Агрегат чистого посуду, або Змиварка

Агрегат чистого посуду, або Змиварка.

Зараз почнеться... Насувається ковпак. Гасне світло. Вмикається мотор. Перші струмені води. Вони ще теплі, не досить нагріті, починають лоскотати по брудній, поспіхом недотертій людьми білій порцеляні.

– Ой, як весело. То ліпше, ніж штрикання виделкою, або кромсання ножем.

– Майже релакс.

– А я уже вшосте за сьогодні на релаксі.

– Я вдруге за тиждень. В шафі стою з самого низу, рідко до мене черга доходить. Тільки на вікенд, та й то не завше.

— Гадаю, що я останній раз тут, з вами. Маю проблеми. Велика тріщина в корпусі, та ще й зі зворотнього боку якась вищербина. Я вже не маю того вигляду, який потребується. І це все за сьогодні. Бо лише тиждень по тому мене дістали з упакування. Лише тиждень по тому я перший раз потрапила під душ. До цього майже півроку була перекладена папером та соломою, чекала в картонній коробці на свій вихід. Ще раніше – трохи мандрувала... були часи. І зараз – все. Мене витягнуть. Роздивляться. Може не дорозглядають з першого разу, але це тимчасово. Кухар все ж побачить, накладаючи виготовлену власноруч рибну страву. І потім темний мішок із не дуже добрими запахами, бо ніхто окремо мене не збирається відсортовувати. А ще і приховають у смітті, подалі від очей суворого керівника, чи його дружини. — Але цю кінцівку вже майже не було чути. Дужий тиск води, до якого приєднались хімічні додатки зробив тимчасову шумову стіну. І, взагалі, мало кого цікавили передостанні сумні роздуми...

– Ой якийсь не зовсім приємний запах.

– Може з тебе не дозмивали залишки? Вони і змішались з розчином для миття.

– Ні, то мабуть, не відрегулювали подачу цього хімікату.

– Він подається автоматично.

– Яка ти всезнаюча. Може відповіси, яка ще назва цього хімічного додатку?

— Не треба мені тикати. Я вже другий рік сюди потрапляю, по декілька разів на день. З середини квітня по середину вересня. Минулого сезону жодного разу не впала, ні з рук, а ні зі столу. І в цьому поки тримаюсь.

– Ну то не зовсім від нас залежить. Багато залежить від працівників. А ще від відвідувачів.

– Так, працівники тут часто змінюються. Багато практикантів. Тим зовсім все однаково. Цілі ми, чи щербльоні. Випали з їх рук, чи скотились з краю столу або з контейнеру, коли нас виймають з купальної ванни. Он, нова працівниця, зовсім нас не шкодує. Особливо, коли поспішає.

– Тож її підганяють. Так, бо більше людей замовить, то більше грошей прибуде до хазяїна. Більшу оплату отримують працівники.

– Все гроші, гроші.

– А ти пам'ятаєш, як ми з’являлись на заводі? Там теж гроші - гроші. Десь порушили інструкції, десь, так звані, рецепти. Десь не додали чогось. Більше економії у виробництві – більше нас.

– Ось і результат тієї економії. Впали – розкололись, то ще добре, що не роздробились. – ( Чутно голосно сміх).

– А на мені сьогодні дорожнечу подавали. Різні замудрено-рибні смаколики. Як би ще їсти їх навчились вірно. А то так, по мені розмазали, саме смачне залишили, а те, що треба було не їсти, ужили в першу чергу.

– Проте пани та панночки. Грошей наколотили, тепер пишаються цим.

– Знову гроші.

– Зараз все у світі закручено на грошах.

– А по мені всі кості порозмазували. Замовили окуня. А потім питають : " І чого ця риба забагато кістлява? Минулого разу не було такої кількості кісток".

– І цього разу було мало кісток, бо в барі готують морського окуня, а він, на відміну від річкового, не має великої кількості малих кісток.

– От дурепи....

– Хто?

– Замовниці, звісно ж.

– І порція цієї риби – у смітник?

– Буває.

– Мені, наприклад, гірко дивитись, коли замовляють салатку з моркви і яблук, та додаванням меду. Там превелика кількість вітамінів. А ні. Чіпси, принесені з собою, перемагають. І знову – страва у смітник.

– Взагалі, хтось замислювався, скільки залишків з нас прибирають? За день. За тиждень. За місяць. І, візьмемо більше, – за сезон.

– Якесь таке філософське питання.

– І в чому філософія? Люди замовляють, не сподобалось, викидають, тобто залишають.

– Так, залишають. Тут залишають. А є місця, де голодні, чи напівголодні останні крихти підбирають.

– Ой, зараз розплачусь. Хі -хі. Для таких видобули багато штучної їжі. Усілякі додатки, щоб збільшити кількість продуктів.

— Але проблема голоду існує. Існують ще війни, землетруси, повені. Да все не перелічиш.

— Дійсно, на філософію перекинуло. Ой-йо-й. Зараз почнеться пропарка.

Гаряча вода поступово зливається, і починається обдув.

– Як неочікувано.

— Не кокетуй. Може ще й розповідатимеш, що перший раз сюди потрапила? Звичайна обробка гарячою парою. Не дуже приємно, але необхідно.

– Необхідно для кого? Не для нас. Для того, щоб відвідувачі один одному віруси та бактерії не передали. Літо. Сезон туристів. Море. Хоч і холодне, а все ж таки море. І туристів, як піску на пляжі. Ха-ха.

— Ха-ха, дуже доречний вислів.

– Туристи дають добрий відсоток до прибутку. Море. Пляж. Бар. Кухня з морської риби. Пиво.

– Так, на туристах великі гроші заробляються. Це не новина.

– А ще позитивні відгуки на сайті, чи де там ще.

– Така собі безкоштовна реклама.

– Але може то самі керівники, та їхні працівники ті відгуки залишають.

– Дуже розумна?

– Хі-хі...

– Якійсь-то гул.

– А чого ти очікувала? Нас в поємнику більше ніж двадцять. Он як дзеленчимо, дуже щільно заклали одну до одної.

– Все поспішають. Клієнти. Гроші...

– А потім тріщини, сміттєві пакети в контейнерах. Недобрі погляди працедавців.

– О, рознились, мабуть перепарились.

– Тиша. Всі мотори вимкнулись.

– Світло.

– Всім працювати. Безкоштовно, тобто заробляти для людей гроші.

– Для когось заробляти, а у когось вилучати. Хі-хііі.

– Так воно і є.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.