Книга 1: Гордість

Данте мирно сопів за моєю спиною, міцно притиснувши мене до себе. Я відчувала до нього неймовірну вдячність за те, як він відносився до мене попри мій складний характер, ніби скеля, що стояла на шляху бурхливого і холодного потоку води.

Я спробувала вибратися з обіймів некроманта (звучить страшно, згодна), але Данте обійняв мене ще міцніше, майже втиснувши в себе, іншою рукою він потягнув за край ковдри, прикривши мої плечі.

—  Залишся зі мною ще хоч на кілька хвилин, будь ласка, — сонно попросив чоловік, не відкриваючи очей.

Я подивилася у вікно — горизонт був смарагдовим. Потрібно було встигнути привести себе до ладу.

—  Коли засяє перша зірка, доведеться вітати дроу, у нас бал.

При згадці про це Данте міцно стиснув щелепи і, все ще не відкриваючи очей, він прошипів крізь зуби:

— Ти не підеш туди сама.

— Звичайно, я сама не піду, моя сім'я буде там теж, —  не розуміючи, що так розлютило чоловіка, я знову спробувала покинути «обійми», які ставали все більше схожими на ведмежу хватку чи капкан.

— Тепер твоя сім'я —  я, — некромант нарешті відкрив очі, райдужки яких блиснули сріблом в останніх променях сонця.

— Ні, любий, ти щось плутаєш, — сказала лагідно, намагаючись не розбризкати отруту. — Подивимося-но на моє зап'ястя, — я підтягнула ліву руку, уважно оглянувши її. — У мене можуть бути проблеми із зором, але я не бачу шлюбного браслета.

— Він тобі не потрібен, — сказав Данте, цілуючи мені руку. — Я наклав на тебе свій слід.

— Магічний? Я скептично фиркнула, все ще сподіваючись встати.

—  Ні, магію я накладу пізніше, коли ми виберемося з цього королівства. Ти моя і ніхто не забере тебе в мене. Ніколи. — владно сказав він, однією рукою притискаючи мене до ліжка.

— Мені потрібно прийняти ванну, —  роздратована його поведінкою, я знову сховалася за надійними і щільними масками байдужості.

Данте здивував мене, розкривши свої обійми. Я полегшено зітхнула, знаючи, що ця помилка мені дорого коштуватиме. Звичайно, мені не загрожує смерть через це ... Аби тільки батько не дізнався.

Ха, а життя прекрасне, якщо ваші батьки про це не знають!

Настрій піднявся миттєво від цієї простої думки, але при наступній знову опустився вниз. Демони, і чи варто було згадувати про принца дроу? Як його там презентували? Я не пам'ятаю імені ... Так, Чорна принцесо, потрібно випити трохи трав для пам'яті. Або почати якісь вправи для мозку. Ви завжди щось забуваєте.

Гм, це були лише мої думки? Не пам'ятаю, щоб я зверталась так грубо до себе подумки, а також називала себе «Чорною принцесою». Мені не подобається таке лікування... Гаразд, спробуємо ще раз.

—  Привіт, я рада вітати тебе в своїй голові, голос розуму, - подумки звернулась я.

«Ідіотка» — , і це, здавалося, теж я.

О, свята Алексія, ти жартуєш зі мною? У мене розвивається роздвоєння особистості!

Гаразд, я просто проігнорую цей голос.

— Цей голос може допомогти тобі, принцесо, — голос у моїй голові тепер звучав чіткіше, і я могла зрозуміти, що він належить молодій жінці.

Ігноруй. За таке тебе або спалять, або запруть в високій вежі до кінця твої днів. Думай про щось інше.

Яке чудове вбрання! Ні, якась муть, а не сукня. Ця теж. Хм, ця непогана...

"Гаразд, рано чи пізно ти попросиш про допомогу", - тихо пролунав голос у моїй голові.

Я полегшено зітхнула, коли відчула всередині якусь порожнечу. Ніби з давно загоєної рани, про яку забуваєш думати, зірвали шкірку. Мушу визнати, це неприємне відчуття.

Після того, як вбрання на вечір було вибрано, я швидко прийняла душ. Незважаючи на мої зусилля зберегти волосся сухим, кінці були вологими і тепер завивались огидними зміями навколо мого обличчя.

Від цього настрій впав і знову захотілося щось знищити.

Гребінець для волосся тріснув в руках і влетів у дзеркало. Мимоволі я звернула свій погляд на відображення. Крізь павутину тріщин в дзеркалі відбивалася не найкрасивіша представниця жіночої статі, не найсильніший воїн, не найприємніша співрозмовниця, не найкраща дочка і сестра.

Тоді що давало можливість із зухвалістю відповідати оточуючим? Що давало сили піднятися, коли неодноразово валялася в пилюці? Чому в хвилини дискомфорту я могла гори звернути, а в спокої нагадувала аморфну масу без мрій і емоцій? Що саме в мені приваблювало некроманта? Чому мене не хвилює, що моє народження було лише остаточною печаткою в мирному договорі двох народів?

«Ти була бажаною дитиною, як для батька, так і для матері», —  знову проник у мої думки заспокійливий голос невідомої жінки.

—  Хто ти? — запитала я її, дивлячись на власне відображення, яке почало поступово змінюватися. Волосся стало значно  коротшим, ледь торкалося шиї і набуло блакитний відтінок. Зараз воно нагадувало зимове нічне небо перед світанком, коли зникають останні зірки і їм на зміну приходить ледь помітне ранкове світло. Овал обличчя став довшим з високими вилицями та чітко підкресленими темно-синіми віями та сірими очима. Тонкий ніс був злегка  задертий вгору.

— Це не має значення, —  сказала жінка у віддзеркаленні. —  Головне, що я завжди була поруч з тобою.

—  Але... Як Ви сюди потрапили? Чому саме зараз?

—  Одного разу я зробила помилку, погодившись на династичний шлюб, тільки щоб уникнути продовження війни.

—  Ти моя матір?

—  Так, — лагідно посміхнулася вона мені, — я твоя мати, колишня королева Андоріона, Діана Рання з роду Блакитних Птахів.

— Чому саме зараз? — намагаючись переварити отриману інформацію, запитала я.

— Розумієш ти це чи ні, але батько любить тебе дуже сильно, тому вагається при підписанні контракту з дроу. Ти можеш використовувати це на свою користь...

—  Але ж тоді почнеться війна, —  перебила я королеву ... Королева, мати твою, Айранітів!

—  Дроу тільки погрожують, їм нікуди продавати неякісні речі і тухле м'ясо своїх ящірок. Вони не будуть воювати з драконами.

— А що якщо ні? – дипломат я звісно такий собі, але навіть я розумію, що потрібно розглядати всі можливі варіанти.

— Чоловіками маніпулювати значне простіше, якщо ти молода дівчина з милим обличчям. Відволічи принца дроу, приділи йому увагу, зачаруй своєю посмішкою. – королева підморгнула мені, посміхаючись.

— Ти знущаєшся? – виникло в мене логічне запитання.

Але було вже пізно. Примара жінки, яка називала себе моєю «мертвою» матір'ю, наповнила мою і без того наповнену думками голову новими питаннями і турботами. Можливо мені потрібно було нормально виспатись, бо факт того, що я щойно говорила з привидом, не викликав ніяких емоцій. Таке ж кожного дня буває. Ну або мене запруть у високій вежі очікувати принца, який врятує мене від такої бажаної самотності і тиші.

Я подивився у вікно на небо —  вже зійшла перша зірка. Сьогодні буде цікавий вечір. Цікавішим він був би тільки якби я добре виспалась, прийняла ванну з ароматичними свічками і випила трішки вина. Без некромантів, дроу, сім’ї і примар.

Але що поробиш, така в мене доля принцеси.