Човен

Забери у мене її ребро,

Коли я спатиму на хвилях твого волосся;

Забирай срібносонну колючу сльозу

І дощі, що видовжують безголосся.

Забирай не вагаючись сонце, а значить і край,

Забирай краєвид, теплий голос, що мовить казку,

І сліди поцілунків, сонети, сонати, рай –

Забирай,

Забирай,

Я, готовий признати поразку.

Стільки чорних дерев,

Стільки чорного грому землі,

Що мережить міста, гамір вулиць й холодні мури.

І здається мені, і насправді здається мені –

На картині тепер зазміїлися кракелюри.

І збивається дух, і слова проростають у ніч.

Колихаються зорі готуючись впасти в долоні.

І гойдається човен одвічних твоїх протиріч,

І спустошений врешті тоне.

15.02.2023