Несподіваний вантаж

Сьогодні на митному контролі на диво було порівняно мало кораблів. Уіл не сумнівався, досить швидко пройде його і дістанеться до місця призначення. За контрабанду яку провозив не хвилювався, адже за ці роки навчився надійно її ховати, проте поглянувши на невдоволене обличчя митника, вже не був такий упевнений. Корабель пройшов сканування і залишилася лише ідентифікація. Митник зійшов на палубу цієї старої бляшанки та з огидою, наче боячись до чогось доторкнутися, простягнув ідентифікатор. Уіл приклав пальця і на плоскому екрані з`явилася інформація.

Митник з-під насуплених брів почав вивчати записи. В цей момент технічної рубки вибіг Чак, який у нечисленній команді працював механіком.

- Потрібні запобіжники.

Уіл поспішив до комори з інструментами. Це ж треба, саме коли майже пройшли контроль виникли неприємності. Звичайно його судно не молоде, щоб подолати відстань від Чорного моря до Нью-Йорка знадобилося аж шість днів, хоч звичайному кораблю потрібно лише чотири. Але він любив свій корабель, з ним пов’язано багато спогадів та пригод. Зрештою, на ньому він ще жодного разу не попався у лапи закону, адже на сучасних не зміг би приховати свої таємниці.

Відчинив комірчину і на секунду застиг від здивування. Замість запобіжників побачив налякану дівчину. Вона зіщулилася від світла та своїми карими очима благально дивилася на нього. Не довго думаючи, одразу зачинив дверцята. Тільки цього бракувало. Нелегалка на його судні. Як вона змогла проникнути та ще й стільки днів успішно переховуватися? Про це потурбується потім, адже якщо викаже її, то корабель обнишпорять і можливо знайдуть заборонені предмети, або і його звинуватять у перевезенні біженців. Зайві проблеми йому ні до чого, тож доведеться змовчати про неї. Коли опиняться у безпеці, особисто влаштує цій дівчині такий допит, що вона пошкодує про своє народження.

Митник пильно стежив за діями Уіла. Намагаючись зберігати спокій, чоловік гаркнув на Чака:

- Тут немає, закінчилися.

Округлі великі очі механіка зробилися ще більшими. На щастя він не став допитуватися у присутності представника закону та зник з поля зору. Митник підозріло зиркнув на комірчину. Уілове серце забилося сильніше. Якщо зараз цей бородатий чоловік відчинить її, то втекти від правосуддя не вийде. Бородань струсив невидимі пилинки зі своєї форми:

- Можете пливти далі. Головне, щоб судно витримало. Давно варто його змінити.

Уіл кивнув. Нарешті позбавився митника і судно повільно вирушило далі. Хоч вони уже давно пришвартувалися у порті, але весь час чоловік не зводив погляду від тісної комори, яка за розмірами скоріше нагадувала шафу. У своїх думках він уже встиг четвертувати дівчину, яка мало не наразила на небезпеку. Рішуче підійшов та відчинив двері. Бліда, худорлява, з розтріпаним темним волоссям, яке зав’язане у високий хвіст, одягнута у стандартний комбінезон науковця з невідомою емблемою на грудях. Крізь зуби грізно процідив:

- Виходь.

Незнайомка винувато опустила голову та покірно ступила на підлогу. Уіл гадав, що одразу розчавить її як непотрібну комаху, але тепер, побачивши її таку беззахисну і стурбовану, чомусь передумав. Не змінюючи гнівного тону, поцікавився:

- Як потрапила на моє судно?

Дівчина перелякано підвела очі на чоловіка з чорними очима, коротким волоссям та шоколадним кольором шкіри й стиснула губи. Після кількох секунд мовчанки почувся її тихий хриплий голос:

- В Одесі проникла сюди й заховалася. Не турбуйтеся, я зараз же покину Ваш корабель не обтяжуватиму своєю присутністю.

Оце вже ні. Він повинен дізнатися, що їй відомо. Зробив широкий крок до неї та грізно буркнув:

- Як стільки днів тобі вдавалося залишатися непоміченою?

Від гнівного тону дівчина похилила голову до низу. Уіл бачив, вона його боялася і це подобалося йому.

- Я вколола собі інгібітор, заснула майже на шість днів. Тут мене чекає наречений, він забезпечить житлом, документами та роботою.

- Дуже ризикувала, ми могли знайти тебе раніше. Чому ж твій наречений не зробив тобі легальні документи?

Щось в історії незнайомки насторожувало і чоловік пильно стежив за кожним жестом, намагаючись розглядіти брехню.

- Але ж не знайшли… Я жила в Одесі, але після того, як значну її частину затопило море, життя перетворилося на пекло. Навіть після мого винаходу не дозволили переселитися до Америки, Артур зробив усе можливе, але нам відмовили. Не хотіла нікому доставляти проблем. Відпустіть мене.

Це здавалося дивним. Одна частина душі Уіла бажала повірити цій дівчині, а інша – звинувачувала у брехні. Невже випадково обрала саме його судно, нашпиговане контрабандою? Вона здавалася такою щирою, що майже переконала його черстве серце. Проте відпускати її не хотілося. Потрібно впевнитися чи це не агент підісланий конкурентами, або ще гірше страж порядку.

- Коли ти маєш зустрітися зі своїм нареченим?

- Завтра. У мене є адреса за якою маю чекати його.

Уіл насупився. Трохи поміркувавши, виголосив своє рішення яке прозвучало як вердикт:

- Переночуєш у мене вдома, а завтра відвезу тебе до твого нареченого. Якщо відмовишся – одразу видам тебе поліції. І не хвилюйся, нічого тобі не зроблю, обіцяю.

Невпевненість, страх і розгубленість вирувала у душі Марії. Найменше за все їй хотілося, щоб її схопили й повернули назад. Адже тут, її майбутнє, її коханий. Зовсім скоро вони нарешті будуть разом і одружаться. І хоч новий знайомий не викликає довіри, але у неї вибір не великий. Зваживши всі варіанти, вона пристала на його пропозицію яка більше схожа на вимогу. Дівчина простягнула руку:

- Марія.

- Уіл – навіть не потиснув тендітну долоню, буркнув чоловік та розвернувся до комори шукаючи інструменти.

Трохи згодом вони сіли у модифікований летючий автомобіль - люфткар. Він мав вигляд напівпрозорої затемненої сфери зі зручними сидіннями та чотирма колесами. Спеціальна плівка не давала змоги побачити присутніх у транспорті. Марія вже літала на подібному, вони широко поширені по всьому світі. Швидкі й майже безшумні працюють від акумуляторів, що заряджаються за допомогою сонячних панелів. Чоловік ввів адресу і люфткар у безпілотному режимі піднявся у повітря і вирушив у невідомому для Марії напрямку.