Мій Ангел

— Схили голову, солоденький ... О так, ось так ... і ще, ще ... —  Видихнув Мілан, задоволено вдивляючись в видошукач свого фотоапарата. Пара моделей, яких він активно юзав в цю мить, торкалися одна одного долонями. Погляди були відкриті, губи трохи розімкнені. Все як потрібно… майже.

— Ліззі, відвертіше, ти ж не цнотлива, — командував Коуді, присідаючи на одне коліно і вишукуючи новий ракурс, клацав. Об'єктив жадібно ловив довге вогняне волосся Ліз, бронзову шкіру її партнера по кадру — Стефана. Білі напівпрозорі тканини просвічували їхні оголені тіла. У спалахах іскрилися позолочені шиммером боки. Мілан ловив у кадр відверті дотики. Робив акценти на сплетених долонях, розірваному торканні пальців, завмерлих перед поцілунком устах, сплутаному волоссі на шкірі та манливих вигинах тіл.

Ліззі слухняно відверта, торкалася Стефана, більш ніж потрібно. Стріляла поглядом жовтих очей, спокусливо вплітала пальці у вибілені кучері хлопця. А ось сам спокушений, схоже, вирішив зіпсувати роботу нахрін. То дотики надто стримані, то дуже награні вирази обличчя.

— Стефе, та нагни ти її! — Не стримавшись, обурився Мілан, різко підвівся на ноги і опустив фотоапарат. — Ти що  дівчину  вперше затискаєш ?

— Я взагалі-то тебе звик затискати , — огризнувся Стефан. Ліззі тихо пирхнула і повела стегном, упираючись боком йому в пах. Хлопець тут же відсахнувся під її задиркуватий сміх.

— Боженько, Мілане, сонечко, ти його хоча б приревнуй, —  відверто веселилася вона, звертаючись до Коуді. — Ну, хоч трохи, може й мені на радощах перепаде його експресії, — порадила вона, під роздратоване сопіння Стефана.

Мілан важко зітхнув. Схоже, доведеться знову говорити з ним на чистоту. Втомився вже.

— Сходи за кавою, Ліз… — велів він, не зводячи погляду зі свого колишнього. Відставивши фотокамеру на стіл, він стомлено розім'яв шию і невдоволено глянув на Стефа.

— Якщо не хотів цю роботу, навіщо тоді погодився? — прямо запитав він, коли за Ліз зачинилися двері. — Мене подивитися? Чи потримати? Невже скучив? — посміхнувся, помітивши, як саме Стефан глянув на нього. Сфотографувати б. Ось так, без Ліз, на тлі декорацій, з палаючим від злості поглядом... — Ти такий жалюгідний.

 Стеф повів плечима, дивився на нього важко, а потім відвернувся.

— Нагну я її, не дивись на мене так, — буркнув він.

— Хах, ну звичайно, — Коуді продовжував знущатися, м'яким кроком підходячи до нього все ближче, заходячи до зони декорації. — Так я тобі і повірив, Стефе… — тягнув, встаючи впритул, чіпляючись пальцем за тонкий пояс, що перехопив напівпрозору тканину на його стегнах. — А може, це мені тебе нагнути? Розкласти тут по повній, і відфотографувати без Ліз? — Видихнув йому в губи, криво посміхаючись.

Рука Стефана очікувано лягла йому на сідницю і Мілан мало не сіпнувся, відчувши її дотик через щільну джинсу.

Один єдиний дотик і його переклинило.

— Ти жалюгідний, Стефе, як заюзана шльондра. Зарубай собі це на носі… — нервово змахнув його долоню і глянув у потемнілі від невимовлених слів очі. Боляче в в тих очах… як же це було зрозуміло і відчутно.

 — Запам'ятай цей настрій, серденько. —  пробурмотів Мілан тихо. — Повернеться Ліззі, і ми попрацюємо. Якщо треба — нагинаємо, якщо треба, трахаємо. Ти мене почув, Стеф?

Втім, отримати відповідь він не встиг. Ліззі повернулася швидше, без кави, зате з кількома несподіваними супроводжуючими. Детектива Ешлі Саєна — Мілан впізнав одразу, а ось другого чолов'ягу  бачив уперше. Хоча, якщо прийшов із Саєном, то швидше за все теж коп.

Думати про те, що з якого біса  вони привалили — не хотілося. Навряд щось хороше. Втім, це не заважало познущатися та підігріти несподівану компанію.

— Ліз, що за мутняк? Я  не замовляв ескорт, — нахабно посміхнувся Коуді, стріляючи поглядом у Саєна. Впертий детективчик тоді на фото так і не розкрутився, а Коуді такого не пробачав. Аж надто запала в душу його їбуча ямочка на підборідді.

— Це лягаві, Мілан, боюся тілами не торгують, навіть для такого красеня як ти, — дзвінко засміялася Ліззі, анітрохи не соромлячись двох детективів, котрі надто красномовно витяглися в обличчях.

— Повір Ліз, я знаю що це лягаві, — зухвало посміхнувся Коуді, відчуваючи як усередині тільки наростає напруга. Здається, до вух знову схиляється той виродок і шепоче, шепоче...

Шепотить і торкається. Залазить пальцями під шкіру.

Пересмикнувши плечем, хлопець мило посміхнувся Саєну.

— Ви передумали та привели друга?

— Це детектив Генрі Фінч, — терпляче представив співробітника Ешлі Саєн і застережливо глянув на Фінча. —  Не бери до голови, Генрі. Містер Коуді манерам не навчений і за язиком геть не стежить.

— Це, звичайно, вкрай приємний опис моїх якостей, детектив Саєн, але я реально не замовляв ескорт, — підняв брови Мілан і демонстративно взяв камеру до рук. — Вам доведеться зачекати, хлоп'ята. Я працюю і кожна година  моїх солодких моделей, на жаль, але коштує грошей. Хіба що ви заміните їх самі і зіграєте мені гарний нюд у компанії один одного.

— Це не займе багато часу… — намагався ще запевнити  масивний  як шафа Генрі.

— Та знаю я ваше "не багато".  Якого біса  вас двоє прийшло, мабуть запитань під двадцять, — пирхнув Мілан і припав оком  до видошукача, ігноруючи їх.

Мабуть, і з поганими звістками прийшли. Згодом подумає про це. Спершу робота. Мілан так розпалився, що не посоромився вигнутися в спині і вип'ятити власний зад якраз у бік детектива Ешлі. Облизнув губи язиком, дивлячись на Стефана вільним оком. Ох як це  зачепило його колишнього ... та як гарно  пішла  справа...

* * *

Згодом, відзнявши все, що хотів і переглянувши камеру, Мілан Коуді влаштувався в зручному кріслі в кутку своєї власної студії. Навіть дозволив собі потягтися і позіхнути, перш ніж скептично глянув на копів.

— Добре, давайте свої фотографії, подивлюся на труп… Сподіваюся, мені потім його не пришиють.

— Звичайно ні, — запевнив його Ешлі Саєн.

— Можливо, — знущався Генрі Фінч. Напевно, все ще не міг вибачити "ескорт" та "нюд".

Похмурнівши, Мілан взяв простягнутий йому конверт і впевнено його розкрив. Витяг стопку роздруківок на щільному фотопапері. Якість, звичайно, могла бути кращою, та й принтер у них, звичайно струменевий... потворність просто.

— Дім... річка, записка... От дідько, хтось поет...

Під напружене мовчання детективів, він з усмішкою коментував те, що бачить, поки не влипнув поглядом у чергове зображення. Лише через кілька хвилин зрозумів, що не дихає і що в нього тремтять руки.

Мілан знав цього хлопця.

Коли він бачив його востаннє? Де це було? Вони тоді всією компанією загримували його, відзняли фотографії для журналу, а потім поїхали тусити. Але, після, вони і не перетиналися. Усередині неприємно закололо, заболіло і підкотило до горла важкою грудкою.

Коуді не був дурний і розумів, те що він зараз бачить на фотографії — не декорації та не грим. Та й зроблено в іншому місці, в інший час. Сковтнувши, глянув ще декілька знімків тієї ж сцени в різних ракурсах. На останньому ж зображенні була його власна робота, зроблена кілька тижнів тому, ще до його власного викрадення... Прикрив очі, справляючись з підступаючою панікою, відчуваючи фантомні дотики під шкірою.

—  Це Ріккі, — нарешті видихнув Коуді, розуміючи, що не впізнає власного голосу. — Я працював з ним близько місяця тому, для журналу. Ось якраз два тижні тому завершили обробку знімків та виклали на платформу.

— Чи часто так робите? — поцікавився Фінч. Саєн сидів мовчки біля вікна, і спостерігав за опитуванням хлопця зі сторони. Його цікавило все: положення його тіла, рух рук і очей, міміка, зміни тембру голосу, все що може підсказати на тему: що ця людина або говорить правду, або бреше, або щось приховує.

Але все, що він бачив у цьому хлопці, так це глибоку розгубленість і нерозуміння ситуації. Страх. Мілан Коуді, схоже, тільки на вигляд був веселим та сміливим, а насправді давав оманливе уявлення про свій стан.

Важко.

Фінч сипав питання одне за одним. Мілан Коуді відповідав і, схоже, все більше сірів на обличчі.

— Що вас пов'язувало? — вирішив поцікавитися Ешлі. — Мене зараз цікавить не ваша спільна робота… І не ваші фотографії. А ваші особисті стосунки.

Коуді сковтнув, від чого його чітко окреслене гостре адамове яблуко  ковзнуло вгору. Різко повернув обличчя до Саєна.

— А з якого біса я маю відповідати на це запитання? — обурився він, давлячи в собі розбурхані нерви.

— Ви можете розповісти, що ви робили двадцять шостого числа цього місяця протягом дня і ночі? — додав своє запитання Фінч.

— Блядство… під кайфом був! — вскипів Мілан Коуді. А потім, хитнувши головою, важко зітхнув. — Майже цілий день бавився в мережеву, відпочивав.

— І підтвердити це ніхто не може? — Добив його Еш.

Мілан відвів руку від обличчя і в зневірі втупився в нього.

— Ні, блядь, у мене під столом коханець сидів і весь день хуй смоктав ... — Огризнувся він. Виродки жарт, схоже, не оцінили.

— Ви — гей? — видав Фінч, продовжуючи колупати далі.

— А що це змінює ситуацію? — Мілан навіть  пошкодував, що взагалі почав із ними говорити. Дивився то на одного, то на іншого і думав, що даремно відпустив Стефана та Ліз. Краще далі фотографував би. Йому не подобалася ні тема розмови, ні співрозмовники. А скружити не виходило.

 — Невже перестанете чіплятися до мене з тупими питаннями лише тому, що маю інші вподобання?

— Ні це не змінює справу, але виникає підозра, що з покійним ви не тільки фотографувалися, — спокійно пояснив Саєн, ставлячи позначки у своєму смартфоні, фіксуючи деталі цієї розмови.

— Скажіть, злочинець із вами не зв'язувався більше? І я повторю своє запитання, яке вже ставив раніше. Таємні шанувальники, знайомі у мережі? Може фанатики вашої творчості, послідовники?

— А що, хочете до їхнього числа? — Мілан зло посміхнувся і демонстративно обсмоктав палець. — Кому з вас дати офіцери чи одразу двом?

Саєн навіть не встиг відреагувати, так швидко зірвався з місця Фінч.

* * *

— Паскуда, — невдоволено пробурчав Генрі, потираючи кісточки. — Я б йому всю пику розбив.

Вони поспіхом вийшли на вулицю, вивалившись із дверей-вертушки бізнес-центру, як із дитячої каруселі. Шум літньої вулиці поглинув миттєво, як і людський потік. Еш ліниво ковзнув поглядом уздовж неї, оцінюючи кількість муніципальних камер на ділянці та рівень засилля приватних торгових точок.

— Буде добре, якщо він не накатає на тебе заяву. Має право, — нарешті відповів він на обурення Фінча і кивнув у бік дрібної напівсфери над головою.

Генрі нервово огладив зуби язиком і простежив за його поглядом, оцінив відеокамеру.

— А в студії в нього їх було дві. Одна біля входу, інша біля вікна.

— Треба зробити запит. Вивчити записи… — підсумував Еш. Вони переглянулися, думаючи про те саме, по суті. — Встановити стеження.

Десь затесався сталкер, що намітив своєю ціллю Мілана Коуді та його оточення. І якщо це справді так, то бути ще вбивствам. Питання в іншому — який мотив? Ревнощі до Мілана чи його таланту, заробітку?

— Можливо, справу в іншому і вбивцю зрештою цікавив не Мілан особисто, а те, що заробив убитий… популярність, участь у зйомці? — Фінч, схоже, трохи заспокоївся після експресивного випаду Коуді, і тепер знову будував версії. Він висував їх одну за одною і Еш розумів, що кожну доведеться розписати та перевірити.

—  Думаєш, звичайна гризня конкурентів? Без сексуального підоплідтексту? — з сумнівом глянув на напарника Ешлі. — Ти ж бачив фото з Коуді, що з ним робили.

— Це можуть бути взагалі незалежні випадки, — знизав плечима Фінч і Саєн не міг не погодитися. Все-таки погано буде, якщо Генрі усунуть. Його напарник був зазвичай об'єктивніший, не те що Еш.

Втім, через двадцять хвилин було вже не до цього. Надійшов новий виклик. Знову знайшли тіло, знову постановка та декорації. А ще через деякий час знову дзвонив Коуді.