Легенди Аркхейну

Свічена

Блукаючи північним краєм я часто чув історії про загадкову Свічену. За одними переказами виглядає вона як молода дівчина тіло якої зліплене з воску, за іншими це невелика воскова лялька. Кажуть вона захищає тих, кого несправедливо звинуватили, і завжди знає істину. Всіх, хто ховається за брехнею Свічена спалює у вогні. Кожен скривджений міг попросити в неї допомоги і захисту, достатньо було окропити кров'ю церковну свічку на світанку.

Історій про Свічену було багато, та я шукав найпершу, історію її появи. В одному селищі я зустрів стару жінку. Всю праву половину її тіла вкривали страшні опіки. Старенька сама знайшла мене, дізнавшись, що я розпитую в місцевих легенди про Свічену.

— Чула, ти хочеш дізнатись, про появу Свічени. — Промовила загадково старенька, і пройшла далі вулицею, не обертаючись.

Мені нічого не залишалось, як іти слідом за нею. Так дійшли ми до околиці селища. Там стояла самітно невеличка похилена хатка, в якій стара жінка і жила.

— Мабуть тобі цікаво звідки мої опіки? — присівши на лавку перед домом промовила старенька. — Це все Свічена. Від її вогню не можна врятуватись. Я ж вижила тільки тому що була невинною. Але про все по порядку:

Багато років тому, недалеко звідси, по сусідству розташовувалось невелике містечко. Я тоді була ще зовсім маленькою дівчинкою, всього п'ять літ з народження. Мало що розуміла і ні про що не турбувалась, обожнювала своїх батьків і старшого брата. Та історія не про мене.

Жила в тому містечку молода дівчина, найгарніша серед всіх. Вона була донькою священика. Відвідувала усі церковні служби, співала в хорі. Гордість батьків і приклад для наслідування. При народженні її назвали Ангеліною, а коли виросла всі казали що вона земне втілення ангела. Добра, доброчесна, співчутлива, завжди усміхнена й готова прийти на допомогу. Ангеліна зростала щасливою, ніколи не шкодувала, що не має такої волі як в інших дівчат. Ніколи, до того моменту поки не зустріла його.

Євген, розбещений син мера, звик отримувати те що хоче. Ангеліна йому одразу сподобалась. Та як він не пробував не міг до неї підступитись. На дівчину не діяло ніщо з того, чим парубок зазвичай зваблював дівчат. Та Євген не звик здаватись, і помалу Ангеліна піддалась його чарам.

Батько Ангеліни був проти її вибору, тож закохані зустрічались таємно, там де їх ніхто не бачив. Разом милувались заходом сонця, озерною гладдю, прогулювались лісом. Ангеліна була на сьомому небі від щастя, про більше вона й не могла мріяти.

А от Євген хотів більшого, та сором'язлива і скромна Ангеліна червоніла навіть від згадки за простий поцілунок.

Товариші Євгена почали кепкувати з хлопця:

— Ти вже стільки волочишся з тою дівкою а ще навіть не цілував її. — сміялись вони.

Спочатку Євген не звертав уваги на кепкування друзів, та з часом це стало його дратувати. Роздратування переросло в злість, яка ще більше посилювалась при кожній відмові Ангеліни.

Якось, розважаючись із своїми п'ятьма закадичними друзями, і будучи вже добряче напідпитку, парубок побачив Ангеліну, що йшла з букетом польових квітів.

— Ангелінко, ходи но сюди, познайомлю тебе з друзями, — підкликав він дівчину.

Боязко було Ангеліні підходити до гурту хлопців, і не тільки тому, що хтось міг побачити її в такій компанії. Але там був її коханий, тож нічого поганого не могло статись. Та як тільки дівчина підійшла, Євген одразу спробував її поцілувати, проте знову нічого не вийшло. Чергова невдача, ще й на очах друзів розізлила парубка. А насмішки товаришів тільки підкинули хмиз у багаття. Схопив він дівчину за руку, притягши до себе і промовив:

— Думаєш ти така особлива?

— Євгене пусти, мені боляче, — попрохала перелякано Ангеліна, намагаючись вивільнити руку, — ти п'яний, давай завтра поговоримо.

— Ти зовсім не особлива, а така ж як усі, — промовив парубок не чуючи благань, — а раз так то й гідна ти лише на те, що й звичайна дівка.

Ніхто не чув криків про допомогу, як і ніхто не бачив як група молодиків потягли беззахисну дівчину в сторону лісу.

Ангеліна з'явилась на порозі дому вже під ранок. Заплакана, в синцях і подряпинах, в подертому одязі. А вже в обід все місто гомоніло про те, як донька священника цілу ніч розважалась з шістьма парубками.

І ніхто не хотів слухати нещасну дівчину. Ніхто не вірив, що на неї напали, взяли проти її волі. Ніхто не показував пальцем в сторону Євгена і його друзів. Зате всі засуджуючи шептались, як тільки бачили Ангеліну, а були й ті, хто не встидався плюнути в її сторону. Нікому не потрібна була її правда.

Рідний батько вигнав дівчину з дому.

— Ти мені більше не донька, бісовське поріддя, — кричав він в слід заплаканій Ангеліні, — сама винна, сама накликала на себе ганьбу.

Не було куди, бідолашній Ангеліні, йти окрім лісу. Заридала вона там, впавши навколішки.

— Та хіба ж я винна що покохала? Хіба винна що мене зрадили? Хіба ж я винна, що мене збезчестили? — голосила Ангеліна заливаючись гіркими сльозами.

З відчаю мало не наклала на себе руки. Та зупинило її те, чого раніше ніколи не відчувала. Ненависть, що пробирала до кісток отруюючи душу.

Ввечері, коли церква вже опустіла, прийшла туди Ангеліна і зібрала усі свічки, що люди ставили за померлих чи здоров'я. Знову повернулася вона до лісу, де розпалила багаття і стала топити віск. З того воску виліпила дівчина фігурку людини.

— Зватимуть тебе Свічена, та що мститься за усіх скривджених, несправедливо звинувачених. Зліплена з намолених свічок ти знаєш правду, що приховують людські серця. Вогнем святим ти каратимеш усіх винних. А силу тобі і життя дасть моя скалічена душа. — з цими словами дівчина встромила ножа собі в серце, окропивши кров'ю воскову фігурку.

В ту ж ніч у домі священика сталася пожежа. Наступним згорів дім мера… Кожної ночі спалахував дім одного з кривдників Ангеліни. Коли Свічена розібралась з ними, спалахнуло все місто. Всі хто скривдив дівчину, насміхався з неї, заплатили за це своїм життям. Вогонь Свічени завжди бачить істину, і найменшу темряву в серцях людей.

Останнім згорів Євген. Він бачив смерть батьків, своїх друзів. Бачив як спалахнуло все місто. В нього була молодша сестра, яку вже торкнувся вогонь Свічени, та не забрав. Бажаючи захистити сестру парубок відправився в ліс, прихопивши батьків меч. Хотів він покінчити з монстром.

Там, в лісі парубок знайшов тіло мертвої Ангеліни. Там він побачив і Свічену, як дві краплі схожу на Ангеліну, от тільки всю з воску.

— Що ти таке, — запитав наляканий Євген у воскової дівчини.

— А ти хіба не впізнаєш? — посміхнулась Свічена, кружляючи довкола парубка, не торкаючись землі. — Я породження твоїх дій. Ти збезчестив невинну дівчину, зрадив і обмовив її. А я, її ненависть і помста. Її остання воля, за яку вона віддала життя. І знаєш, останнє, про що вона думала помираючи, це щоб ти страждав. Тому я зоставила тебе наостанок.

Євген змахнув мечем, перерубавши Свічену навпіл. Нависнувши над тілом він сміявся як божевільний, а тоді розвернувся і вже хотів іти. Та почув сміх, такий до болю знайомий, так колись сміялась Ангеліна.

— Думаєш мене так просто вбити. Я створена з воску, а душа моя палає праведним вогнем ненависті. — Частини тіла Свічени з'єднались, наче й не було нічого. — Та я милосердна, якщо ти чесно покаєшся за скоєне, я відпущу тебе.

— Я не хотів щоб так сталося, — опустивши голову зашептав Євген. Він став труситись усім тілом, неначе плачучи. А тоді лісову тишу прорізав крик. — Вона сама винна. Нічого б цього не сталося якби вона була поступливішою. Я не винний, це все вона.

Свічена махнула рукою і Євген спалахнув. Він згорів дотла за кілька секунд, лише купка попелу зосталась, і та розвіялась за вітром.

— Більше я ніколи не бачила Свічену. — Закінчила розповідь старенька. — Не знаю чому вона мене залишила, коли всі інші згоріли. А мої шрами, я отримала їх коли намагалась врятувати батьків. Та вогонь лише трохи зачепив мене, і більше не чіпав. Можливо Свічена в такий спосіб зробила з мене приманку, щоб виманити брата. Або ж зоставила мене, щоб історію Ангеліни не забули і вона жила вічно.

Я хотів якось віддячити старенькій за її історію, з допомогою магії полагодив її дім. Та вночі все селище сколихнула тривога. Спалахнула пожежа в якій старенька загинула. Що саме сталося ніхто не зміг сказати. Навіть я з допомогою магії не зміг визначити причину займання. Але недалеко від згарища знайшов грудку розтопленого воску.