Дозволю собі кохати. Знову...

Пройшов вже місяць, а чари казки, в яку я потрапила випадково і дивом залишилася — все ще не розвіялися. Вже зо два тижні стажувалася в одному з відділів Адамової компанії з невигадливою назвою “СтімБуд”. В курс справ входила поступово, я б навіть сказала — повільно. За час, що вдома колишньому варила борщі бухгалтерська справа сильно змінилася та вдосконалилася, як і програми з якими майже заново вчилася працювати. Справи будівельної компанії йшли добре, а отже і потік грошей великий. А в бухгалтерській справі все дуже серйозно, особливо якщо це велика компанія, і навіть одна помилка може обійтися у певний строк у в'язниці.

Поки я стажувалася на мені була вся паперова тяганина, а її було чимало. Отупіла голова за роки відсутності корисної інформації, важко сприймала і засвоювала будь-яку інформацію, за винятком звичних за останній період пліток та чварів. Тож двадцяти чотирьох годин виявилося замало, і спати інколи доводилося лише по чотири години на добу.

Зарано стверджувати, що ми з Адамом стали друзями, але я вдячна за те, що допоміг знайти та винайняти квартиру — маленьку та не дорогу, зате свою. Ми обійшли з десяток, коли я таки знайшла маленьку затишну однокімнатну квартирку на горішньому поверсі в спальному районі Львова. Адам довго кривився та вмовляв брати щось інше, запевняв, що перший внесок зробить він, і що зарплату я отримуватиму таку, що зможу дозволити собі купити у два рази більшу та просторішу квартиру, та ще й в дорогому районі вже за кілька місяців. А ще через якийсь час зможу придбати цілу шістнадцятиповерхівку, у якій і була винайнята мною квартира. Але вся ця неприємна ситуація в якій опинилася, і через яку шукала нове житло багато чого мене навчила, і зокрема заощаджувати гроші, щоб завжди мати кошти про запас, а не транжирити кровно зароблені на вправо і на вліво.

Як не дивно, напротивагу моїм сподіванням Адама я майже не бачила. Він багато зробив для мене, але не просив відплати ні в якому вигляді. Або він і справді хороша людина, або просто зараз так само має купу справ, і ще прийде час коли він попросить платню за свої послуги. Та я сподівалася що таки не помилилася, і він, просто, має добре серце. Я не шукала з ним зустрічі навмисно, та була б не проти зустріти його, хоча б для того, щоб подякувати за все що він дав мені, зокрема роботу. А ще хотілося продовжити знайомство з ним, та поспілкуватися, бо він був і справді цікавою та веселою людиною, а ще адекватною — але це лише у тверезому стані, в якому на жаль він бував рідко. Його чорний гумор я часто пригадувала коли довго крутилася в ліжку не в змозі заснути, бо мене все ще з’їдала образа, яка вилазила з середини разом зі сльозами коли була на одинці, і геть втомлена, щоб контролювати себе. І все що могла — перемикнутися на спогади про Адамову добродушність. Думала і про те, чому він так вчинив, можливо це геть не янгольська простота та доброта, а довготривалий мерзенний план, заможного алкоголіка, а потім — про те що сталося б зі мною, якби не та випадкова зустріч. В будь-якому випадку я з тих людей, яким достатньо одного разу натрафити на багно, щоб потім добре дивитися під ноги. Я твердо вирішила, що сімдесят відсотків з заробітної плати, відкладатиму, іншого цілком вистачить, щоб жити, платити за квартиру, і мати все найнеобхідніше. А ще я твердо вирішила, що які б в мене не були стосунки з чоловіками, я не стану закохуватися, бо любов робить мене сліпою, як отого крота, що світу божого не бачив за життя. Я просто житиму, працюватиму у своє задоволення, бо жити для когось вже намагалася, і нічого путнього з цього не вийшло. В ліжку ставало душно та некомфортно, подушка була геть мокра від сліз, відкинула ковдру, відчинила навстіж вікно, і кімнату моментально наповнив холодний морозний вітерець. На вулиці були перші дні зими, і було холодно, хоча снігу все не було. Взяла зі столика запальничку та цигарку, і підпалила та смачно затягнулася. Колись я зарікалася, що ніколи не почну палити на постійній основі, що цигарки які викурюю, це лише заради забави, але зараз я таки палила як отой паротяг. Могла б кинути якби захотіла, сили волі стільки, що хоч відбавляй, та я не хотіла, дим мене заспокоював, і мене це влаштовувало, а здоров'я, та до дідька його, житиму сьогоднішнім днем, і жодних планів. Я б і стояла так, якби геть не змерзла в легенькій нічній сорочці. Зачинила вікно, залишивши щілину зверху для провітрювання. На годиннику висвітило третя ночі, а сон все не йшов. Побрела до ванної вмилася, заварила горнятко кави, і сіла за папери, які забрала з роботи до дому, для обчислення.

У двері подзвонили, я не відразу зреагувала, і не відразу зрозуміла що сплю. Відняла обличчя з купи паперів, почесала потилицю та побрела до дверей, відчинила, а переді мною стояв смертельно блідий та п'яний Адам.

— Боже що ти тут робиш? І котра взагалі година?

— Яка різниця, ти впустиш мене? Запитав чоловік впершись об стіну, заплітаючись.

— А я маю вибір? Заходи!

Від нього тхнуло травкою та алкоголем, одяг був зім'ятим туфлі та низ штанів брудний від грязюки, а він посміхався мені наймилішою у світі хмільною посмішкою, але в очах був сум та байдужість. Я пропустила його в коридор.

— Що в тебе сталося? Чи це просто твій звичайний стан? І чому ти приїхав сюди, а не до себе до дому? Ти ж знаєш я завтра мушу бути на роботі.

Він довго мовчав, а потім я побачила в очах сльози, він не плакав як дитина, не ридав, а просто очі були повні сліз та відчаю.

— Вона померла…

— Про кого ти говориш, хто помер?

— Аліна, вона померла.

Я не наважилася розпитувати, бо завжди вважала, що людина якщо хоче сама розповість, навіть якщо вона знаходиться в такому неадекватному стані, як Адам. Натомість мовчки роззула його, бо сам він був не спроможний. А ще дізналася, у мільярдерів ноги теж смердять, і так, що хоч носа затикай. Хто така Аліна я так і не дізналася, бо він задрімав просто в коридорі. Довелося йому постелити на розкладному дивані, та вкласти туди, благо тягнути на собі не довелося, бо таки вдалося розштовхати, і він сам дійшов, але роздягатися категорично відмовився, тому довелося самій справлятися. Не могла ж я вкласти його у штанах на яких кусками висіла підсохла грязюка. Він відразу мирно засопів, а потім і я пішла спати, бо вже майже п'ята ранку, скоро на роботу, а я ще майже не спала.