Політ космонавта

1

Ренні Ден працював у космосі двадцять років. Щоб зайняти своє місце у космічній програмі пройшов безліч тренувань і випробувань. Вже й не пам'ятав як важко було досягти своєї особистої космічної мрії. Дену здавалося що він працював на космічній станції завжди.

Своє п'ятдесятиріччя Ден відсвяткував у космосі. Цей політ для нього був останнім. Замислився, а що далі? Подяка від командування і пенсія. Сумував космонавт, адже він ще не старий, рано йому на відпочинок, у нього багато сил. Він витримав би ще сотні, навіть тисячі стартів. Певен був що лікарі під час останнього медогляду зробили неправильні висновки. Та ніякі лікарі не могли заборонити йому виконувати свою роботу під час його останнього польоту. Ден наполіг що випробовуватиме нову модель космічного ранця-двигуна. Керівник місії, давній друг Дена, генерал Курт рекомендував для цієї роботи обрати молодого космонавта, у якого цей політ був третім. Але Ден хотів ще раз вийти у відкритий космос, ще раз подивитися на свою планету з орбіти, немов щось невідоме кликало його за борт станції. Й Курт погодився.

В останнє Ден одягнув щільний громіздкий скафандр і шолом. А наче ще вчора він одягав скафандр вперше, ще той, старий, у якому почувався як у бетоні. Пам'ятав як не міг зігнути пальці у грубезних рукавицях.

Ден усе робив за інструкцією. Виплив у відчинений люк, закріпив трос, увімкнув двигуни космічного ранця, але двигун одразу немов вибухнув, та відкинув космонавта геть від космічної станції. Трос тріснув, у шоломі почувся звук, наче застогнала розірвана струна. Закрутило понесло, Ден не міг зрозуміти у тій круговерті куди його тягне той чортів ранець. Космонавт намагався скерувати рух, щоб повернутися на станцію, та щось там заклинило у тих двигунах. Врешті двигун ще раз плюнув вогнем й заглухнув. Дена продовжувало тягти у те чорне, оксамитове, нескінченне, невідоме щось, за інерцією.

Страх зачаївся у свідомості. Старий космонавт не дозволив страхові керувати собою. Спробував зупинити обертання, увімкнути двигуни на космічному ранці. Згадав що палива у тому ранці було лише на дві хвилини.

- Рито, — звертався він до станції стеження, — Рито. Ваші інструкції.

- Дене, дихай спокійно, бережи кисень, — відповів генерал Курт, керівник станції стеження, — ми заберемо тебе звідти,

Ден глибоко вдихнув, повільно видихнув, сповільнив обертання. Слухав розмови станції спостереження і космічної станції, почув про гравітаційну аномалію, наче якась сила тягла його від космічної станції. От що він відчував, це було схоже на сильну течію у річці.

- Твої товариші вже вдягають скафандри, спробують тебе забрати, — говорив впевнено генерал Курт, — як почуваєшся, друже?

- Тримаюся, — усміхнувся Ден.

- Яка погода за бортом? - жартома запитав генерал.

- Як зазвичай, — посміхнувся Ден, — ні дощу, ні вітру. А як у вас на Риті?

- Ні дощу, ні вітру, — повторив звичну фразу генерал.

Звичайно, центр стеження за космічними польотами під землею.

- Пане полковнику, — мовив лейтенант Рона, — я до вас йду. Мабуть, ви старий, дорогу додому без нас молодих знайти не можете.

- Смійся, смійся, молоде зелене, — буркотів Ден.

- Ти пам'ятаєш, що ми їдемо рибалити після твого повернення на поверхню планету, — нагадав генерал, — Давненько м не відпочивали.

- Так, — втрутився лейтенант, перед тим як пірнути у простір, щоб наздогнати старого полковника, — а поки пане генерале рибалю я, он яка рибка блищить.

- Ти головне злови цю рибку, — мовив генерал Курт.

- А мене на рибалку візьмете? - пожартував лейтенант.

- Всіх візьмемо, — пообіцяв генерал, запитав у диспетчера, — що там з тією аномалією? Це вона його так тягне. Рона обережніше. Маєш одну спробу.

Ден хотів перепитати про ту аномалію. Та лейтенант Рона вже летів до полковника, регулював напрямки невеликими реактивними викидами застарілого, але надійного космічного ранця. Трос розмотувався за ним наче пуповина новонародженого.

- Тримайтеся дядько Ден, зараз я вас спіймаю, — казав лейтенант.

Ден не відповів, йому головне втриматись, щоб не обертатися, А Рону не вистачило довжини тросу, хотів відстебнутися. Ден закричав:

- Я наказую, не від'єднуйся. - Та хлопець не послухався, наздогнав старого. Вони зіткнулися, тепер обох крутило як у центрифузі. І тягло вже обох у відкритий космос. Дену вдалося сповільнити божевільне кружляння. Рон увімкнув двигуни на ранці, але гравітаційне поле яке тягло їх у протилежний від станції бік виявилося сильнішим ніж слабкі поштовхи зі стабілізаторів малого космічного ранця. Ден з останніх сил відштовхнув від себе лейтенанта у бік станції. Третій космонавт вилетів на зустріч молодому космонавту з тросом і закріпив скафандр товариша.

Ден усвідомив, що на пенсію він здається, вже не вийде.

- Навіщо?! - закричав лейтенант Рона, — я міг врятувати його! Навіщо він відштовхнув мене?

- Ранець занадто слабкий, — відповів Ден, — Курте, скажи моїй доньці, що я шкодую.

- Ден ми щось вигадаємо. - твердив генерал. - За годину до станції прилетить шатл, вони кажуть що є можливість тебе врятувати.

- Прощавай друже, — сказав Ден, — за годину я певне буду далеко.

Відносило, крутило, вертіло. Запасу кисню вистачить ще на годину, отже він буде першим космонавтом який покине орбіту Рити.

Згадалася стара пісенька про карусель і дівчину у короткій спідничці.

Скафандр зберігав тепло й тиск, оберігав старого космонавта від космічної холоднечі. Дену здалося що він на мить наче заснув, знову прийшов до тями, може усе що відбувається сон, й він прокинеться на станції, чи навіть вдома.

Та прокинутись вдома не вдавалося. Він ще чув як його кличуть зі станції, і з бази, відповідав. І несподівано відчув ніби вітер його підхопив і поніс. Припинилося нудотне обертання. Здивувався, прошепотів:

- Звідки у космосі вітер?

2

Ден, отямився, розплющив очі, побачив білу стелю, подивився набік, навколо усе було біле, білі стіни, білі кулі під стіною, біла підлога. Старий космонавт на мить навіть помислив, що помер. Та підняв руку, ось вона рука, смаглява міцна з вузлуватими пальцями. Поворушив пальцями ніг, дивлячись на тонку ковдру. Ковдра ворухнулася. Сів. У голові паморочилося, нудило, як під час польоту у відкритому космосі, коли його закрутило й понесло.

Прагматичний розум старого космонавта шукав пояснення. Певно він помирає, у нього почалися галюцинації від нестачі кисню. Ліжко, на якому він лежав, повторило його рух, трансформувалося у крісло. Лен нахилився, щоб роздивитися опору цього дивного, ліжка трансформеру яке висіло у повітрі, та у галюцинаціях таке можливо. Ден любив фантастику і навіть сам багато пробував писати. Розмріявся, ось і ввижається ліжко без ніжок. Підстрибнув на ліжку, воно ледь хитнулося. Ден знову схопився за голову, дивуючись чому його продовжує нудити, на додачу з'явилося відчуття голоду.

Частина стіни відійшла у бік. До білої кімнати увійшов хлопчик років чотирнадцяти. Неймовірно гарне дитя дивилося на космонавта великими зеленими очима. Золоте хвилясте, довге волосся, зібрано у пухнастий хвостик. Одягнений хлопчик був у сіру полотняну сорочку вільного крою і полотняні прості штани. Лен остаточно вирішив, що він помер, а хлопчик мешканець того, іншого, потойбічного світу.

- Ви не померли, - запевнив хлопчик, й усміхнувся, простягнув руку привітатися, - мене звуть Джарек, а вас?

- Ден, - старий космонавт потиснув тендітну теплу руку дитини, - все це галюцинація?

- Ні, це не галюцинація, - мовив Джарек, - ви хочете їсти, Ден? Я приготував вам суп.

До кімнати залетіла сіра куля діаметром сантиметрів сорок, така як ті, що висіли під стіною білої кімнати. Сіра куля розгорнулася у столик, на якому стояла глибока дерев'яна тарілка з супом і дерев'яна чашка з гарячим напоєм.

- Спробуйте це смачно, - запропонував хлопчик.

Одна з білих кульок вилетіла на центр кімнати та трансформувався у крісло. Хлопчик, на ім'я Джарек сів у нього з ногами, спершись ліктем у підлокітник, а долонею підпер гостре підборіддя.

Суп пахнув сиром і овочами. Хлопчик дивився на гостя, так немов бачив і його думки та спогади. Ден навіть відчув, що з нього можуть так витягнути всю секретну інформацію. Невже фантазери з його рідної планети праві що є істоти з потойбіччя, які крадуть спогади та знання, але навіщо їм пенсіонер, хоч і космонавт?

Ден взяв ложку спробував суп, дійсно смачно. Жадібно з'їв усе, нудота пройшла. У дерев'яній чашці був міцний чай, солодкий, пахнув травами. Все ніби навіть добре, але питання залишилися, якщо він не помер і галюцинація каже що вона не галюцинація, то де він?

- Я де, - запитав старий космонавт у хлопчика.

- На космічному кораблі, - відповів Джарек.

- На кораблі? - здивувався Ден, але сам собі заперечив, - у нас немає ще немає космічних кораблів, тільки ракети та станції на орбіті. Ви говорите рітянською, я повинен знати на якому я кораблі.

- На космічному, - усміхнувся хлопчик, - тільки не нервуйтеся. Ви вмирали у космосі, я вас забрав.

- А мова?

- Я зісканував вашу свідомість, - хлопчик поводився як дорослий, і очі у нього були неймовірно розумними та сумними.

- Але ви можете повернути мене додому? - Ден озирнувся навсібіч, розгублено стискав кухоль із залишками чаю.

- Може вам щось міцніше налити? - стурбовано запитав Джарек, спостерігаючи як змінюється вираз обличчя рітійця.

- Ви можете повернути мене додому? - з відчаєм запитував Ден.

- Можу, але через рік, - відповів Джарек, - я вже за десять галактик від вашої планети й мене терміново викликав перший помічник капітана, він знову влип кудись, просить допомогти. Ну ніяк зараз. А вам дуже додому потрібно?

- Потрібно, дуже, - запевнив старий космонавт, але з сумнівом озирнувся, - точно повернете через рік?

- Рік чи два, але поверну, - пообіцяв хлопчик.- А де старші прибульці? - запитав Ден.

- Прибулець тут ви, - нагадав Джарек. - немає інших. Підемо, я покажу вам вашу каюту і рубку, через годину будемо проходити наступний підпросторовий канал, це гарне видовище.

Ден слухняно поставив кухоль на столик, столик згорнувся у сіру кулю і вилетів з білої кімнати. Космонавт підвівся, трішки у голові паморочилося, але певне то вже з нервів.

- Як то ти один? - дивувався старий рітієць, - хто ж керує цією тарілкою?

- Це не тарілка, - навіть образився хлопчик, - швидше голка.

- Але ж якщо ми летимо рятувати першого помічника капітана, то повинен бути й сам капітан?

- Я розігнав команду, - пояснив Джарек, - по домівках, відпочивати. Я теж хочу іноді відпочити від усіх, хоча тепер сумую. З ними весело.

- З ким? - не міг зрозуміти спантеличений Ден.

- З моєю командою, - засумував хлопчик.

- Стій, - старий космонавт спантеличено перепитав, - ти розігнав команду, отже ти капітан? Але як?

- Я не капітан. Я корабель, - терпляче пояснював Джарек, - я біокомп'ютер, і самостійний розум, дух корабля, якщо точніше визначити. Хоча це здається не науковий термін на вашій планеті.

Ден знову сів, добре що крісло-ліжко ще не згорнулося, як усе тут, у кульку, Здивовано розглядав підлітка:

- Але я потиснув тобі руку, у тебе є рука.

- Це проєкція, силове поле, - спокійно пояснював корабель.

Ден підвівся, від усього пережитого ноги й руки тремтіли, але тримався він добре, вишкіл у космонавтів Рити відмінний:

- Технології, я і в фантастиці такого не читав.

Джарек вивів гостя на балкон. Медичний відсік знаходився на третьому ярусі. Величезна площина вертикальна і видно було на наступному ярусі горизонтальну площину. Обриси площин губилися у далині.

- Що це? - здивувався рітієць.

- Мої ребра, щоб я був міцним і гнучким.

- І який же ти за розміром? - Ден несподівано для себе усвідомив, що йому сподобалося спілкування з розумом корабля. Все це було дивом.

- Як на ваші виміри два кілометри, - відповів Джарек.

- І корпус не ламається? - не міг повірити космонавт. - Такий довгий корабель переломиться під власною вагою!

- Ось його ребра і тримають, - терпляче пояснював комп'ютер, - якщо взяти довгий меч він не ламається. Моя конструкція чимось схожа на молекулярну будову кованого заліза, але з порожниною й ребрами.

- Неймовірно, - прилипло до Дена слово, - ти ж космічний корабель, а вживаєш такі анахронізми як меч, ковка?

- Якщо я космічний корабель, то що мені заважає збирати інформацію? Он у тебе також анахронізмів повчуся, розповіси мені про ваші ракети й орбітальні супутники.

- Уїв, - Ден розсміявся, - Ти наче людина! Ще й з почуттям гумору!

- Підемо, я обрав для тебе каюту ближче до рубки, щоб ти не заблудився на моїх палубах, - самовдоволено усміхнувся Джарек.

- Скільки я був без свідомості? - несподівано запитав Ден, згадавши що корабель пролетів десять галактик поки він спав. Чекав що корабель відповість йому про довгу кому, або летаргічний сон довжиною у сто років.

- Годин шістнадцять, - відповів Джарек.

- Але десять галактик? Як за шістнадцять годин, це ж у годині має бути по сто років?

- Наших корабельних сто секунд, сто хвилин, - пояснив корабель зовсім трохи зарозуміло наче справжній хлопчисько, - я пройшов підпросторовим каналом, тому і швидко, так би днів тридцять пиляли.

- Можна я тут під стіною посиджу? - Ден відчув запаморочення, - щось мені не добре. Ти не можеш бути справжнім.

- Підемо, до каюти недалеко, тобі б поспати, душ прийняти й те усе вкласти у голові.

- А гравітація, адже тут немає невагомості? І душ? А економія води?

- У мене і басейн є, і навіть водоспад, - добивав космонавта Джарек.

- Чому все таке сіре, навіть зловісно темне?

- Такий колір мені подобається. А ось і твоя каюта.

Двері на темно-сірій стіні відійшли у бік, Ден увійшов до каюти, досить просторої, три на три метри. Тут стіни були світло сірі, великий ілюмінатор на всю стіну, диван під стіною і душова кабіна. Диван розгорнувся у широке ліжко, роботи постелили постільну білизну. Ще один робот приніс чорний полотняний костюм такий як у хлопчика і теж з льону.

- Неймовірно, - все повторював Ден, - неймовірно. А чому льон?

- Це хороша тканина, вдосконалена, м'яка і зручна, - відповів Джарек.

У ілюмінаторі космос був темний і мерехтіло щось червоними відблисками.

- Швидкість велика, без фільтрів нічого не видно, можу поставити фільтр, але, здається ти дуже втомився.

- Так, я втомився. Я дуже втомився, - Ден ліг на ліжко, на ньому все ще був білий костюм з бавовни з нашивками космічної армії - зоряний флот, як це тепер смішно звучало, - неймовірно, - прошепотів засинаючи.

Джарек накрив його ковдрою, посміхнувся і його тоненька фігурка зникла. Порожній корабель з одним пасажиром летів у космосі.

3

Ден прокинувся. Почув гул. Гул приємний, теплий, ледь чутний. Рітієць боявся розплющити очі. А якщо отямившись він знову побачить зірки й вже недосяжну Риту крізь скло космічного шолома. Краще вже біла кімната і той хлопчик який вміє так гарно вигадувати.

Отже, коли він розплющить очі він побачить сірі стіни каюти. Стіни його власної каюти на дивовижному космічному кораблеві.

Наважився відкрити очі й побачив сіру стелю, повернув голову на бік, там чорний ілюмінатор на всю стіну. Це ж яка безпечність такі ілюмінатори на космічному кораблі! А якщо метеорит, чи астероїд? На таких швидкостях не відведеш корабель у бік і швидко не зупинишся.

За ілюмінатором темінь космічного простору і слабке мерехтіння, яке ймовірно випромінює сам корабель.

Ден підвівся, озирнувся, помацав ілюмінатор, теплий і навіть м'який, пружній, а стіни тверді. Провів рукою по сірій поверхні, частина стіни виявилася екраном. Екран засвітився, на ньому також космос. На чорному полотні з веселкою різноколірних туманностей виблискували зірки. Одна дуже вже швидко наближалася. Ден побачив уламки темних планет, які оберталися навколо цієї білої величезної зірки. Знову подивився в ілюмінатор, там зірки не було, може зірка з іншого боку, чи екран показує те, що попереду корабля. Мозок відмовлявся усе те сприймати чи аналізувати.

Згадав що йому пропонували прийняти душ. Ден місяць жив на орбіті, душ у невагомості прийняти складно. Зняв з себе м'який костюм космонавта, зайшов у душову кабіну, став у невелику ванну з прозорого матеріалу, ніяких кранів чи натискачів.

- Я хочу душ, — прошепотів.

Душову кабінку заблокувало прозорими дверцятами, полилася на голову тепла вода. - А мило, — Ден озирнувся, але мила не знайшов, — немає, шкода. Ну все тоді досить. Вода припинила литися, подув легкий теплий вітер, висушив мокре тіло, — неймовірно, — вже посміхався космонавт. Вийшов, вдягнувся у чистий, чорний полотняний костюм, нічого космічного у цьому одязі не було, тканина м'яка еластична, на штанах шнурівка. І чому чорний, дивно сірі стіни, чорна форма.

- А ти часом не піратський корабель? - з посмішкою запитав Ден у корабля. Адже відчував що корабель стежить за ним, чи камери у стінах чи ще якесь невідоме космонавту обладнання, цікаво у тому розібратися. І корабель справді відповів:

- Колись, дуже давно, на початку свого існування, був піратським, — хлопчача фігурка з'явилася немов зі світла.

- А тепер? - Ден вже навіть не здивувався, здається почав звикати.

- Тепер я військовий крейсер, — відповів Джарек, з гордістю задерши хлоп'яче підборіддя, — я флагман флоту тисячі кораблів. Насправді їх і три тисячі і я старший.

- Справді? - хитро примружив очі Ден.

Корабель пирхнув:

- Я не запрограмований брехати й мені подобається, що ти вражений.

- Вражений? Я не можу собі такого уявити, — відповів старий космонавт.

- Тобі сподобається моя рубка. Йдемо, — Джарек відкрив двері каюти, запрошуючи гостя прогулятися палубою.

- Але я босий, — розгубився Ден, — черевиків не знайдеться? Бо у мене були тільки мої космічні шкарпетки. А де мій скафандр?

- Скафандр у мене на складі. І той поламаний ранець і навіть шапочка, — усміхнувся Джарек.

- Шапочка необхідна, — запевнив космонавт.

- Потім підберемо тобі черевики, але по мені не ходять у взутті, — пояснив корабель.

Ден вдягнув шкарпетки, хоча палуба була теплою:

- Дивно, я йду по величезному космічному кораблю, йду ногами, як по землі.

- Хочеш політати? - сміявся корабель.

- Ні, я вже налітався, мені подобається ходити, — поспіхом відповів космонавт. Надіявся що Джарек заради жарту не вимкне гравітацію.

Вхід до головної рубки на тому ярусі де знаходився медичний відсік і каюта космонавта. До головної рубки вели широкі двері висотою метрів п'ять. Відчинені. Космонавт озирнувся, вперше усвідомив що стеля на кораблі скрізь така височенна:

- А навіщо таке усе велике?

- У моїй команді різні істоти. І по три метри заввишки хлопці, а бувають гості п'ять метрів, але вище стелі вирішили не робити, — пояснював корабель.

- А якщо будуть гості шість метрів? - вже жартував космонавт.

- Доведеться їм пристосовуватись, щоб не битися головами у мою стелю, — усміхався Джарек. Джарек пропустив Дена у рубку, — поселю їх між ребрами, там місця усім вистачить.

Космонавт увійшов до рубки, вона була метрів зо тридцять при вході. Далі стінки утворювали півколо. Півколом величезні ілюмінатори, заходили на стелю і закінчувалися на пульті, що був суцільним по півколу лобового ілюмінатора, нагадував нахилений стіл з комп'ютерами. різноколірні монітори, безліч кнопок, маленьких маніпуляторів, кольорових маячків. У рубці напівтемно і ці маленькі вогники й великі екрани світилися створювали чарівне враження. Світло спалахнуло, але лобове скло не відбивало рубку, воно показувало космос, і ту зірку, світло якої гасили фільтри. Біля зірки плавали шматки космічної матерії.

- Ілюмінатори у тебе не як у військового корабля, — сказав приголомшений космонавт.

- Це не ілюмінатори, це екрани, — відповів корабель, — лобове стекло у мене немов щілина забрала лицарського шолома, вузьке і коротке. І у твоїй каюті взагалі немає ілюмінатора, тільки екрани, які працюють у режимі реального часу. За твоєю каютою коридор, за ним ще каюта там внутрішній борт півтораметровий прошарок і зовнішній борт.

- Зрозумів, а люків для виходу багато?

- У тебе клаустрофобія?

- Після двадцяти років польотів на східчастих ракетах та тривалого життя на космічних станціях? - пирхнув з гордістю космонавт.

- Ось я і здивувався, — хмикнув корабель.

З-під пульта вилетіла чорна куля, розгорнулася у крісло, — Сідай, — сказав Джарек, — їсти хочеш?

Ден сів, подивився під крісло поводив під ним рукою підстрибнув у ньому.

- Гравітація, — посміхнувся захоплено, відкинувся на спинку крісла, яке набувало під ним найзручнішу форму, немов пластилінове, — неймовірно. - мовив своє звичне і відчув що їсти й справді хочеться, — от би смаженого м'яса з вином, давно не їв. У нас на станції тюбики з пюре. Написано що продукти різні, а на смак одна біомаса, хоча що я мрію? Ти ж космічний корабель.

- Я великий корабель, і м'ясо є, воно звичайно теж консервоване, але не перетворене в пюре і на смак говорять як м'ясо. Ще на Пайрі купували у супермаркеті біля космодрому.

- Космодроми, інші планети. Я зможу побачити їх? - запитав рітієць.

- Звичайно побачиш, — запевнив корабель свого нового друга.

- А Пайра це ваша планета? - Ден наче помолодшав на років сорок. Знову як у дитинстві він вивчав світ.

- Це планета-місто, вона майже штучна. Наша столиця, — відповів Джарек.

- Далеко вона звідси?

- Там де сходяться гілки космічні кластери є особливе місце: стовбур, скупчення скупчень галактик, називається Гніздо — Пателла, у її п'ятій галактиці знаходиться наша Пайра.

Космонавт чесав собі потилицю:

- Мені складно це поки уявити, особливо такі відстані. Адже для нас і кілька світлових років це недосяжно, а ти про гілки та скупчення галактик.

- Я тобі схеми покажу, усе побачиш сам.

- Добре, а ти говорив будемо підпросторовий канал проходити, — нагадав космонавт.

- Ти проспав, — мовив Джарек, — Але будуть ще. По краю цієї космічної гілочки пройдемося і пірнемо у наступну, через два дні будемо на місці. Район космосу мені не знайомий, сам без своєї команди я портали знайшов.

- А як там твій перший помічник капітана? Адже тобі його рятувати потрібно.

- Не його, а планету на якій він опинився, на цей раз не від нього, — відповів Джарек.

- Але якщо туди довго і далеко летіти, то як він надіслав повідомлення і скільки воно до тебе йшло?

- Це телепатичний зв'язок, миттєвий, у мене підсилювачі є, я його відразу чую коли він до мене звертається. Для думки немає ні часу, ні простору, — пояснював Корабель.

- Неймовірно, — сказав своє улюблене слово космонавт.

Сірий робот заплив у рубку, розгорнувся у столик на якому стояла тарілка зі смаженим шматком м'яса з вареними овочами, виделка, ніж, усе витончене, наче музейні експонати, і пляшка вина, а ще прозорий скляний фужер на срібній ніжці у вигляді дракона який крилами підтримував скляну місткість. Пахло запаморочено.

- А ти хіба не будеш? Я якось сам пити не звик, — розгубився Ден.

- Я корабель, у мене інша їжа, — посміхнувся Джарек. - Пригощайся.

Космонавт їв м'ясо, сидячи у кріслі пілота, за великим пультом, запивав найсмачнішим вином з тих що він куштував за своє життя і милувався зіркою, поки її було видно. Але яким неймовірно прекрасним став космос, коли сяйво зірки залишилося позаду, замерехтів цятками далеких зір і кольоровими протуберанцями та блискучими потоками космічних часточок:

- Може такий він той світ для космонавтів загиблих у космосі?

- Мабуть, це твій персональний той світ, хоча це мій персональний цей світ, — посміхнувся Джарек, — віриш у тонкі матерії?

- Не знаю, я скептик, був, напевно. Все потрібно спробувати, усього торкнутися, а душу кажуть не відчути на дотик.

- Її можна і побачити й відчути, — відповів Джарек.- Корабель який вірить в бога? - здивувався Ден.

- Мені складно в них не вірити, — відповів корабель, — але, я не релігійний, якщо ти це маєш на увазі. Якщо щось є, я це не заперечую, а якщо немає, я не стверджую що не може бути. У цьому світі повірити можна в усе, тому що бачив я дуже багато. Давно літаю у Всесвіті.

- Ти думаєш не як комп'ютер, — Ден відчув що трохи сп'янів, стало легко на тій нереальній душі, — Корабель-філософ.

- Твоє особисте сприйняття стереотипів про те, як може мислити комп'ютер, створене на базі знань примітивних технологій, не актуально тепер, навіть для тебе, — відповів Джарек.

- Але у тебе добре, — мрійливо мовив космонавт, — затишно.