Канатоходець

Канатоходець балансує на краю,

Він не знаходить, чи ще є у що повірить.

І крок ліворуч ріже пальці до болю,

Праворуч крок-і він летить уже у прірву.

Летіти вниз ще не доводилось йому,

Бо шлях його не вниз, а поміж неба

Й землі. Завжди було щось на кону…

В відзнаках зараз у нього нема потреби.

Він дві секунди планував із літаком,

Згадав, що мріяв і не встиг здійснити мрію.

Коли «зеленим» і наївним юнаком,

Він марив небом і ще мав, у що повірить.

Літак умчав, лише залишив слід,

Коктейль із мрій, пташина горда зграя.

Летів він вниз й повірити не міг,

Що небом марив, а земля приймає.

17.04.23

Тетяна Гречишнікова