Фестиваль Сонця і Місяця

Відкривається, якщо вибрати.

Сола просто створена з об'єднання магії Сонця і Місяця( в розділі 3.1)

Темну сторону ( в розділі 5)

Сліпуче світло огортає мене і я закриваю очі руками. Вийшло чи ні?

Брама відкривається і з неї виходить неземної краси жінка. Білосніжний одяг, тіара на золотому волоссі, вона босоніж йде садом в напрямку до мене.

- Вітання, Соло. Дякую, що звільнила мене.

- Вітання,  - схиляюся в поклоні.

Хто ви? – запитую.

Вона ледь хмуриться.

- Я й не сумнівалася, що Лунерія зробить все щоб про мене забули, - сумно посміхається.

Я Хранителька Сонця.

- Вас що ув’язнила власна сестра, що ж ви такого зробили?

- Я нічого. А от вона багато що, і я уявлення не маю як це виправити.

Це й не дивно. Якщо зрозуміла правильно, то це вже триває три фестивалі, а отже вона багато чого замовчує.

- Давай ти пройдеш зі мною в сад і ми вже там поговоримо.

Я пішла за нею як зачарована в бік брами вже майже переступила поріг, коли почула крик мами.

- Не роби цього, ти не зможеш більше звідти вийти.

Я обертаюся по мамі видно, що вона бігла сюди, біля неї стоїть Лоренс. Збираюся йти до них, але Хранителька тримає мене за руку.

- Айрінелла, - протягує вона її ім’я, від цього в мене з’являється відчуття тривоги.

Щось має статися. І це щось мені зовсім не сподобається.

- Я говорила, щоб ти більше не з’являлася тут?

- Так, Хранителько, - схиляється в поклоні вона.

- Тоді чому ти тут?

- Я не могла дозволити тобі забрати вибір в моєї доньки.

- Про що ти, мамо? – запитую знервовано.

- Кожна реальність має тих хто є її Хранителями. Це обрані яких обирає. Сан, серед них і ти.

- Як грубо, Айрінелло, - сміється вона.

Я лише хотіла запропонувати їй стати моєю ученицею.

Знову повертаюся до неї.

-Що мені це дасть?

- Ти навчишся керувати силами захованими в тобі, - бачу як обличчя мами спотворює гірка усмішка.

- Але ж у мене майже немає магії, - відповідаю здивовано.

- Вона запечатана. Справа в тому, що ти не людина, Соло.

- Тобто, - а вона незворушно продовжує.

- Ти лише об’єднання енергій. Ти ніяк не можеш бути донькою Айрінелли, - завершує.

Я дивлюся на маму, шукаючи підтримки, але вона мовчить. Лише киває в знак підтвердження цих слів.

- Чому ти не сказала мені цю правду, мамо.

Вона дивиться з сумом. Лоренс кладе руку їй на плече в заспокійливому жесті.

- А як би ти сприйняла те, що ти просто згусток енергії, що ти взагалі невідомо хто? – відповідає замість неї і продовжує.

- Не вини, Айрі в тому, що вона просто хотіла дати тобі більш-менш нормальне дитинство, та і якби не бажання Лунерії ти і далі жила звичайною.

Я опустилася на траву, не могла це все спокійно сприймати зараз. Але насправді не знала. Айрінелла справді ні в чому не винна і Лоренс повністю правий. Тільки осад все одно відклався.

Поки я думала сюди дійшли( довго вони йшли, видно в обхід) Фелі і Ян. Сумно посміхнулася. Якщо ще й про цих невідомо що взнаю, то навіть не здивуюся і за поглядом Хранительки зрозуміла, що так воно і є.

- Нарешті, - полегшено видихнули обидва.

- Все, - холодно сказала Фелі.

Ми можемо бути вільні?

- Фелісія, ти від самого початку була вільна, тому не починай, а от твій брат має залишитися.

- Ми виконали ваше завдання, Хранителько. Обрана вас звільнила, що ви ще хочете.

А ні, все-таки здивувалася.

- То ви зі мною возилися лише через те, що я мала виконати своє призначення.

- Сподіваюся ти нічого не придумала, - тихо прошепотів він, а вголос сказав зовсім інше.

- Якщо ти собі щось на думала, Соло, то вибач ти мені не потрібна.

- О це так заявочка, - теж шепнула я.

Засміялася.

- Хотіла б я побачити ту нещасну, яка б хотіла з тобою бути, Мар’яне. Ти занадто високої думки про себе, - з усією своєю зневагою відповіла я.

А потім задумалася про те що відбувається? Це нагадувало якийсь божевільний сон. Персонажі швидко змінювали одне одного, а події змінювалися ще швидше. І я зрозуміла, що зовсім нічого не розумію. Це було наче в трансі. Я була наче чиясь маріонетка, якій вказували, що робити.

А потім я злякано усвідомила, що так і є, що я не керую своїм тілом і думками.

Побачила, що сварюся з мамою вона з сумом йде наостанок повертаючись до Лоренса.

- Ти йдеш зі мною? – тихо з надією запитує. 

- Я залишаюся тут, - відповідає холодно.

- Так, звичайно, кому я тепер потрібна, - гірко відповідає вона і зникає в порталі.

- Мамо, - тихо шепочу.

А далі все стає ще цікавіше, коли я чую свій власний холодний відсторонений голос.

- Я стану Хранителькою.

Звучить як вирок. І це справді так. Я зникаю і розчиняюся в часі. Це божевілля нарешті завершується.

От тільки виявилося, що радіти рано.

Я Сола Ташенг і мені 748 років. Я холодна і бездушна Хранителька Реальності Ейлінор, яка ідеально виконує свою роботу. На жаль, події не виявилися сном, просто я відгородилася від них, щоб забути. Але сьогодні я все згадала і довго дивилася в своє відображення в дзеркалі.  Виглядала молодо, але в моєму погляді більше не було іскри життя.

- Соло, ти ще довго там, - чую знайомий голос і обертаюся здивовано. Переді мною стоїть Мар’ян, власною персоною, хоча тепер він виглядає старшим і я зніяковіло відводжу погляд.

- Мені здається, що ти обіцяв, що я більше тебе не побачу.

- А, до когось пам'ять вкотре повернулася? – відповідає він зі зневажливою усмішкою.

- Саме так, нагадай що я пропустила.

- Давай не зараз, Соло.

- Я маю бути в курсі хоча б чогось.

- Добре у нас стосунки як в простих співмешканців, Соло.

- Та ну, не повірю, це ж скільки років і просто

- Та не зовсім, - протягує він.

І у нас роботи занадто багато, нам потрібно готувати фестиваль.

- А хіба Фелі не допомагає? – здивовано перепитую.

Його посмішка наповнюється болем і він сумно дивиться на мене.

- Прекрасно тобі, забула половину життя, десь згадала потім знову забуваєш.

- З Фелі щось сталося? – злякано запитую я.

- Ні, вона разом з Лейлою, втекли в реальність моєї мами, з кінцями, Соло.

- Тобто я винна в тому, що все погано.

- А хто ж ще? – розлючено крикнув він.

Через тебе ідіотку, мені прийшлося теж стати Хранителем.

- Я хіба тебе заставляла? – запитую зі злістю в голосі.

- А хто б виконував роботу замість тебе, коли ти постійно в безпам’ятстві. Знову згадувала фестиваль?

Киваю, але він і не звертає на це увагу. Він наливає собі стакан віскі, і швидко п’є.

- Зіп’юся з тобою, Соло, -  тепер він ледь посміхається.

- Часто в мене так?

- Це по різному буває, немає точного графіку. Просто буває ти щось робиш, потім на мить зависаєш і все. Лежиш поки не прокинешся. Знаєш, всі ми пережили часову петлю.

Я більше не розпитую. Але ця реальність мені зовсім не подобається, але найбільше питань викликає те чому я наскільки змінилася. Та дівчина, яку я бачила в своїй пам’яті, лякає мене.  Мені страшно знову ставати нею.

- Що сталося з Хранительками?

- Лунерії більше не має в цій реальності, вони з Лоренсом теж відправилися в інший світ.

Все стає більш зрозумілим, але ще чогось не вистачає.

- А як щодо моєї мами?

- Вона залишилася самотньою, а ти більше не відвідувала її.

Я відчуваю як ще трохи і стану попередньою тому швидко випалюю.

- Це все через Хранительку Сонця. Я не знаю що з нею, але її дії дивні. І тому ми повинні змінити історію.

Ян дивиться на мене здивовано.

- Я звичайно погоджуюся, але як ти це уявляєш.

- Ми можемо повернутися в минуле і переписати історію. Ми ж Хранителі.

Ян з розумінням киває. А я усвідомлюю, що скоро знову стану нею. Просто тою хто виконує свою роботу. І тепер, коли я все знаю чи настане пробудження знову?

Отримано кінцівку. Життя Хранительки. Нещасливе майбутнє