Військові есеї

Перед тим як почати, мушу зазначити, що сама концепція ТРО на паперах відрізнялась. В ідеалі мати на місцях навчених людей для оборони рідних областей це добре. Ідея дійсно крута, але совкова армійська система й органи влади виявились неготовими довести до ладу перші напливи добровольців.

По факту ТРО це новостворена піхота з добровольців, без забезпечення. Така біда з кожним новим підрозділом. Міністерство оборони фізично не може забезпечити нові бригади всім необхідним. Навіть якби рівень корупції там був нульовим. По кадрових розкладах все теж не ідеально. Хороший офіцер в ТРО потрапляв виключно по збігу обставин (наприклад не хоче повертатись в стару бригаду з певних причин, або немає місця в толкових бригадах).

І того маємо наступне. ТРО бʼється на найгарячіших напрямках нарівні з іншими підрозділами. Просто бʼється гіршим озброєнням. Це де факто піхота. Королева полів. З автоматами й лопатами.

Якось бачив кацапські новини, де в штаб нашої бригади прилетіла С300 і знищила наші хаймарси, гаубиці та важку техніку. В стрілецьких бригадах не буває своєї важкої техніки, хіба прикомандирована. Кацапи це знають, але визнати, що С300 не досягла ніякого успіху не те що в знищенні техніки (якої в нас і не було), але й живої сили (обійшлось кількома 300 і ямою 6 метрів вглиб) — не можуть.

Я іноді зустрічав дещо зневажливе ставлення до бригад ТРО серед волонтерів, котрі пакують підрозділи ССО. Але я ніколи не зустрічав його серед кацапів. У них ми фашисти, нацисти, карателі, та "угнєтатєлі рускага народа". Вони нас боялись. І бояться.

Бо коли від тебе не тікають люди, які програють тобі по озброєнню, кількості та підготовці, задумуєшся — чи все у них в порядку з головою? А йобнуті тіпи з автоматами — то все страшно.