В палкому танці себе втрачаю

Червоні стіни, вони говорили про твої наміри?

Але в очах твоїх я бачила кохання.

Крики рабів твоїх, як молитви слуг божих,

Та ти співав мовою дурману.

І впала я в твою оману,

Приємність твого танцю

сліпила від цього дивного краю.

Ти знав вартість правди та обрав мовчання,

і рада я не чути криків

й віддаватись палкому танго.

Це танці з тим, хто душі людські викрадає

від рук божих і зникає.

Та тільки музика стихає,

крик кріпаків зростає,

і моя пильність відкриває вічі.

Що це моя молитва двічі, покликала тебе сюда,

в спокійне, мирне, пізнання.

А зупинятись ти не став,

забравши всіх ти не відстав.

В їх смерті винна тільки я,

я та душа моя.

Яка обрала будь кого,

щоб тільки тиші не було.