Голоси проти вітру

Душа мандрівного поета, як тиша -

спокійно пестливо бринить крізь вітри.

Чим натовпу крик закипа голосніше,

тим нижчі тональності творчої гри,

тим звуки холонуть і тліють жвавіше,

тим аркуші списані краще горять.

Мокріють зіниці невизнаних віршів

і в кожному нищиться їх благодать.

Долоні в замок і на голову шапку -

поет йтиме далі повз гугняву й шум,

залишить поезію людству на згадку,

що битиме кожного в серце, як струм.

Враз твори, як в землю посаджені зерна,

зійдуть від захоплень чужої сльози…

Поетів, здається, робота мізерна,

та їх проти вітру звучать голоси…