Той день, коли земля…

Той день, коли земля розквітне полум’ям надії,

Уже настав. І це - не мрії.

Це арії величні, що готує доля нам.

І нашим прадідам, й синам.

Усім захисникам родини –

Такої серцю рідної Вкраїни.

Вони безмежно нас любили

І завжди палко боронили

Від ворогів. Від злих богів. І від чужої люті.

Всі, хто колись насмілились сюди прийти, уже – забуті,

Живуть в своїй спокуті, гептом зречені краси.

І лише згадують та плачуть про часи,

Коли були могутні.

Бо в правди – декорації відсутні.

Пора уже зове у «останню путь» всіх тих,

Хто з кривдою прийшов до нас.

Душа їх згнила! Вона саму себе захоронила.

Залишила лише урок для тих,

Хто ще не встиг розплющить очі,

Або колись, до прикладу, захоче

Завдати кривди ближнім серед ночі.

Кров, що тече по жилам не лиш в людських тілах,

Що окропила землю всю і освятила прах, –

Своє зробила. Стрепенулась Україна,

Яку не раз торкалась зайди дикого рука.

За це вклонися і подякуй старожилам!

Їх мудрість нас навчила. І волею хрестила.

Тому нас не зломила жодна ще ворожа сила!

Бо дух, який земля віками ця родила –

Не просто тлінне тіло – безсмертне зоряне світило!

Тому і маємо надію. Незламну і солодку мрію,

Даровану колись ще Кию, на власну міць

І землю, яку благословили

святі небесні сили.