Розділ 6. Коли мрія здійснюється.

Сола Ташенг

Ми вийшли з кафе і я направилася за ними.

- Сьогодні моя черга бути гідом на фестивалі, -  сказала Фелі.

Зараз ми відправимося на ярмарку, яка буває лише тут.

- І там є те чого більше ніде в нас не знайдеш.

- Цікаво буде там побувати.

Мене завжди дивувало як в нашому місті поєднувалося минуле і сучасне. Ось і зараз ми пройшли старовинною вуличкою, а одразу після неї будівлі в стилі кіберпанк.

Зайшли в двері і за ними побачила те що тут називали ярмаркою. Від різних яскравих кольорів і лавок з товарами сліпило очі. Я пройшлася рядами, але знайти потрібне не вийшло. Аж ось мені на очі натрапив музичний магазин і я швидко зайшла в нього.

Тут була так багато рідкісних дисків, різних музичних інструментів...

- Вам чимось допомогти? - від роздумів мене перервав голос.

- Була б вдячна. Тут просто неймовірно і я зовсім не знаю, що вибрати.

- Сола Ташенг. Обрана. Музикантка, - задумливо сказала вона.  

Жінка пішла вглиб магазину і вийшла з флейтою.

- Вона належала твоїй мамі. Сподіваюся допоможе тобі в майбутньому.

- Дякую, але звідки ви знаєте хто я? 

- Мені багато відомо, дитя. А тепер йди.

Я взяла декілька дисків. Обережно заховала флейту в сумку, наче це найцінніший скарб і вийшла. Розгублено озиралася навколо, але посміхнулася, коли побачила Фелі.

- Тут так легко загубитися. Ти знайшла потрібне?

- Так, а ви?

- Ми зробили це раніше, - загадково посміхнувся Ян.

- А тепер я б хотіла відправитися по глінтвейн до сонячних.

- О я теж.

- У нас вже навіть думки сходяться, - розсміялася вона.

Але перед тим Фелі провела мені екскурсію всім фестивалем.

- Я б взяла на прокат літаючі тарілки, бо обходити це все занадто складно.

- О, то вони справді існують, - сказала з захопленням роздивляючись дивний транспорт.

Він справді був формі тарілки, всередині було три крісла і пульт управління, коли ми сіли верхня кришка закрилася. Фелі натиснула кнопку і ми злетіли.

- Неймовірно, - сказала розглядаючи все внизу.

Спочатку ми облетіли коло і я змогла все роздивитися. Що ж я недарма так хотіла потрапити сюди.

- Скажеш, якщо захочеш десь спуститися.

- Так звичайно. 

Ми пролітаємо знамениту дорогу тисячі ліхтарів.

- Тут будь ласка.

- Звичайно, - киває подруга.

Я виходжу і зачудовано дивлюся на вогні. Кажуть, якщо повісити тут свій ліхтар і загадати бажання і воно збудеться. Інші, що від кольору залежить, яка Хранителька прийме твоє прохання. Я проходжу в найближчу лавку.

- Світлого фестивалю, - вітаюся.

Я б хотіла придбати ліхтар.

- Блакитний чи жовтий? - одразу запитують мене.

- Перший, - не задумуючись відповідаю.

Хоча знаєте загорніть два блакитних і один жовтий.

- Але ж просять допомогу лише в одної Хранительки.

- А я маю що сказати обом, - холодно відповіла я.

Я виходжу з покупкою і підходжу до брата і сестри.

- Два з них мій подарунок вам.

- Дякую, - обіймає Фелі.

Мені жовтий. Вона бере його відходить, вішає, і починає щось розлючено шепотіти.

- Дякую, Соло. Хай Хранителька почує наше прохання.

Дивно, але ми йдемо разом, прикріплюємо їх в спеціальні місця для них і кожен починає просити своє. Я не слухаю його, хоча вловлюю ім’я Лейла, дежавю, і часова петля.

- Я хочу подякувати вам Хранителько, - кажу.

Якби не ви я може і не була тут. Хай справедливість відновиться.

- Неочікував, що ти вибереш Лунерію.

- Просто хтось, тобто твоя сестра забрала у мене ліхтарик, - але все ж я посміхаюся.

І знаєш шкода, що не можна почути, що вона їй говорить. Знаєш, поки твоя сестра зайнята ти б не міг мене сфотографувати.

- Без проблем, дякуючи моїй сестрі, я вже майстер в цьому, - посміхнувся він. 

- Це чудово.

Я передаю йому свій фотоапарат. І починаю позувати для фотографій. Ще одне моє улюблене заняття, крім співів.

- О та ти ж та сама кого брали для обкладинки альбому Санфрайт, як ти там опинилася?

- Щасливий збіг обставин, прийшла за оголошенням, мене взяли, бо перед тим я вже зарекомендувала себе в модельній індустрії.

- Цікава ти особистість, Соло, - в його відчуженому погляді вперше проявився інтерес.

- Я все, ще нас разом сфотографуй.

- Ви так гармонійно виглядаєте. Фелі, ти точно не прийомна?

- Та ну тебе.

Після цього я займаю місце Яна, а він іде до своєї сестри. Так приречено йшов, що я не могла не увіковічнити цей момент.

Після цього ми вирушаємо далі у знаменитий парк зелених коридорів. Він справді складається лише з повністю зелених тунелей, але ними можна пройти в будь-яку точку Фестивалю, головне знати куди йти.

А наступним нашим пунктом стало  

Кафе "Захід Сонця", відразу кидалося в очі через своє розташування. Воно знаходилося одночасно в двох зонах, але це був лише початок мого здивування.

Як тільки ми зайшли в середину, ми мали роззутися і залишити взуття в камері сховку, що ми і зробили. Я ступила на підлогу і з подивом зрозуміла, що вона тепла, а відчуття наче йдеш пляжем, завжди хотіла побувати на морі і це здійснило ще одну мрію.

- Зараз ми пройдемо на терасу, де можна вибрати краєвид з вікна.

- Можна море, - швидко сказала.

- Прекрасно, я хотіла те саме, - посміхнулася Фелі.

- Принаймні це краще за твої попередні ідеї, - відповів Ян.

Я повернулася до вікна і побачила безкрайнє море, а сама тераса перетворилася на балкон. Так само тут був спуск і я не роздумуючи вступила вниз.

Це було неймовірно відчувати дотик хвиль, запах бризу, і легкий вітер, який розвівав моє волосся. Мене огорнули теплі сонячні промені, наче кликали мене йти далі. І я пішла. З ілюзії мене витяг Мар'ян. Але чи справді це була вона?

- Ти що божевільна, Соло. Хотіла топитися почекала б кінця нашого виступу, - розлючено прошипів він.

- Я не знала, що це таке. Магія кликала мене за собою.

Вони з розумінням переглянулися.

- Вибач, - тихо сказав він.

Море все ще було за вікном, але тепер я боялася підходити ближче. Сіла на підлогу до Фелі, мені було спокійніше біля неї.

- Поки ти з нами з тобою нічого не станеться. Тримай.

Вона простягнула мені мій улюблений апельсиновий сік. Посміхнулася.

- Соло, те що ти бачила, це дії Хранительки. Вона кликала тебе.

- Так, я відчула це. Але що це означає?

- Те що часу у нас обмаль.

- Мало це скільки.

- Біля двох годин, - подивився на годинник і передав мені значок з дивним символом.

- Це має відкрити якісь двері?

- Правильно, саме це відкриє печатку.

Кивнула, що ж принаймні у мене є ключ.

- Так потрібно піти випити глінтвейн, а то настрій у тебе зовсім перестав бути святковим. Спускаємося.

Пора йти. Я неохоче піднялася з теплої підлоги.

Ми спустилися сходами вниз, перила  яких освітлювалися м'яким сонячним світлом, а самі сходинки переливалися то жовтим, то блакитним. Це зачаровувало. Але замість обіцяного бару ми вийшли до головної сцени фестивалю.

- Фелі тебе обманула.

- Все для того, щоб ти не боялася.

Я подивилася на сцену, яка була поділена на дві зони, на сонячній стороні виступала група.

- О це ж СанФрайт, не думала, що коли - небудь побачу їх в живу. 

- А що тоді ти з ними не зустрілася. 

- Ні.  А ви як називаєтеся?

- Moonlight.

- Чула деякі пісні.

- Першу ти маєш сама вибрати, - сказав Ян. 

Я здивовано подивилася на них. Тобто самій вибрати? 

- Я впевнена, що це не буде завивання, як в Лейли, - розсміялася Фелі. 

- Це та сама дівчина замість якої я буду.

Фелі кивнула. Мені навіть шкода стало ту Лейлу. Цікаво за що подруга її ненавидить.

- Думаю у тебе буде важкий метал або рок.

- Я будь-яку пісню можу заспівати ідеально, - самовпевнено зазначила.

- Не сумніваюся, Соло.

Тепер за одними з дверей був справжній клуб і від різних кольорів мерехтіло в очах. Ми пройшли до барної стійки.

- Маріо, твій фірмовий глінтвейн, будь ласка.

- Звичайно, Фел.

Через хвилин десять нам передали спеціальні склянки з нашим напоєм. Мої руки зігрівало приємне тепло.

- Не бійся, можеш пити воно не надто гаряче.

Я вдихнула запах прянощів і апельсину і зробила ковток.

- Це неперевершено. Не дарма я так хотіла сюди потрапити.

- Скільки нам залишилося до виступу?

- Півгодини.

- Але ж у нас було більше часу? Та й як ми зможемо виступити раніше?

- Ми і пара світлих є організаторами фестивалю, тому нас пропустять.

- О, не очікувала познайомитися з тими хто відповідає за це. І я не готова, я не знаю, що співати, та й взагалі...

- Заспокойся, Соло. Не розводь паніку на рівному місці.

- Ага ми підкажемо якщо потрібно буде, - підтримала Фелі.

Глінтвейн заспокоював нерви, наганяючи сон. Я невідривно дивилася на сцену, очікуючи нашої черги.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.