Порфирій мертвопетлює

Я на шматки хотів би порубати

це серце неслухняне.

Тільки ти -

у сні блаженному своєї чистоти

холодна, як сніги Нангапарбату -

не ступиш на поріг моєї хати,

що не роби.

Натомість же шматки

напоєні до п'яного любов'ю

гранатовою за твоє здоров'я -

отримавши властиві голоски

не забаряться криком сповістити

про біль помножений...

Відтак ми з муки

переходимо до міту -

як п'ятницю викінчує шабат,

немов Аншар зміняє Тіамат,

неначе сажа, стиснена в карати -

мовчить і дихає...

Ба я покраю ножиком,

не зваживши на

неминучий біль.

Нехай воно,

неначе пес Цивіль,

у лісі храмів

виє й завиває

не знаючи дороги й каяття...

Нехай,

як дереву

болючо ламле віти,

зійде на мене хладний Ельсінор,

коли тобі плистиметься

у квітах,

і вітер плакатиме

між карпатських гор.