Мідь та пшениця

Лондон. Березень 2044 року

Саша Грінблад нервувала.

Їй потрібно було виступати перед аудиторією. Найвимогливішою у світі аудиторією. Перед дітьми.

Хоча які діти? Це гірше.

Підлітки!

З дітьми вона знає як раду дати. Деякий час їй довелося працювати аніматором. Після того точно знає як утримати увагу малечі. А коли довелося ходити у ростовому костюмі мультяшного персонажа - діти її обліпили, затіскали, повалили на землю. Добре, що на уроках самооборони навчилили правильно падати, інакше б тоді точно не обійшлося без серйозних травм.

Та зараз на ній не було важкого, ніби обладунки, костюму. Лише сірий шерстяний піджак, верх від костюму який вона здуру випрала в гарячій воді. Він сів. А це ж було її улюблене вбрання. Щасливе. Вона у ньому всі екзамени на відмінно здавала, і курсові з дипломом захищала.

Спідниця не налізла на пишні стегна. Добре хоч була чорна на заміну. Піджак прийшовся в пору. І навіть застібнувся. Тільки тепер було страшно глибоко дихати. Один необережний рух і шви загрозливо тріщали. Ще й чоловіки затримували погляд на пишному бюсті, що знизу підпирав добротно пришитий гудзик. Саме це багатство (що дісталося у спадок від мами), свого часу спонукало записатися на курси самооборони. Бо не завжди встигаєш дістати газовий балончик з кишені - коли якесь мурло тягне до тебе свої клешні. А от взяти у больовий захват - це секундна справа.

Саша закінчила кіберолоічний факультет Каразінського університету, і вступила на анспіратуру. Їй дуже подобалася ця нова дисципліна, що вивчає взаємодію людських організмів з кібернетичними системами. Нанороботи значно полегшують діагностування. Особливо коли пацієнт непритомний і не може сказати що з ним сталося і де болить. Її куратор просував цю тему у маси. Він сам постійно ходив з вживленими наноботами, що постійно передавали на планшет інформацію про стан здоров'я. Професор на своєму прикладі доводив, що це безпечно. Постійно відвідував різні заходи, що навіть не стосувалися теми науки. Навіть напрошувався в ефіри до найпопулярніших стрімерів, співпрацював з блогерами. Потроху це приносило результати. Кілька лікарень в Харкові вже взяли на озброєння новий метод діагностики. Щоправда, часом все одно бували скандали. Пацієнти яких привозили непритомними, вимагали терміново вивести з організму цю "гидоту". Пятилітрова клізма - і їх бажання здійснювалося.

Юна Грінблад дуже поважала професора. Якби він був гетеро, можливо навіть закохалася б у нього, і спробувала б спокусити. Та він давно був у стосунках, які офіційно зареєстрував, ще коли вона у садочок ходила.

До Лондона вона приїхала на конференцію, у якості асистента професора. Там її куратор зустрівся зі старим знайомим колегою, що запропонував взяти участь у ярмарці професій і розповісти старшокласникам про перспективи кіберології. Той погодився з прицілом прорекламувати свій виш:

- Ну, а чому б ні? Цей пузирь хвастався про те, що в нього десяток студентів з Харкова вчиться. Я ж втру йому носа коли в мене буде два десятки студентів з Лондона.

Олександра лише здивовано кліпала очима. От здавалось би поважний пан, професор зі світовим ім'ям, має вести себе поважно і розважливо. А він як хлопчик, вв'язася в авантюру, щоб лише втерти носа старому супернику.

Вони до пізнього вечора працювали над презентацією і писали картки з тезами. А потім вона, ще пів ночі прала і сушила костюм.

А зранку професора госпіталізували.

Нанороботи просигналізували про можливість утворення тромбу. Викликали швидку. Диспетчерка коли почула в чому справа - вилаялася, попросила так не жартувати і кинула слухавку.

- В неї був втомлений голос. Певно ще не змінилася зі зміни. Нічні вони важкі. І де там номер того хрича.

От, за що Саша ще більше поважала свого професора - що він не сердився коли йому хамили, і не боявся просити про допомогу. Він зателефонував колезі в якого збирався вкрасти студентів, і спитав яка лікарня працює з нанороботами. Була лише одна така на весь багатомільйонний Лондон. Англійці неохоче сприймали нововведення. Коли абонент дізнався у чому справа - сильно розхвилювався, і сам визвався відвезти.

За п'ятнадцять хвилин перед готелем зупинився старенький Астон Мартін. Поки Олександра повільно, тримаючи під руку вела свого професора до виходу, з заднього сидіння автомобілю вилетів товстенький чоловічок з яким вони бачилися напередодні. Він мов метеор промчався через фоє і підскочив до гостей з Харкова. Почав розпитувати про самопочуття і показники нанороботів. І поки дві голови схилилися над планшетом - дівчина їх роздивилялася, і дивувалася тому наскільки різні люди займаються однією справою. Один високий, підтягнутий, статичний з гривою сивого волосся. Інший опецькуватий, вертлявий і з лисиною.

На місці водія сидів асистент Лондонського професора. Хлопчина на кілька років старший за Сашу, вчепився в кермо і не видячим поглядом утупився в дорогу бурмочячи під носа:

- Я порушив з десяток правил. Отримаю штрафи. Платити нічим. Тато мене вб'є.

- Я тебе вб'ю! Якщо ти не відвезеш нас до лікарні. Штрафи я оплачу. Жени! - прикрикнув на нього лондонський професор. Хлопець очуняв і вдарив по газам.

Ой не тим займається цей чорнобровий. Йому б не кіберологією займатися, а боліди по треку ганяти.

За двадцять хвилин у лікарні, молодий лікар-терапевт не знав, що робити з іноземним пацієнтом. Товстенького професора він знав - його персоналу представляв директор лікарні, коли в них відкривали експериментальне відділення минулого року. Але, що робити в таких випадках - не мав жодного уявлення. Такого ще не траплялося. А спеціаліст з кіберології (досить замкнутий і відлюдькуватий тип) був відсутній.

Зазвичай пацієнтів з діагнозом "тромб" привозили лише, щоб констатувати смерть. Та й то це з'ясовували лише після розтину. А тут людина сама прийшла. На своїх двох.

Низенькому професору довелося брати все у свої руки. Він вишикував персонал (будучи з родини спадкових військових він змалечку вмів це робити), зкомандував відвезти пацієнта в палату в новому відділенні і поставити йому крапельницю кроворозжижаючого препарату.

Коли нанороботи почали сигналізувати про зниження можливості утворення тромбу - всі видихнули. Спрацювало. Коли стало зрозуміло, що життю професора нічого не загрожує - той згадав про лекцію для школярів. Він у жодному разі не хотів її скасовувати, і попросив Олександру виступити замість нього. Дівчина відмовлялася залишати його самого. Лондонський професор запевнив її, що не полишить колегу напризволяще:

- Їдь, любонько. Я нагляду за цим дилдою. - професор ображено засопів, бо бачте не подобається, що пузирь назвав дилдою. - А також проведу інспекцію нового відділення. Бо щось мені підказує, що директор лікарні зовсім не проводить роботу з персоналом.

Коли дівчина виходила з палати - два професори знову схилилися над показниками нанороботів. Два фанати своєї справи.

На вулиці біля криво припаркованого автомобіля курив брюнет. Побачивши дівчину він затоптав сигарету і з приречено запитав:

- Знов кудись гнати?

Дівчина похитала головою. Той полегшено видихнув. Відніс недопалок до урни і вони поїхали до зали де проходить ярмарка професій.

Всі матеріали були в неї з собою, тож до готелю заїжджати не треба. Захід мав початися за кілька годин. Її виступ останній. Тож вони їхали не спішно, з дотриманням всіх правил дорожнього руху.

Роззнайомилися. Хлопець виявився з родини автомеханіків, тому з колиски з технікою на ти. Оцінивши форми дівчини у дзеркало заднього виду він наважився запросити її погуляти після лекції. Цього в планах Олександри не було. Казати, що в неї вже є хлопець в таких випадках марно. Та й не правда.

Вона була не говірка і лише підтакувала в певних місцях. Зазвичай ігнор спрацьовував, відваджуючи непотрібних залицяльників. Пояснювати, що після публічного виступу вона ментально буде не здатна на комунікацію - не має сенсу. Тому лишалося розіграти карту хворого професора.

- Пробач, але після виступу я маю подбати про професора.

І попереджаючи наступне запитання:

- А завтра ми повертаємося додому. Ранковим рейсом.

Взагалі-то квитки були на вечір, але не хотілося витрачати день на незнайомця з яким вона навряд чи ще зустрінеться.

Доїхали у тиші.

- Забирати мене не треба. Я візьму кеб.

На цьому і розпрощалися. Відшитий юнак знову рвонув з місця.

"Хоч би не розбився" - подумала дівчина спостерігаючи як автомобіль заносить на повороті. Шкода хлопця. Ну, а що поробиш коли він її не зацікавив.

На вході довелося довго пояснювати хто вона. Організатори не могли повірити, що замість поважного професора лекцію буде читати молоденька аспіранточка. Схоже їх не попередили про заміну. Воно й не дивно. Стільки хвилюваннь з самого рання.

Все вирішив відео дзвінок лондонському професору. Той показав свого колегу під крапельнецею, наказав пропустити дівчину, дати їй все необхідне і не надокучати йому дрібницями. І не попрощавшись - відключився.

Саші виписали перепустку і впустили.

Тепер вона мандражувала перед своїм виступом.

Перед комісією на захист дипломної було виступати не страшно. Там всі дорослі люди були. Якщо обмовишся чи прикусиш язик то вони промовчать, зробивши вигляд що не почули. Тут же повна зала нудьгуючих підлітків. Он вже почали кривлятися і передражнювати. Лише так можна було винести ту нудьгу, що виливали на їх голови "дорослі" лектори, що виступали першими.

Мандраж перед виступом це добре. Як казала тітонька Ася, мамина подруга: "Без мандражу - немає куражу". Мама теж перед кожним ефіром нервує. Та щоб не дрижав голос робить вправу "дихання квадратом". Як там вона казали робити?

Вдиииих.

Пауза.

Виииидих.

Пауза.

І так чотири рази.

Жижки припинили труситися.

Тільки, що от робити з зовнішнім виглядом?

У дзеркалі відображалася не серйозна лекторка, а якась сексі-секретарка, що спокушає боса. Ну якого вона вимастила костюм і здуру випрала його гарячою водою?

Розстібнула піджак. Хоч не по протоколу, проте тепер хоч не так підкреслені груди. Половина аудиторії - то хлопчаки в пубертаті, й вони не будуть слухати, що вона говорить, а витріщатимуться на її бюст. Добре, що хоч блузка застібається під горло.

Вона зробила все що могла, щоб зробити свій зовнішній вигляд більш формальним.

Мідне волосся зібрала у пучок. Добре, хоч від мами не дісталися буйні кудрі, інакше б вона не знала, що з ними робити.

Стиснувши картки з тезами в одній руці, а мікрофон в іншій - вона ступила на сцену.