Дозволю собі кохати. Знову...

Адам упродовж дня так і не з'явився в офісі, хоча був потрібний мені, як ніколи. На столі продовжували збиратися у високу купу папери та теки, що потребували розгляду, затвердження чи підпису. День і справді видався довгим та важким, бо навіть кави не змогла випити. Так буває коли на носі важливий договір, а у твої обов'язки входить все підготувати та грамотно оформити. Я мала купу підрахунків та кошторисів. А цифри потребували особливої уваги. Тут одна помилка або необачність може коштувати немалого строку за ґратами. Тому перевіряла та звірялася по кілька разів. Це було давньою звичкою, ще з першого робочого дня. Так навчила керівниця. Як сьогодні пам'ятаю, вона зібрала загальні збори, де було все керівництво “Ірвіна”, представила мене всім, як нового співробітника. А вже пізніше того ж дня, викликала до себе, та наголосила про уважність в роботі з паперами, та необхідність бути пильним. -“ Краще перевір всі підрахунки по сто разів, ніж зробиш одну помилку, і загримиш до в'язниці”. Олена Іванівна, завжди подобалася мені, ця жінка мала багато знань, і з великим задоволенням ділилася ними. І людиною вона була з великої букви. Я струсила залишки спогадів з себе. Бо все це було давно, і вже загуло. За скляними дверима метушилися та бігали співробітники, кожен мав конкретну мету і завдання до яких мусів шукати оптимальне рішення. Мені подобалася ця метушня, організованість співробітників і старанність кожного. Я розуміла чому компанія була такою великою та відомою, і як заробила свою славу. А ще було приємно бути частиною всього цього.

За вікном вже сутеніло, на годиннику була восьма вечора, бувало затримувалася й довше, та й офіс ще не зовсім спорожнів. Злата сиділа в кутку за розробкою графіків та презентацій. Олег щось старанно малював, певно новий рекламний макет. А я поспішала до дому, де мене зазвичай ніхто не чекав, але я сподівалася, що Адам все ще в моїй квартирі. Мені кортіло побачити його. Хотілося підтримати, та просто поговорити. Я спробувала б заспокоїти його, та сказати, що все налагодиться чи буде добре.

Дорогою зайшла в магазин та купила дещо до столу, бо ж певно зголоднів, а я вдома готувала вкрай рідко. З таким графіком було легше перекусити на ходу, або поїсти десь в кафе.

В коридорі горіло світло, на світлій кремовій плитці сліди засохлої грязюки, і розкиданий верхній чоловічий одяг. На кухні теж безлад. В мийнику брудний посуд. На столі масло, крихти з під хліба. Ох вже й цей Адам. А він хропів просто на килимі у вітальні, в одних трусах. Вигляд мав жахливий. Ну принаймні він виходив з будинку, пляшки теж не бачу, може не все так погано. Не довго думаючи, набрала в склянку холодної води і вилила просто на обличчя чоловікові. Він лише смачно і голосно захропів, я навіть злякалася, але продовжила “поливати квіточку”. Він вскочив, як обпечений.

— Якого чорта ти робиш?

— Тихо — тихо, це я — Міла! Намагаюся тебе розбудити! Адам кілька хвилин розглядав мене, не розуміючись де знаходиться. На диво вигляд мав майже тверезий. Отже, більше не пив.

— Чому ти не з'явився на роботі?

— Я не міг туди прийти в такому стані та вигляді, мені треба було проспатися.

— Ну це добре, як почуваєшся? - запитала в чоловіка, що дивився кудись у підлогу.

— Певно так, як і виглядаю, але завтра буде краще.

— Буде, якщо знову не кваситимеш всю ніч. Ти той… Сходи прийми душ, привели себе до ладу. - запропонувала я. Не хотілося відпускати його. Можливо хвилювалася, що вже пізно, або, що знову вночі буде пити. Було шкода його, адже Адам був зовсім не поганою людиною!

— Я краще поїду до дому. Пробач за те, що тимчасово створив незручності, мені просто не було куди їхати. Сама ж бачила дома ніхто не чекає. Мені бридкий той великий будинок, він же зовсім пустий. - в його голосі чувся сум та нотки відчаю.

— Не треба нікуди їхати. У шафі знайдеш банний халат, а у ванні візьмеш рушники. Я вже трохи обжила квартиру. - тому маю все найнеобхідніше.

— Брудну білизну кинь в пралку, і увімкни на режим прання та сушки. А вранці зможеш звідси поїхати прямо на роботу. Куди ж ти в такому стані? А я поки приготую щось повечеряти, ти ж зголоднів?

— Ти ще питаєш, я б зараз слона з'їв !- Адам посміхнувся мені та зачинив з за собою двері ванної, і за мить почувся звук води з крана. В середині я зраділа, що матиму з ким повечеряти та побалакати.