Військові есеї

З ініціативою все просто. Вона грає ініціатора у всі метафоричні діри. І потенційна догана, як фінальний акорд. Тобто, єдиний спосіб аби тобі за твою ініціативу нічого не було — про неї ніхто не має дізнатись. Бо як дізнаються — ініціатива переросте в позачерговий обовʼязок. Бо щастя любить тишу.

І звісно про айті.

Давай так. Якщо посади звʼязківців зайняті, людина не мазохіст і не хоче працювати в стройовій, котра по рівню адекватності від дурдому відрізняється лише тим, що в стройовій нема мʼяких стін — тоді я наполегливо рекомендую не говорити, що ти айтішник. Нікому. Запитають, ким працював? Фоп. Або безробітній.

Бо як тільки ти скажеш, що працював у айті — готуйся. Таблиці ексель, таблиці у ворді, набір тексту, видали реклами з телефона після порносайтів, прохання протягнути кабелі від старлінку, почистити телефон аби не глючив, хакни чужий телефон, почисти старий ноут від вірусів і зроби аби працював швидко. Зроби аби був звʼязок, коли жодна вишка не працює, заблокуй контакти, налаштуй принтер, заправ принтер, розблокуй заблокований планшет. І найголовніше: чого повільний інтернет? Чого немає інтернету. І нікого не хвилює, що в айті ти тестер чи фронтенд або ще хтось. Ти айтішник — ти маєш вміти все. Ти програміст і хакер. А якщо в когось зламають телефон, бо тицяє пальцями, куди попало — ти будеш винен. Бо не проконтролював.

Тому, не хочеш дурної роботи — мовчи. Бо памʼятай про ініціативу.