Дев’яносто ударів за хвилину

Примітка: *XYLO — Have you ever been in love?

’Він обдумував відео, яке показав Дан, цілий день. Намагався відволіктися на домашнє завдання та хатні справи, але під вечір здався. У куточку відео ’Він помітив адресу сторінки в Інстаграмі, перевірив її і виявилося, що вона належала подрузі Дана. Проте ’Він одразу закрив додаток, вважаючи неетичним вишукувати інформацію про кузена за його спиною. Але не міг викинути ці думки з голови впродовж всього дня і ввечері знову поліз у телефон.

На сторінці Дарки було багато особистої інформації, яку ’Він здебільшого пропускав. Але дещо запам’ятав, наприклад, що вона зустрічається з іншим Дановим другом, темноволосим Тимом. ’Віна цікавили підписки дівчини, де він знайшов аж два акаунти кузена, за аватарками. Перший юнак завів нещодавно, там було не так вже й багато дописів. Здебільшого світлини їжі, неба, селфі і цікаві, на його думку, речі. З подивом ’Він побачив там і своє фото, коли ночував на підлозі. Дан сфотографував його потилицю із скуйовдженим волоссям і вкриту ковдрою спину, та підписав «мій рятівник». Підписники у коментарях робили припущення, як саме ’Він міг врятувати кузена. Особливо хлопця потішили фрази на кшталт «ааааа це твій бойфренд?». Коментарі, до речі, були написані не тільки англійською чи тайською. Деякі букви ’Він взагалі не впізнав і гадки не мав, якій мові вони належать. Але завдяки вмонтованому в додаток перекладачеві міг читати дописи та коментарі навіть на незнайомій мові.

Метою ’Віна став другий акаунт кузена, у останньому дописі якого значилося, що Дан закриває його і залишає як архів, а сам перебирається на нову сторінку. У переглядання старого акаунту ’Він занурився з головою. Було видно, що Дан не соромився викладати особисті речі на широкий загал, а також не хвилювався за те, як виглядає і не вів свою сторінку у певному форматі. Юнак викладав без системи професійні і любительські фото, з обробкою і без, відео з виступів, непогано зрежисовані кліпи та особисті записи, але ось це поєднання «красивої картинки» та «виду з-за лаштунків» робило Дана живою особистістю, а не лише зіграною роллю, а його сторінку — дуже цікавою.

’Він з жадібністю роздивлявся світлини та відео, дізнаючись про кузена щось нове і не перестаючи дивуватися багатогранності його особистості. Дан не соромився кидати виклик собі та оточуючим, але при цьому дбайливо ставився до всіх, хто був з ним поряд. Він старанно працював, щоб досягнути мети, не зважаючи, був то черговий виступ акробатичної команди, шкільний екзамен чи поїздка на відпочинок. Хлопець викладався на повну сам і змушував це робити інших, допомагаючи, підтримуючи та надихаючи.

Дан дбав про близьких: завжди вітав їх із святами, піклувався про те, щоб вони були в безпеці та комфорті, намагався порадувати. ’Він з посмішкою переглядав, як Дан приносить напої команді та ділиться їжею, як віддає комусь із дівчат свою куртку, бо та змерзла, вкриває ковдрою приятеля, коли вони ночують у поїздках, та робить щось, щоб викликати чужу посмішку. Також кузен особисто обробляв синці і подряпини друзів, які ті, скоріше за все, отримали під час тренування, або робив масаж втомлених м’язів, що говорило про нього як про турботливу людину та відповідального керівника.

Особливо ’Вінові сподобалося відео, у якому Дан висвітлив поїздку з мамою до Парижу. Як значилося в підписі, юнак витратив на неї гроші, отримані за кілька виступів, здійснивши давню мамину мрію побувати у столиці Франції. «Як про мене, нічого в тому Парижі особливого, — додав Дан у підписі. — Але мама в захваті, тож я щасливий».

Виступи кузена вражали складністю та красою. Не дивлячись на загальну одноманітність акробатичних рухів, йому вдавалося зробити кожен номер неповторним, перетворити на особливу історію. А ще Дан та його команда вміли розмовляти рухами. Дивлячись черговий запис, ’Він і без додаткових пояснень розумів, що цей виступ розповідає про взаємне кохання, цей — про розбите серце, цей — про боротьбу, а той — алюзія на якусь подію чи відому історію. Це дивувало і заворожувало. В кожному номері і Дан, і його друзі виглядали інакше, наче це були різні люди, і справа була зовсім не у гримі та костюмах. Вони були дуже артистичними і майстерно відігравали свої ролі, а їхні виступи пробуджували в глядачеві різні почуття.

На фото Дан також виглядав по-різному — то суворий керівник гурту, то старанний учень, то милий хлопчик, що любить маму і друзів, то привабливий юнак, що знає про свою красу і вміє її цінувати.

Світлин чи відео з однозначно еротичним забарвленням на сторінці було небагато, і всі вони були створені так майстерно, що не переходили межу вульгарності, залишаючись збуджуючими, але дуже естетичними. ’Вінові доводилося робити перерви і вмиватися холодною водою, але він все одно повертався до перегляду. Від Дана що на світлинах, що у виступах з подібною тематикою йшла потужна сексуальна енергія, причому його пози та рухи не були непристойними чи вимушеними. Юнак прекрасно відчував свою привабливість і явно вмів нею керувати. ’Вінові стало цікаво, яким Дан був у ліжку — диким і пристрасним, чи ніжним та грайливим? Але хлопець потрусив головою, проганяючи думку, що дуже збентежила його, і повернувся до перегляду сторінки.

Коли ’Він зміг відірватися від телефону, за вікном займався світанок. Хлопець роздратовано скривився, коли зрозумів, що лягати спати немає сенсу — все одно відпочити за такий короткий проміжок часу він не встигне. Вилаявши самого себе за дурість, ’Він побрів у ванну. Після прохолодного душу йому стало трохи легше, але в голові наче плавав туман. Хлопець зрозумів, що в такому стані не зможе керувати машиною, а отже, не вийде відвезти кузена до університету. ’Він залпом випив склянку води і зателефонував Дінові.

— Привіт, — сказав хлопець, почувши сонний голос друга. — Вибач, що турбую так рано, але в мене непередбачувана ситуація. Погано спав цю ніч, відчуття, наче мене вантажівкою збило. Боюся в такому стані сідати за руль. Можеш підвезти нас з Даном до універу?

— Звісно, можу, тільки я ще Парма забираю.

— Вибач, якщо ми заважаємо.

— Та все гаразд, — президент позіхнув. — Тільки збирайтеся швидше, не хочу, щоб Парм на заняття запізнився. Десь хвилин через сорок буду.

— Дякую, друже, — ’Він завершив дзвінок, переодягся, підхопив наплічник і пішов розказати кузенові про зміну планів.

Дан відкрив двері досить бадьорий і вже вмитий, але в домашньому одязі.

— Вау, виглядаєш наче покійник, якого підняли з могили, — брови кузена поповзли догори.

— Відчуваю себе так само, — криво посміхнувся ’Він, проходячи в кімнату. — Вибач, я не зможу підвезти тебе сьогодні на пари. Але я домовився, щоб Дін підкинув нас, проте тобі доведеться збиратися трохи швидше.

— Нічого, я вже майже готовий, — Дан почав застеляти ліжко. — Що з тобою сталося?

— Погано спав вночі, — ’Він присів на стілець, чекаючи, поки юнак збереться.

— Скільки в нас часу?

— Приблизно півгодини.

Дан сходив до ванни і повернувся з великою банкою. Відкрив її, дістав вологу наліпку чудернацької форми і наблизився до ’Віна.

— Нащо це? — насупився той.

— Трохи зніме набряк, — пояснив кузен. — Інакше люди від тебе будуть тікати з криками.

’Він зітхнув і підставив обличчя. Дан наліпив патч хлопцеві під оком і дбайливо розгладив краєчки. Потім зробив так ще раз з другого боку. Перед внутрішнім зором ’Віна промайнули відверті публікації кузена, які він дивився всю ніч, і хлопцеві стало ніяково. На щастя, Дан не звернув на це уваги, повернувшись до ванни. Знову з’явився у кімнаті він вже одягнений для навчання, склав домашні речі у шафу і випив ліки. ’Він дивився, як кузен звичними жестами відправляє до рота пігулки одну за одною та запиває водою, і знову всередині розквітало захоплення цим юнаком, який не зламався після всього, що з ним сталося.

Завершивши свої вранішні справи, Дан знову підступив до кузена. Зняв патчі і витер залишки гелю паперовою серветкою.

— Трохи краще, набряки зникли, — він уважно обдивися обличчя кузена. — Але синці все ще є. Хочеш, консилером зафарбую? В мене є.

— Ні, то вже буде занадто, — ’Він посміхнувся. — Але дякую.

У цей момент задзвонив телефон — Дін повідомив, що вже приїхав. Хлопці спустилися вниз.

— Доброго ранку, Діне. Дякую, що підвозиш нас, — сказав Дан, вмощуючись на задньому сидінні. — Привіт, Парм.

Здавалося, його зовсім не здивувала присутність юного кулінара на передньому сидінні, поряд з водієм.

— Вітаю, — сором’язливо озвався той.

— Діне, заїдь у кав’ярню по дорозі, — попросив ’Він. — Без кави я пари не висиджу.

— Можливо, краще до лікарні? — стривожено запитав друг, виводячи авто на дорогу.

— Не панікуй, — відмахнувся віце-президент. — Я просто погано спав.

Коли машина зупинилася біля кав’ярні, Дан вирішив сходити за напоями сам.

— Яку каву ти хочеш? — спитав кузен у ’Віна.

— Не треба, я сам піду, — спробував заперечити той.

— Та ти по дорозі впадеш. Кажи, що купити, — Дан підозріло примружився. — В чому проблема? Ти постійно мені допомагаєш. Я не можу проявити люб’язність у відповідь і купити тобі каву?

— Я тобі скажу, в чому справа, — відгукнувся Дін. — Наш віце-президент сумлінний і дбайливий хлопець. Він піклується про своїх братів, друзів і членів клубу. Але він абсолютно не вміє приймати піклування про себе, від чого ніяковіє. Йому простіше відмовитися від допомоги, тому що він не знає, як на неї реагувати. Ось тому ’Він і поводить себе дивно.

— Діне! Не верзи дурниці! — обурився віце-президент, але щоки його трохи почервоніли.

— ’Віне, коли ти допомагаєш комусь, що відчуваєш? — запитав Дан.

— В якому сенсі? — не зрозумів хлопець.

— В моральному. Коли ти піклуєшся про когось, що це тобі дає?

— Ну, це приємно, — ’Він замислився. — Я радію, коли роблю для іншої людини те, що вона не може зробити сама. І відчуваю полегшення, коли та людина заспокоюється чи радіє у відповідь.

— Ти не хочеш, щоб я відчув радість або полегшення? — вигнув брову юнак.

’Він широко посміхнувся, коли зрозумів, як талановито маніпулює ним кузен.

— Отже, яку каву тобі взяти? — знову спитав Дан, зрозумівши, що заперечень більше не буде.

— Мокко фраппучіно зі збитими сливками та сиропом. Запам’ятаєш?

— Пф, це ж не вища математика, — закотив очі кузен. — Діне, ти щось будеш?

— Ні, дякую.

— А ти, Парм?

— Зелений чай, будь ласка, — відповів той.

Дан кивнув і вийшов з машини.

— Обов’язково було ті нісенітниці казати? — пробурчав ’Він, коли юнак зник у кав’ярні.

— Мене ти не слухаєш, — відповів Дін. — А я хвилююся, коли ти не дозволяєш собі прийняти чужу допомогу. Може, хоч Дан навчить тебе це робити.

’Він невдоволено скривився у дзеркало заднього виду, а друг посміхнувся йому у відповідь. Незабаром повернувся Дан із спеціальним тримачем, в якому знаходилося три стаканчика. Один з них юнак протягнув ’Вінові, інший передав Пармові.

— А кому третій? — спитав віце-президент.

— Мені, — відповів Дан.

— Тобі ж не можна кави.

— Я не збираюся її пити, просто сумую за запахом, — Дан відкрив кришечку, глибоко вдихнув і застогнав. — Боже, я наче в раю. Я за солодким так не тужу, як за кавою.

— Не пощастило, — ’Він співчутливо посміхнувся и ковтнув свого напою.

Весь час, поки машина їхала до універу, Дан вдихав запах кави і виглядав непристойно задоволеним.

— Куди її подінеш? — спитав ’Він про напій, коли авто зупинилося.

— Виллю, мабуть, хоча і шкода, — знизав плечима кузен.

— Віддай мені.

— Нащо? Вип’єш одразу — стане погано. А якщо залишиш на потім, вона охолоне і буде не смачною.

— Нічого, я й холодну п’ю.

Дан підозріло подивився на нього, але протягнув свій стакан.

— Дякую, що підвіз, Діне. Простеж, щоб твій друг не отруївся, — юнак вибрався з машини і схилився, щоб помахати. — Бувай, Парм!

— Бувай, — усміхнувся у відповідь той.

— Я також піду, — ’Він розумів, що другові хочеться поговорити з Пармом перед тим, як розійтися на заняття.

— Не пий одразу всю каву, бо справді погано може стати, — нагадав Дін.

— Сам знаю. Не перегинай з турботою, — хлопець виліз з авто. — Бувай, Парм.

— Хорошого дня, Пі’Віне, — ввічливо відповів юнак.

’Він допив свій мокко, викинув стаканчик у сміття і попрямував до будівлі університету з кавою, яку віддав йому кузен. Дін був правий, його друг зовсім не знав, як реагувати на турботу, спрямовану на себе, але в грудях розливалося тепло від думки, що Дан про нього піклується.