Дев’яносто ударів за хвилину

Примітка: *Tommy Sittichok — Bed friend OST

Коли чергове тренування клубу завершувалося, здалеку почувся якийсь шум.

— Пі’Діне, Пі’Віне, рятуйте! — вздовж басейну бігла подруга Парма.

— Манао, не біжи, це небезпечно! — за нею поспішав сам Парм, але не встигав за жвавою дівчиною.

Звісно ж, Манао послизнулася, але Прук, вочевидь звичний до таких випадків з дівчиною, вправно її піймав.

— Дякую, Пі’, — Манао вчепилася в плече хлопця і вирівнялася. Знайшла поглядом президента і молитовно склала руки. — Пі’Діне, благаю, допоможіть!

— Що сталося? З вами все гаразд? — стривожився Дін. При цьому дивився він тільки на Парма.

— Все добре, — сказав той. — Манао надто драматизує.

— Все зовсім не добре! — дівчина виглядала так, наче от-от заплаче. — Сталася страшна біда!

— Манао, заспокойся і докладно розкажи, що трапилося, — попросив її президент.

— Дихай, Манао, — порадив Парм.

Подружка слухняно зробила кілька повільних вдихів і почала розказувати.

— Справа в тому, що ми мали зробити щось на кшталт благодійних світлин з баскетбольною командою. Ми хотіли продавати їх на ярмарку, домовилися з фотографом, а наш клуб готувався допомогти з одягом і гримом. Ми навіть репетирували і обговорювали концепцію фото. А зранку я дізналася, що вся команда злягла з розладом шлунку! Сходили вчора у якесь нове кафе! А через дві години приїде фотограф! Що нам тепер робити?

— Манао, я дуже хочу допомогти, але не знаю, чим, — розгублено подивився на неї президент клубу плавання.

— Діне, вона прийшла попросити тебе і твоїх підлеглих замінити команду баскетболістів, які захворіли, — здогадався Дан. — Їй потрібні моделі.

— Будь ласка, допоможіть, — Манао знову благаюче склала руки перед грудьми і вклонилася.

— Я не знаю… — Дін та ’Він перезирнулися. — Ми ніколи такого не робили. Не знаємо, як себе поводити на зйомці.

— Якщо проблема лише у цьому, я все беру на себе, — усміхнувся Дан.

— Тобто? — ’Він підозріло на нього подивився.

— Ти ж пам’ятаєш, що я займався організацією виступів? — Дан закинув руку йому на плечі. — Гримом, костюмами та іншими речами. Я можу все організувати, а Манао та її клуб допоможе. Буде весело.

’Він подивився на його усміхнене обличчя і перевів погляд на президента.

— Я не проти, якщо нам підкажуть, що робити, — знизав плечима той.

Манао радісно пискнула і спробувала обійняти Дана, але ’Він заступив їй дорогу.

— Контролюй себе, будь ласка.

— Вибач, Дане, вибач, Пі’Віне, — перепросила дівчина. — Я просто щаслива! Що нам робити?

— Збирай студентів із свого клубу, готуйте реквізит і сценічний одяг, який у вас є. Парме, — Дан витяг з гаманця кілька банкнот і віддав хлопцеві, — можеш щось швиденько приготувати? Ось гроші на продукти. Впевнений, після фото-сесії всі будуть дуже голодні.

— Звісно, — посміхнувся Парм.

— Я допоможу! — одразу сказав Дін. — Відвезу у магазин.

— Ні, йому допоможуть друзі з кулінарного клубу, — Дан підчепив президента під лікоть. — А ти підеш зі мною, готуватися до зйомки. Ти, ’Він, Тун та Прук.

Дін зітхнув, проводжаючи Парма сумним поглядом, і слухняно пішов слідом за Даном.

У театральному клубі царював ґвалт і безлад, всі бігали, переносили оберемки якихось речей та одночасно дуже голосно говорили. Плавці нерішуче зупинилися біля порогу. Манао спробувала прикликати студентів свого клубу до порядку, але її голос очікувано потонув у загальному галасі.

Дан оглянув безлад, що творився навкруги, засунув до рота два пальці і голосно свиснув, у ’Віна, що стояв поряд, аж задзвеніло у вухах. На кімнату впала тиша, а студенти застигли, приголомшено дивлячись на Дана.

— Всім добрий день! — посміхнувся той. — Хвилиночку вашої уваги! Ми прийшли, щоб допомогти з благодійною фото-сесією і від того, як злагоджено будемо працювати, залежатиме наш успіх.

— Вітаю, я Дел, а це Алекс, президент нашого клубу, — до плавців підійшли дівчина та хлопець. — Привіт, брате! Я навіть не думала, що твій клуб зголоситься нам допомогти. Дякую тобі за це.

— Не варто, — трохи ніяково посміхнувся Дін. — Сподіваюся, ми справді зможемо бути корисними.

— Так, менше слів, більше діла, — сказав Дан. — Дел, покажи мені будь ласка локацію, де ви планували робити світлини. Манао, неси косметику. Алексе, на тобі одяг. Треба переглянути, що у вас є.

— Чого це ти розкомандувався? — насупився Алекс.

— У мене є досвід фото-сесій, — пояснив юнак. — Я приймав у них участь і як модель, і як організатор. Якщо довіришся мені, обіцяю — ваш ярмарок буде дуже популярним.

— Пі’Алексе, не заважай! — накинулася на президента свого клубу Манао. — Я стільки зробила, щоб привести сюди хлопців з клубу плавання!

— Тобі потрібно потерпіти мене лише кілька годин, — Дан підморгнув Алексові.

— Добре, — той ще виглядав невдоволеним. — Але мені не сподобався твій тон.

— Вибач, — Дан навіть склав долоні на тайський манер. — Спробую його контролювати. А тепер давай кожен займеться своєю справою. Розраховую на тебе.

З цими словами Дан пішов за сестрою Діна у той куток, який вони з іншими студентами вже прикрасили для фото-сесії. І почалася підготовка до зйомки.

Дан нагадував генерала, який командував армією, приймаючи швидкі і розумні рішення. Він дав кілька порад стосовно локації для зйомки, особисто підібрав кожному з хлопців-моделей одяг, дав поради дівчатам, які мали накладати їм грим. Юнак виглядав у своїй стихії, впевнено говорив і фонтанував ідеями, створюючи щось казкове буквально з нічого. У театрального клубу насправді було не так вже багато цікавих речей для фото-сесії, але завдяки Данові все виглядало просто неймовірно, через дрібниці, які він майстерно поєднував. Закотити рукава звичайної сорочки, трохи скуйовдити волосся, відтінити очі чи додати аксесуарів — і звичайний студент починав виглядати не гірше професійної моделі.

’Віном Дан займався особисто, від чого той в глибині душі тішився. Розпустив його хвостик і зачесав волосся за допомогою спеціальної пінки, сам наклав легкий макіяж, порадив, яку сорочку вдягти. ’Він насолоджувався його обережними дотиками і тим, як близько був до нього юнак.

— Чогось не вистачає, — Дан оглядів ’Віна і його обличчя осяяло. — Манао! Знайди мені дві-три підвіски!

Дівчина принесла те, що він просив і юнак надів кузенові на шию кілька ланцюжків, розстібнувши пару ґудзиків сорочки, щоб їх було видно. Потім зняв свої браслети і натягнув на руки ’Вінові. Оглядів результат своїх дій і задоволено посміхнувся.

— Тепер ідеально.

До приїзду фотографа все було готово. Чоловік окинув поглядом підготовлену локацію для зйомки і моделей, та схвалив зусилля студентів. Хлопці з театрального клубу допомогли йому виставити світло і зйомка почалася.

Дан продовжував все контролювати, підказував плавцям, у яку позу сісти чи стати, куди і як дивитися, поправляв їхній одяг та волосся. Фотограф похвалив юнака, сказавши, що з його допомогою працювати було значно простіше.

Загалом, проблем майже не виникало, моделі досить швидко розслабилися і просто виконували вказівки Дана. Правда, Дін спочатку був трохи напружений і не міг посміхнутися, хоча фотограф порадив зробити різні світлини. Цю проблему Дан також вирішив: покликав Парма і поставив поряд із знімальним майданчиком.

— Стій тут, — звелів юнак кухареві і звернувся до Діна. — А ти дивися на нього і ні про що не думай.

Його розрахунок виявився вірним: в присутності Парма президент клубу плавання зовсім розслабився і почав посміхатися.

— А ти не будеш зніматися? — спитав фотограф, коли зробив перерву, щоб хлопці трохи відпочили.

— Не думав про те, щоб теж бути моделлю, — розгубився Дан. — Я тут лише для того, щоб допомогти з організацією.

— Шкода. В тебе незвичайна зовнішність і ти досить фотогенічний.

— Але я не готувався.

— Є п’ятнадцять хвилин перш, ніж я повернуся до роботи. Якщо встигнеш — познімаю і тебе, — запропонував фотограф.

— Ой, Дане, будь ласка, будь ласка! — Манао, яка чула всю розмову, заплескала в долоні. — Ти просто неймовірно виглядав би на світлинах!

— Гаразд, неси лак для волосся, — посміхнувся юнак. — Подивлюся, що можна зробити.

За зйомкою Дана зібралися спостерігати всі присутні, що могло би викликати відчуття незручності, але юнак поводив себе спокійно, приймав необхідні пози, поправляв одяг і волосся, яке розпустив і зачесав, посміхався, або дивився серйозно. Фотограф хвалив його, а ’Він не міг відвести від кузена погляду. Дан виглядав просто чарівно і справді відчувалося, що це для нього природно — позувати, бути привабливим і привертати увагу.

— Інших хлопців я й парами фотографував. Хочеш такі світлини зробити? — запропонував фотограф, коли сольних фото будо вже зроблено достатньо.

— Погоджуйся, Дане, будь ласка! — одразу відреагувала Дел.

— Впевнена, такі фото будуть дуже популярні! — підтримала її Манао. — Кого вибереш до пари?

Дан оглядів присутніх хлопців.

— Вибери мене, — Тун створив на обличчі щенячий вираз. — Я темний, ти світленький, ми гарно пасуватимемо на фото.

— ’Віне, складеш мені компанію? — проігнорував його Дан.

Віце-президент кивнув.

— Він і так майже весь час з тобою проводить, — набундючився Тун. — До універу разом їздите, додому також і у клубі завжди поряд! Ти узурпував увагу Дана, Пі’Віне!

— Не скигли, — ’Він ляснув Туна по потилиці і підійшов до кузена.

— Дайте нам пару хвилин, я поясню ’Вінові, що робити, — попросив Дан.

— Зміню поки що лінзу у камері, — кивнув фотограф.

Юнак заходився поправляти комірець ’Вінової сорочки.

— Чому вибрав мене? — хлопцеві справді стало цікаво.

— Якщо б я вибрав Прука, Манао б мене вкусила, — Дан посміхнувся і закотив його рукава. — Якщо Діна — тоді б засмутився Парм. А щодо Туна… Пробач, ’Віне, я знаю, що він твій друг, але він дуже дивний. Я йому не довіряю и близько до себе не підпущу.

— То ти вибрав мене лише тому, що більше нікого було? — ’Він не зміг приховати розчарування у голосі.

— Ні, — Дан запустив пальці у його волосся і трохи розкуйовдив. — Я вибрав тебе, тому що довіряю. Я знаю, що ти будеш зі мною обережний і не нашкодиш, якщо захопишся процесом. Тому насправді якби ти не приймав участь у фото-сесії, я б просто відмовився зніматися в парі. А тепер слухай уважно, ось, що ти маєш робити…

’Він слухняно виконував поради кузена, стоючи, як той звелів, обережно обіймаючи юнака чи просто торкаючись його руки або плеча. Потім Дан посадив кузена на стілець, а сам залишився стояти поряд і кілька світлин зробили таким чином. Коли Дан схилився до обличчя хлопця і так завмер, притримуючи його за підборіддя одним пальцем, час наче зупинився. ’Він дивився у очі юнака, які опинилися дуже близько, і думав, що у них незвичний колір. Здавалося б, сірі, але близько до краєчків вони ставали зеленими, а навколо зіниці розташовувалися видовжені золоті цяточки, наче хтось намалював квіткові пелюстки тоненьким пензликом.

«Як соняхи», — подумав ’Він і час знову покотився вперед. Навколишні звуки наче хтось раніше вимкнув, а тепер вони знову повернулися. ’Він почув як тихо клацає затвор фотоапарату, як захоплено гомонять деякі студенти, а Манао з Дел досить голосно шепочуться.

— Світлин з цими двома треба наробити якомога більше! Впевнена, їх будуть розбирати в першу чергу!

Нарешті, зйомку було завершено. Фотограф пообіцяв обробити і прислати світлини якомога скоріше, але запевнив, що буде багато вдалих, тому що студенти на чолі з Даном все добре організували. Чоловік поїхав, а Парм пригостив усіх сандвічами, які приготував у кулінарному клубі.

— Дане, я хочу ще раз тобі подякувати, — звернулася до юнака Манао. — Без тебе нічого б цього не було!

— Не перебільшуй. Всі присутні добре попрацювали, я лише коригував, — відмахнувся юнак і відкусив від бутерброду з вареною рибою.

— Все одно, ми дуже тобі вдячні, — підтримала Дел. — І клубу плавання. Ви дуже виручили нас.

— Я навіть не знаю, як тобі віддячити, Дане, — похнюпилася Манао.

— Ти можеш віддячити мені прямо зараз, — юнак потягнувся з тихим стогоном. — Дозволь мені поїхати додому. Я трохи втомився і не зможу допомогти з прибиранням після фото-сесії.

— Ой, тобі погано? Відвести тебе до медпункту? — стривожилася дівчина.

— Манао, не метушись, — перервав її юнак. — Мені просто варто поїхати додому і відпочити. І ’Віна також заберу, бо він мій персональний водій. Можеш вважати, що ми розрахувалися за допомогу.

— Звісно, йдіть. Але це все одно якийсь нерівноцінний обмін. Мені хочеться якось інакше тобі віддячити. Якби я вміла готувати, я б зробила для тебе якийсь десерт. Може, Парма попросити приготувати?

— Якось негарно вийде. Віддячити хочеш ти, а працюватиме задля цього Парм, — розсміялася Дел.

— Твоя правда, погана ідея.

— То ми підемо, — Дан узяв свою сумку. — Бувайте.

’Він підхопився слідом за ним. Хлопці попрощалися з усіма і пішли. В машині Дан дістав з сумки аптечку, закинув до рота якусь пігулку і запив водою.

— Може все-таки в лікарню? — запитав ’Він.

— Я просто перевтомився. Давай поїдемо додому, — попросив кузен.

’Він кивнув і спрямував авто на шосе.

У ліфті Дан попросив:

— Ти не міг би знову допомогти мені намазати спину?

— Звісно, — ’Він вийшов на поверсі кузена.

У кімнаті Дан швидко прийняв душ і повернувся з маззю, що зігрівала м’язи і тамувала спазм. Віддавши ’Вінові пластикову коробочку, юнак із втомленим стогоном вмостився на ліжку. ’Він обережно почав змащувати його спину, з сумом дивлячись на червоні смуги на шкірі в тих місцях, де її натерло.

— Довго тобі ще носити корсет?

— Якщо все буде добре, трохи більше року. Мені мають зробити ще дві операції, щоб витягти скоби з хребта, і одну коригувальну, якщо мої кістки зможуть самі витримувати навантаження тіла. Після цього можна буде відмовитися від корсету.

— Ти їх відчуваєш? Скоби?

— Насправді, ні. Але інколи виникає відчуття у шиї і спині, наче торкнувся холодного металу. Лікар каже, це фантомне враження, тому що скоби надто маленькі, щоб їх відчувати. Проте інколи це так реально, що я справді мерзну.

— Співчуваю, — ’Він вирішив змінити тему. — Було дуже шляхетно з твого боку допомогти театральному клубу. Щоб ти там не казав, без твого керівництва так добре все не пройшло б.

— Мені було не складно. Манао дуже засмутилась, хотілося її розрадити, та й клубу плавання це піде на користь, — Дан підморгнув. — От побачиш, на наступних змаганнях всі трибуни будуть забиті.

— Нам не потрібна додаткова реклама, — скривився ’Він.

— Дивно, мені здавалося, ти з тих, хто не проти побути в центрі уваги.

— Інколи. Але здебільшого чужа увага мене дратує. А от ти наче до такого звик. Виглядав дуже професійним під об’єктивом камери. І здавалося, що тобі це приносить задоволення.

— Раніше я це любив: перевдягатися, фарбуватися, позувати. Вдавати з себе когось іншого, — Дан замріяно посміхнувся. — Сьогодні також було весело, але я зрозумів, що більше б не хотів цим займатися так часто. Можливо, це пов’язано з хворобою, може, я просто подорослішав, але це було вже не так цікаво, як раніше. Проте мені сподобалося фотографуватися з тобою…

Останні слова Дан пробурмотів ледь чутно, мабуть, мазь почала діяти і він задрімав.

— Мені також сподобалося фотографуватися з тобою, — ’Він ніжно посміхнувся і пальцями зачесав волосся юнака, щоб воно не падало йому на обличчя. Потім він накрив Дана ковдрою, впевнився, що його аптечка та вода поряд, і пішов додому. Виходячи з кімнати кузена, ’Він знову скористався ключем юнака, замкнувши двері, і подумав, що це вже входить у нього в звичку.