Книга 1: Гордість

Дарніель починав приходити в себе, гучний рик виривав його із темного провалля, я кому принц перебував невідомо скільки часу. Невже знову з друзями перебрав і один допився до тваринного стану і рідну мову пригадати не може? Очі ледве відкривались, ніби на повіки були прикріплені величезні валуни і сил розплющити повіки не було. В горлі пересохло, а ці крики, перемішані з риком, віддавали в голову ніби удари кувалдою.

Лірель була в трішки кращому стані, але все ще не могла зрозуміти, що відбувається, щойно вона була в себе вдома, а зараз якісь мотузки щільно притискають її до трону, а навколо метушились люди. Вона ж відмовилась від тієї оргії, яку пропонував її друг… І чорний дракон… Звідки він тут взявся? Чорних драконів вже давно ніхто не бачив. Ейнар же своїм даром стримувала всіх драконів від перетворення. Ейнар… Вони кудись збирались їхати…

Амарант, почувши якісь дивні звуки з того напрямку, куди побігла Ейнар, вирішив перевірити що ж там відбувається, тому відправив Марушу геть з замку і побіг в напрямку тваринного рику, але дівчина проігнорувала його наказ і слідувала за ним увесь час, трішки відстаючи від нього.

Король же міг лише розгублено спостерігати за тим, як поранений дракон безпощадно розкидав його лицарів. Потрібно були викликати підкріплення, але він не міг поворухнути і пальцем. Невже його сестра не могла просто спокійно померти для миру в своїй державі. Хоча, судячи по погляду, в якому не було і крихти людської свідомості, цей дракон не був його Ейнар, це лиш дракон, який був закритий в ній всі ці роки.

«Але ж вона напівкровка» – збентежено подумав король – «Вона не могла би ніколи перетворитись в дракона».

Його кров була чистішою, тоді як вона могла пробудити свого дракона раніше від нього?

Тим часом чорний дракон все більше скаженів від болю. Отрута, якою був змазаний клинок, не вплинула на нього ніяким чином, скоріше за все через магічне походження створіння або ж через різницю об’єму тіла, на який була розрахована отрута. Нестерпний біль між лопатками від смертельного для людини поранення, яке тільки збільшилось після перетворення, змушував чорного дракона битись з кожним, хто підходив до нього в намірі добити. Поранені тварини завжди були небезпечними, що ж говорити про драконів? Особливо тих, які 18 років спокійно чекали свого пробудження, згорнувшись в теплий клубок енергії в районі сонячного сплетіння його господарки, щоб прокинутись в момент смерті своєї людини. Тож гнів дракона був нещадний. Лицарі, які безперестанку намагалась проткнути його броню, скоріше забавляли ніж дратували, дракон знав, що це не вони вбили Ейнар, це був хтось інший, хтось, кому вона довіряла більше за все. Тож, змахнувши крилами, чорний дракон повалив лицарів на підлогу, щоб поглянути кожному в очі і переконатися в їх непричетності до вбивства. На троні, зв’язані сиділи двоє дроу, чоловік і жінка, які викликали в ньому стурбованість ніж жагу помсти. Чистокровний дракон в людській подобі і лікарській чорній накидці теж не має ніякого відношення, але чому він був схилений над Ейнар, коли дракон почав підлаштовувати вже мертве тіло під себе? Щоб нічого не пропустити, величезна крилата ящірка вирішила просто наступити на нещасного, який від страху боявся навіть закричати. Під величезною масою тихо затріщали кістки, а на лапі лишилося неприємне вологе відчуття. Дії дракона спровокували крик чорношкірої жінки, яка здалась тому дуже гарною. Лірель, помітивши на собі непотрібну зараз увагу стримала ще один крик. Не цього вона очікувала від пробудження. І саме жахливе те, що вона навіть не розуміла що відбувається і чому вони з братом сидять зв’язані в тронній залі Рентрану. Дар все ще не міг повністю прийти до тями, але крик сестри, схоже, змусили активніше боротись з тією отрутою, яку йому хтось ввів. Чорний дракон наближався до них, хоча в очах його було скоріше цікавіть ніж бажання вбивати. Але крик зі сторони входу змусили дракона зупинитись і ніби роздратовано заричати.

– Й***ні дракони! – вирвалось в Амаранта від побаченого. По кімнаті були розкидані лицарі, а в центрі лежала якась відбивна з одягом і волоссям. – Де Ейнар?

– Повилазило? – запитав його принц, який все ще стояв у проході.

Демон не міг повірити, що Ейнар змогла пробудити свій природній вигляд, тому довіряти цьому білобрисому любителю вина не міг. Дракон же, в свою чергу, звернувши свій погляд на цього блондина, знову заричав і швидко ринувся в його напрямку так, що демон ледь встиг відбігти в сторону, потягнувши за собою розгублену Марушу, яка ледве могла дихати після такої пробіжки.

Хтось задзвонив у дзвони, викликаючи підкріплення лицарів. Що ж… схоже боротьба за замок програна. Вони або погублять короля, не виконавши наказ про переміщенню в тронний зал, або втратять королівство, кинувши оборону стін замку.

Події розгорталися так швидко, що Маруша ледве встигала слідкувати за тим, що відбувається. Вона вперше бачила справжнього дракона і це її не лякало так сильно, як місево на підлозі, де серед кишок, м’яса і крові виднілася накидка її вчителя. І все, що вона могла – ховатися за величезними колонами, коли демон, користуючись моментом, уже розрізав мотузки на зв’язаних дроу. Маруша за ці кілька секунд тисячу разів в себе встигла запитати навіщо вона сюди прибігла, слідуючи за демоном, який їй здався гарним і смішним. Напевно тому, що тільки з ним почувалась у безпеці, щось змушувало її вірити, що Амарант зможе її захистити від будь-чого в цьому божевільному останнім часом світі.

Андрен бачив як дракон швидко наближається до нього, розмахуючи величезними шкіряними крилами в перетинках.

– Зупинись. – наказав стомлено, але впевнено король. І як не дивно, дракон зупинився. – Я твій правитель, ти маєш мене слухатись.

Величезна крилата ящірка зачаровано дивилась на Андрена, прислухаючись до кожного його слова. Він сильніший? Як він може наказувати дракону? З пащі розлилося роздратоване ричання, яке король сприйняв за прояв смиренності. У тварин не існує поняття про королів. Вказувати, що їм робити, може тільки сильніший від них, тому спроби Андрена помикати ним лише сильніше роздратували дракона. І тільки паща була готова відкритись, щоб нанести смертельний удар хлопчині, в кімнату увірвався ще натовп забавних людей в металевому одязі, які наставляли на нього зубочистки, відволікши дракона від короля. Їх було дуже багато. Цього разу доведеться поборотись з ними, а тим часом… король зник в одному з таємних проходів. Нічого, його час прийде трішки пізніше. Дракон мав серйозні наміри помститись за смерть господарки. Тільки от життєво важлива рідина витікала з нього все більше, перед очима все розмивалось і ця боротьба з металевими людьми його обов’язково вимотає.

– Потрібно тікати звідси якомога скоріше, – вмовляв тим часом Андрен свого друга та його сестру. – Замок скоро знесуть айраніти.

– Що? – принцеса дроу збентежено перевела погляд на демона, поки той розрізав мотузки на її руках. – Тобто ця величезна рептилія – не найбільша загроза?

– Ну як тобі сказати… – демон намагався зберігати спокій, але крики на фоні їх діалогу змушували увесь час бути напоготові до бійки. – Ми всі помрем…

– Але не сьогодні, – перебив його Дар, розминаючи затерплі руки. – Де Ейнар?

– Не можу бути впевнений, але востаннє я бачив її, коли вона бігла в сюди. ¬– звісно певні здогадки в нього були, але не хотілось даремно змушувати хвилюватись товариша.

– Отже вона має бути десь тут. – заключив дроу, навіть не розуміючи наскільки він правий, хоча відчуття внутрішнього спустошення, ніби хтось відірвав частину його душі, марно списував на побічний ефект отрути, підсвідомо розуміючи, що сталось.

Маруша кожного непритомного лицаря намагалась відтягнути з-під лап скаженного створіння і надати допомогу по можливості. Кожна така вилазка за пораненим чи непритомним здавалась їй останньою, вона ніби спостерігала за своїми божевільними діями зі сторони й не могла повірити, що це дійсно вона робить. Частина лицарів були вже мертві, частина просто непритомні, а інші потребували більше допомоги, ніж вона могла зараз надати, не маючи під руками жодних медикаментів. Вона рвала юбку сукні, щоб перемотати рани і зупинити кровотечу, але більше було лише в сила Алексії.

Вона як раз схилилась над пораненим, щоб зняти щитки з рук і оглянути місце кровотечі, коли хтось схопив її за руку і потягнув від пораненого, але живого чоловіка.

– Йому потрібна допомога! – закричала вона, зустрічаючись поглядом з демоном. – Відпусти!

Але демон вперто продовжував тягнути за собою Марушу в напрямку виходу. Якби не хвилювання за її життя, він би обов’язково насолодився бійкою, але зараз це була недозвільна розкіш, йому не хотілось втратити родинну душу в той же день, коли він її знайшов. Дівчина вперто виривалась з його рук, кусаючи його за пальці в надії, що демон розімкне захват і відпустить її. Вона мала допомогти хоча б ще кільком пораненим. Це вона винна в тому, що відбувається, потрібно було відмовити їх королю попри всі погрози і залякування.

– Я не піду нікуди без Ейнар. – вперто схрестивши руки на грудях, стояв блідий Дар.

– Тоді забирай її і ходімо! – роздратовано рикнув демон, вказуючи на дракона, який продовжував вбивати лицарів, але рухи його стали повільнішими, ніби сили покидали його з кожним рухом все більше і більше.

Дар розгублено перевів погляд на чорного дракона, не вірячи своїм очам. Йому потрібно було підтвердження того що це – вона, але ніякого зв’язку з цією твариною він не відчував. Це не його кохана. Не вона.

Дракон майже втратив сили, він не зміг помститись за Ейнар, а ця боротьба тільки забирає в нього останні сили. Лицарі… Не вони його ціль. Він не знав чи вистачить в нього сил на задумку, яка дозріла в його голові. Потрібно знищити замок, щоб цьому королю не було де і ким правити. Варто було йому розправити крила, щоб злетити, кілька списів проткнули шкіряні перетинки, звісно це не завадить польотові, але все рівно боляче. У нього не було часу, щоб вбити тих, хто наважився на такі відчайдушні дурнуваті дії. Вони все рівно помруть під завалами замку.

***

Група з чотирьох чоловік ледве вибралась з території замку живими, дракон ніби змилувався над ними і не став розлютовано кидати в них потоком вогню, в якому горів зараз увесь замок. Айраніти, побачивши кружляючого над замком дракона? самі ледве встигли забрати ноги з-під стін королівської території.

Старий замок розпадався на маленькі частини і камінь плавився під драконячим вогнем, скоро від замку нічого не лишиться. Дім, в якому росла Ейнар був зруйнований її ж драконом. Люди, з якими вона росла, скоріше за все були мертві, як і вона сама. Потрібно було спалити тільки останнє крило замку, щоб від нього нічого не лишилось в пам’яті нащадків інших народів. Інших – бо рід чорних драконів було знищено сьогодні майже повністю. Тільки от сили покидали рептилію надто швидко, дракон намагався злетіти якомога вище над замком, щоб остаточно зруйнувати його, натомість його поглинула тьма і величезне тіло, покрите чорними лусочками, повільно падало на палаючі рештки будинку його господарки. Чорні лусочки відігравали золотом в промінні сонячного світла, а язики полум’я огортали тіло дракона, приймаючи в світ спокою, ніби він знову згорнувся всередині Ейнар і мирно заснув.