Результати конкурсу 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Електронні книги / #поет (34)

Синдром набутої бездарності поета

Не пишеться. Так, знову. Як завжди.

Синдром набутої бездарності поета.

Немає слів. Немає! От знайди.

Знайди слова, вартуючі естета.

Естет стоїть і носом наверне:

І рима не така, і такту гайки.

І, зрештою, поправивши пенсне,

Чкурне за руль своєї таратайки.

А ти стоїш, в руках твої вірші,

Вірші, що недостойні недостойних.

І думаєш - міняти їх мерщій?

Чи може кілька знáйдеться пристойних?

Нехай вже бісів генератор рим,

Бував в ходу, не кривайте душею,

І крали цілі строфи - менше з тим,

Це все на суд залиште емпірею.

Зате писав. Бо було, через що.

Бо було, чим ділитися зі світом.

Можливо, наші фрази - абищо,

Можливо - віділлються монолітом.

...

Сергій Сорока

Не називаюсь майстром я пера

Не називаюсь майстром я пера –

не маю я такого права.

Звичайний хлопець із села,

а не примхлива міська пава.

Не називаюсь майстром слова.

Лиш з серця лине мов потік,

щоб оживала рідна мова

і не вмирала вже повік.

Щоб слово рідне пам'ятали –

нехай несе його ріка.

І щоб ніколи не втрачали

того, що творить ця рука.

Не називаюсь майстром я пера,

і ви мене не називайте.

Я ваш підкорений слуга,

лиш цим званням не зловживайте.

Не називаюсь я поетом.

Навіщо вішати ярмо?

Слова кружляють піруетом.

Для чого ставить їм клеймо?

Бравад немає в цих словах –

все не удавано, як треба,

читайте по моїх губах:

"Я вам несу шматочок неба".

(Березень 2021 р.)

...

Роман Фещак

Німий поет

Ти озирався через кожен крок.

Ти йшов у бій, мені лишивши своє серце.

Його сховала я під ребрами, де б'ється

Моя ламка й незламная любов.

Ти йшов, твої сліди вкривали сніг,

Орнаментом ламким забивши мою шкіру.

Я скрижаніла, вберегла від втечі віру,

Що в твоїм серці починала тліть.

Ти зник, і вороги мій світ прожгли,

Отрута по стіні, немов змія, сповзала.

А я дивилася вслід тобі, я добре знала:

Вогонь не візьме до життя жаги.

Катівські душі ти стирав у пил,

А зелень вже покрила всі шляхи довкола:

Весна минула, а тебе немає вдома.

Коли втекти з-під ребер моїх встиг?

Коли із клітки вирвався, мов птах,

Що крила віднайшов у тій пітьмі імлистій?

Чи я розтанула під сонцем попелистим,

І пастка тріснула, як в скронях страх?

Я на світлинах бачила тебе.

Ти біль. Ти сум. Душа. Любов. Моє зітхання.

Гаряча точка у вогні протистояння,

Де я твій зранений німий поет.

Ти озирався через кожен крок...

...

Ївга Лютневська

Ох, Музо

Ох, Музо, ти прийшла? Та знов невчасно.

Сідай в куточку, люба, посиди.

Що кажеш? А.. натхнення, творчість, щастя?

Так, так… давай, сюди ти арфу поклади.

Мені ще трішки треба тут, на кухні,

Лиш посуд вимити і наварить борщу.

А ти вже зачекай, (бо день же будній)

Поки білизну я прополощу.

От вже і вечір. Темно… зорі…небо.

Давай же , Музо, надихай мене!

А де ж вона?!!! Втекла?!!! Невже?!!! Це ж треба?

Зрадлива дівка! Це їй не мине.

Отак візьму і затаю образу.

Я і без Музи миті слави відсвяткую.

Вірш геніальний напишу. Вже є і фраза:

«О, мить прекрасна…Ну а коли капусту пошаткую?»

...

Валентина

СУПЕРЕЧКА

Спочатку було слово.

Новий Завіт.

- На ярмарку людської глупоти

Ти вторгувала, мабуть, би найбільше.

Програмні коди пишуть мудреці,

А ти – уперто старомодні вірші!

Світ захлинувсь од буквених примар!

Найголовніше – під контролем цифри!

Чи ж хтось тобі колись пообіцяв,

Що буде верх у літери?

В мережах – комбінацій міліон

Перо твоє знікчемлене відкласти

І перейти – хоча б і жебраком –

В ІТ-палац звеличеної касти.

Там і старці живуть як багачі.

Людина ж – біоас в пристосуваннях!

А непотрібні лірики квачі –

В багаття інквізиції, в заслання!

Інакше – смітники із забуття,

Помийниці задвірків – в подарунок.

Найперш були не звуки і слова –

Складний математичний розрахунок.

Тримав Господь креслярський точний план

З відтинками і градусами в схемах.

Він не вірші замріяно складав,

А істини доводив в теоремах.

Він помилки лічив і виправляв.

Ти розберися у зерні й полові.

Із букви Бог би світ не збудував.

Коли є цифра, то не треба слова.

- А що душа? - Ото лиш їй слова

Примочками на ґерць війни і миру.

- Погане заспокоєння з нуля.

Психолога не стане з транспортира.

Іще лінійку ту не віднайшли,

Щоб достеменно душу перемірять.

Чим зважить у людині ріст мети?

Як засікти тремтливу сутність віри?

Не проштрикнути циркулем жалі.

Ці цифрою пропущені моменти.

- Але ж душа, як і твої вірші,

В комп’ютерному світі – рудименти.

Це – як апендикс. Тільки для проблем.

Скажи, яке у ньому щастя звершень?

Чекає людство, щоби він відмер!

Фізичних мір душа не перевершить.

Усе, що з цифри – глянь лиш! – на виду.

Вагоме все, осмислене і плідне.

Твої слова – в невидимім ряду.

Як і душа. Її зовсім не видно!

- Та все, що бачим, - тлін. Все промайне.

Слугують вічності лише духовні гами.

Але ж тяжіння є-таки земне,

Хоча його й не змацати руками!

- Сміх! Донкіхотство у сучаснім дні

Супроти надкосмічної прогресії!

Непотріб долі всі твої пісні.

Лиш примха. Просто вправа від деменції.

- Буває, що й непотріб до пуття

Стає то вибухом, то воскресінням.

Вірші для Ліни – все її життя.

Пісні для Лесі – все її спасіння.

Не тільки їх. В них галактичний мах.

Там літера – як пам’ятник планети.

- Ти уявила, що й у тебе так?

А як не так, для чого ці концерти?

Розвозить шмарклі по усій землі?

Ловити рим метелики підсакою?

Іди, мала, вари смачні борщі,

За це тобі хоч чоловік подякує.

Замаж ковбас, вареників зліпи.

Заробок кращий, ніж у ямбах дриґати.

Для чого всі ці фіґлі у письмі?

- Щоб дихати…

...

Білик Ірина

Ліні Костенко

Ну, що сказать? Чи справді я поет?

Про те пишу, що справді є болючим?

Чи, так собі – словесний пірует –

Пишу щось просто так, тому що скучив?

Чи, може, легко так співаю, як птахи?

Незлим струмочком тиха мова лине?

А може, краще про гріхи? Бо ж є гріхи!

Ну, може так, як у Костенко Ліни…

Віршем прилизаним не зрушиш ні на крок,

Не буде спокійніше для сумління.

А може, все ж натиснуть на курок,

Щоб забриніло так, як у Костенко Ліни?

Не завжди все солодке – є й гірке.

Я не гончар, ваять не вмію з глини.

Але хотів би виліпить таке,

Щоб навіки, як у Костенко Ліни.

Поет співає правду, хоч ти ріж,

Хоч знає, що колись загине.

Бо краще все ж – «по лезу босоніж» –

Кричати вголос, як Костенко Ліна!

...

Сергій Кузнєцов

І знову

Вона була до непристойності красива, завжди приходила непомітно.

ЇЇ обійми затамовували подих, по шкірі пробігав легкий морозець.

Дотики були мов вітер, вільні та легкі.

А вуста неначе дощ, такі ж прохолодні й ніжні.

На вилицях виднілися сльози, зрештою сльози - біль, яку вона ховала в собі.

Ох ці очі, як небо безмежні, як місяці посеред хмар.

Волосся руде, таке ніби листя зі старечих дубів.

...

Олесь Каменяр

Гімн юному Пегасу

Ширяє в небі молодий Пегас

І шле на землю промені поезій.

Поглянь: поети серед нас,

І кожен з них-ну просто геній!

Нас живить мудре слово Кобзаря,

Франка і Лесі слово полум`яне,

Весняний щебет солов`я,

І хмарка в небі кучерява.

Нехай Пегас наш високо злітає

Й дарує рими і рядки.

У царство мрій нас підіймає

Й веде за обрій у казки.

...

Тарасенко Вікторія

Цикада

+++

напівтвердокрила потвора

в агонії через своє єство

насправді, виступає як приклад і опора

з гострих заростей чагарників

вона виповзає, щоб себе

розлити в піднебесний спів

коротка голова й широкі очі

не заважають цикаді бути поетом

якщо вона занадто сильно того хоче

...

dar qness

Портрет

Напиши мій портрет ромашковим чаєм

І себе допиши біля мене кавою.

Скажи «не люблю» - і почуєш «навзаєм»…

Відколи я стала настільки лукавою?

Відколи думки утішаються ласо

ударами в душу найближчу, живу

і світяться хитро? А серце тим часом

до болю збирається на рандеву.

Напиши мій портрет, доки чай пахне цнотою,

обачною, снами зім'ятою.

Хай я в стрічці життя буду фразою сотою,

та тільки твоєю «стоп. Відзнято».

А коли наш мольберт геть нап'ється вологи

і ромашка з робустою висохнуть тишею,

ти зізнайся «люблю" - і почуй «до знемоги»…

Ми портрет наш гарячим вином перепишемо.

...

Банга Іванна Василівна

Що це...?

Я прибув у порт "Всесвіт"

неспішно чекаючи на наступний рейс "Життя".

"Дивне відчуття, жити без поспіху та болю." - неспішно роздумував я.

Повільно й потужно корабель пливе

розсікаючи хвилі безмежні

прибуває до берега все ж.

Пришвартувавши свій якір міцний

всі пішли до штормтрапа.

Всередині

Поет поетичну поему писав

а я собі непомітно читав.

"Чудові слова про неабиякі відчуття." - мовив з захопленням я.

Стало, навіть, шкода

що забуду його

і він не згадає поеми слова.

-------------------------------------------

Штормтрап - різновид мотузкової драбини з дерев'яними щаблями, що використовується на флоті.

...

Олесь Каменяр

Вечеря

Поміж Азією та Америкою

( Достеменно ніхто не каже )

У занедбаному закапелку

Муза-відьма готує кашу.

У зелено-рожевому мороці

Гладіолусів та гарденій

Волохатому богу молиться,

Аби він дарував натхнення.

Тепла збірка пашіє римами

У печері старої печі.

Десь далеко недобре гримає,

Хтось квапливо збирає речі.

На стіні цокотять годинники,

Навіжено кричить папуга.

Не скорити мою родиноньку,

Не старайтеся, недолугі!

Поки сохне сльоза на вилиці,

Поки сфера земна у русі,

На зіркових ведмедів дивиться

Чи то дівчинка, чи бабуся...

...

Юлія Красіна

Літопис колишньої перекладачки Н.

Літопис колишньої перекладачки Н.

I

Я повинна написати тобі листа,

Довгого, темного на смак, як попіл,

Навмисно чорнилами. Чорнилами шкрябають вдумливо

І пишуть повільно без зопалу. І тому

Коли опускаються руки —

слід сідати за власний літопис.

Послухай…

Все переплуталось: виссю пливе замшілий матрац,

Перевернуті хмари мавпують міські фонтани,

І тікає з-під ніг небесами прозора земля,

А зорі мов мушлі виблискують в океані.

Мов квіти в травах – арабська в’язь

І щоб не загубитись у цьому світі,

Серед дикості образів я повертаюсь до

Зав’язаних вузликів власної пам’яті.

Пам’ятаєш...

Ти зрізав квіти і набравши води

У порцелянову вазу залишив букет на столі.

А тепер, я не розрізняю де квіти із саду,

І арабська в’язь почерком насталік.

Я ходжу по сухому листі перекладу перських поетів,

І серце моє, наче самотнє яблуко знічене осінню,

І тіло моя наче яблуня, що скинула шати,

І робота моя недописана. «Ґулістан» так і не розквітне,

Я більше, здається, не зможу перекладати.

І моє «здається», як арабське in šāʾ aḷḷāh,

Що так мені подобалось в кінці кожного речення,

Залишаючи можливість, на іншу можливість,

Особливо в маршрутах подорожі, а частіше в маршрутах любові.

Ти пам’ятаєш, як пожартував?

Мовляв, що я на бенкеті наїлася слів,

Немов верблюдИця, що власних горбів не бачить,

Що я неуважна, і соте ім’я б нерозчула

Із уст пророка. А я посміхнулась:

- То значить — я горда?

І ти закивав головою: - Горда.

Я ви-па-ла…ла-ла-ла… язиком забиваю цвяхи слів від дощок

Які згоріли, скла-ла-ла-дами, що осточортіли та все ще на язику,

Крутяться, і щезнуть вже тільки тоді коли виговоришся, виплюнеш їх із слиною,

Що наче чорнильна отрута, яку висмоктуєш із серця.

Осточор-ті-ло все. Змішалося, перевернулося догори дриґом.

А тому, здається, що й мої слова наповнені вщерть безглуздим криком.

ІІ

Гордості більше немає. Стільки всього вивчила, стільки всього прочитала,

Що наситилась і більше нічого достовірно не пам’ятаю.

Хоча залишились руїни мого неуцтва і нестерпний сморід диму.

Я помилялась, а гірше, що ти помилився. А ще,

Я впевнилась в тому, що більше не стану перекладати і читати твою поезію.

Я б хотіла зірвати квітку і просто вдихнути її аромат,

Щоб сідаючи за стіл, за спиною був ти, на столі порцелянова ваза,

У вазі свіжозірвані квіти, а за вікном — чуйний пейзаж.

А головне — ти-ша. Ти.

Боже, як усе надумано! Страшно, страшно, безповоротно.

ІІІ

Згадую вечір, наповнене шумом тарілок кафе.

За сусіднім столиком, якась жінка ледь не плакала

Розповідаючи, що втомилась бути актрисою,

А навпроти сидів, здається, римо-католик —

Якийсь семінарист, — пахло лілеями, душно.

Ми підслуховували їх. А тепер на тому місці я

За столиком. Та раптом: «клац» — і одна у своїй кімнаті.

І матрац просідає, наче тягне мене в свою,

Пружиною розпорпану кролячу діру

Напхану ватою. І все довкола летить шкереберть за мною у безодню:

Плаття з безголових вішалок, кружляють

Пружини і ніжки постелі, що вдягають

Прозорі панчішки, пустившись у вихорі в тан,

Лиця коханців покриті і потом, і смертю,

Шумить піаніно партитурами в круговерті

І клацає світло... даремно. Хтось бавиться з бра.

А за вікном кімнати, бачиш – дівчинка подібна мені,

Гойдає ніжками в молочних гольфах,

На гойдалці і не дивиться у моє вікно, але на озеро

Де птахи рухаються за подихом вітру.

Тепер я працюю поблизу того кафе.

Будеш сміятися — у крафтовій пекарні!

І мої бездріжджові круасани куди кращі

За твої бісквітні кремом перемащені мадригали.

Я сміюсь, бо згадала твій голос, джмелю.

ІV

Немає виходу. Небо згорає топазом,

Та кажучи правду не знаю якого кольору небо,

Ані імла, чи бронза води — сіро-зелено-жовто-коричневе щось, —

Я ніколи, по-справжньому і не вдивлялась;

Наче полюси слів раптом втратили вісь

І злетіли, як колеса старого велосипеда.

Ось — м’яч, що ганяють надворі хлопчаки.

Світ уявний, придуманий, перекладений і зовсім недосконалий.

Тільки я поза грою, а тому хто «за полем» —

Залишається тільки аналіз.

Та з моєї точки не розсудиш чи точний удар

м’ячем залітає в дев’ятку у’явних воріт.

Та щоб розпочати гру потрібні правила, ілюзія, фантом, міт.

V

А міт — це осмислене минуле теперішнього,

гербарій між сторінками книг, і самі сторінки.

Те листя, мов сухі скибки серця, що залишила я

Читаючи якось в саду, кольору осені,

Кольору плаття в якому сиділа тоді

І волосся моє колихалось послушно за вітром.

І тільки тепер, пригадавши, я створюю міт,

Збагнувши, що він, це можливість відчути повітря часу

Забути про книгу, яку бездумно гортаєш в одному напрямку,

Ковзаючи тягучими літерами наче вузькоколійкою історії,

Що змальовує мене в саду за тією книгою.

Можливо там говорилося, щось про можливості інших світів,

Бо пригадую — щоразу поверталася на початок сторінки.

Можливо, виною тому спів сусідки

З її захаращеного виноградом саду,

Що колихалась на широкій гойдалці у величезному солом'яному брилі.

І я оторопіла.

Я думала про головний убір тієї панянки,

І про те, що можливості інших світів — це бажання торкнутися міту,

І жити в солодкому маренні, а насправді вони серед нас,

У вертепі несправжніх масок, зі співом сусідки-іншопланетянки.

Хіба я не знала, що станеться із Саломеєю?

Хіба не підтвердить ту історію Офелія і тисячі тих, хто читають,

Як і я, в саду, навмисно відволікаючись від суті свого життя?!

Дивно. В котрийсь із днів батьки збиралися на покупки

І перед тим, як піти до саду і зануритись у читання, я почула від них:

- Не захоплюйся. Дивись, не забудь про відчинені двері, - і додали:

- Бо немає нікого вдома.

От, що прибило мене на берег роздумів тоді.

Я так і не змогла прочитати книгу.

Немає нікого.

Я стала немов картиною, придатком для їхнього дому,

Персонажем непрочитаної книги. Тоді я подзвонила тобі.

Я сказала: - Приходь, нікого немає вдома.

Поезія — це занадто страшний будинок

З чудернацькими вікнами, дверима

Іноді без дверей, без даху, фундаменту,

Тому я боюся тебе, розумієш?

VI

Що стало крапкою? Мабуть Один поет.

Він написав вірша, якого я переклала.

І так полюбила його. Я читала тобі:

Дерева проганяли тишу висохлим листям,

І все ж була тиша. Був простір позбавлений голосів,

Обтесане повітря в якому вітер не розносив

Стружку автомобільних сирен.

І я побачив, як блискавка розчахнула дерево.

А тоді дістав нотатник і записав:

Усі люди подібні олівцям в руках долі

І списуються на папері витканому з павутини сну.

Я заридала від його слів.

А коли зустрілася із ним, він сказав мені:

Цей вірш більше ваш ніж мій. Сказав, як ті, що

під кінець століття розплітають волосся автора

вплітаючи лиш вітер публіки, її аплодисментів.

Тоді все прояснилося. Відкрилися очі, любий, що

Я, як перекладачка прийшла туди куди змогла прийти,

Як жінка, як людина, що шукає початок шляху,

Як та актриса в кафе.

Здається, я намацала ту нитку, що виведе мене із лабіринту.

Тому дозволь спитати:

Чи не відкриєш двері, що ведуть до тієї,

Що перестала перекладати і марити поезією,

Де безліч дверей можливих світів,

В якому ти не поет, але все ще існує поезія?

VII

Я наче дивлюся у дзеркало хаосу.

Усмири мене, приборкай, припни,

Але ти приходиш і розповідаєш про можливі світи,

Про які я не дочитала і яких так боюсь.

Твої правила гри фатальні.

Я не хочу танцювати під льодом, чи співати за течією ріки,

А зіграти в ту гру, що закінчиться звично із зрозумілими правилами,

Не вигадуючи любові, жахливого порозуміння і всепроникнення.

Раніше я б і не подумала вірити вигадкам моралістів,

Що придумали сюжет та літературу і кинули на берег голову Орфея,

Тепер я більше вірю і менше хочу знати.

Мене розпишуть фарби твоїх слів, і вип'є горло твоє поцілунком,

І я впаду засохлими пелюстками у вогонь покірності, та я не хочу цього!

Я хочу мати можливість сказати:

- Нікого немає вдома, тому, хто читатиме в саду.

2021 - 19.08.2023

...

Володимир Каразуб

Дмитру Дмитровичу Кременю

Поезії нектар

солодкий і п'янкий

Ви випили колись

із джерела богів,

І з тих самих часів

з-під Вашої руки

Рясним дощем слова

засипали папір.

Вселили Ви життя

у зачерствілий світ,

Симфонію душі,

роливши на руїни,

І ожили від рим

і мармур, і граніт,

І зацвіли від них

давно сухі жоржини.

Ви на баскім коні

часу піщаний плин

Спинили на ходу,

добу вернувши сиву.

І скіфську пектораль

дозволили вдягти,

І за ольвійський мур

люб’язно запросили.

2007

...

Катерина Василенкова

Штиль

Пульсує в ритмі серця життя

У грудях несвідомого поета,

Супутніх роздумів натхнення

Писати ці рядочки спонука.

Вчергове важко обирати наратив

З нестримного круговороту думки,

Багатогранного переплетіння духу,

Гартованого досвідом рясних років.

Писав Я про природу й різні почуття,

Про грізний відчай, боротьбу з собою,

Самотні мандри і різноманіття долі,

Пошуки балансу й рівноваги зачіпав.

Бурхливий розум спокій охопив,

Довгоочікуваний мир сумління,

Сповìльнилась річка часоплину;

Може щось мені порадите,

шановні читачі?

...

Інгвар

Зозуля

Відколи вродило поле,

Зозуля співа про долю,

Кладе в зеленаві руки

Округле каміння звуків.

Смакує цукрову вату

Липневий нероба-дощик.

Купив би "ку-ку" багато,

Та їй не потрібні гроші.

Ти маєш тавро поранень,

Якими, напевно, гордий.

Даремні твої надбання:

"Ку-ку" не почесний орден.

"Ку-ку" - і в очах нуртує

Прозора солона суміш.

Зозуля тебе врятує.

Ти чуєш її? Ти чуєш?

...

Юлія Красіна

Латаття

Верба до плеса нахилила пасмо

Густого посивілого волосся.

В соборі неба - білохмарна паства.

В соборі лісу - літнє суголосся.

Крізь воду випинається стеблина,

Хапає лисий місяць пелюстками.

Скажи, русалко, то чия провина,

Що не лише птахи летять над нами?

Латаття влітку розрослося рясно.

Латаття не буває забагато.

Латаття - це русалчина прикраса.

Русалка не боїться помирати.

...

Юлія Красіна

Ангел у камуфляжі

Немає наказу вмирати, доводиться жити,

Триматись на світі за тіні розірваних гільз,

На зорі, на місяць, на небо обпалене вити…

Коли відбирають найкращих, який в цьому зміст?

Машина летить. Передок. Їй так страшно не вспіти.

Он каска. Воронка. Тут кров’ю умита земля.

В ній родяться вірші, в ній плачуть майбутнього діти…

Джгути, перев’язки. Машина. Скоріш до нуля!

«Немає наказу вмирати! Ти чуєш! Не сміти!

Он в небі вогні… Я прикрию! Живи!» –

Молитись, співати чи просто отак говорити,

Тримати на світі, як трави тримають, церкви…

Не вірші, а кулі ловити – така тут робота.

Колись це скінчиться і ангел зніме камуфляж.

«Тримайся, солдате, ще доля секунди, ще сота….»

Вогні вільних міст запалили досвітній пейзаж.

...

Галина Філонюк

Приворот

Сонце, нехай монета,

А місяць, як срібна таця,

Пиши на столі поете

З химерною інкрустацією.

Про повню в нічнім антрациті,

Чи присмерк старого міста, -

Що барви його не спиті,

А світанки його розхристані.

Що слово, як зілля зварене,

Зі змовами та приворотами;

Усе, що тобі намариться,

Відбудеться безповоротно.

10.09.2021

...

Володимир Каразуб

Поет

Якби я був поетом,

Справжнім,

Володіючим словом…

Адже йому вдалося

Зі слова витягти корінь,

З кореня сік – подаючи.

Немає слів порожніх, недомовленості,

Чашу не переповнюють емоції.

Йому підвладно

Розповісти про краплю дощу

Райдужну,

Про осіннє листя,

Під ногами, на мокрому асфальті,

Передати настрій

Осені що йде…

Якби я був поетом,

Складав,

Дивлячись у найглибшу криницю,

Де на дні овал дзеркала

Чистої води.

...

Кім

Сонет ІV

Чи ж я не раб розгойданих жадань,

Чи ж я не риба, що поймають сіті

Твого мережива і темних поривань,

Що наче ніч владарствують на світі.

Якщо покора схрещених зап’ясть,

Принадна юнь шовкових перс та стегон,

Від щастя перетягнуть до нещасть,

Земля не стане вищою за небо.

Таких вершин не здужає поет

Шукаючи красу в любовнім слові.

Хай тістечком смакується сонет,

А талія смакується в любові.

Цінуєш дотик, лиш тому, що мить

Минає в радості і в час коли болить.

24.12.2023

...

Володимир Каразуб

Безглузда поема

Вона вірила у те, що павуків не можна вбивати,

Що перш як розкраяти хліб його потрібно перехрестити,

Коли ненароком він падав, вона піднімала скибку

Щоб на неї дмухнути та поцілувати.

Її пальчики пахли ветхістю старих непрочитаних книг,

На стінах висіли натюрморти,

Пейзажі, на яких невпізнавані птахи

Кудись відлітали, летіли у чорних контурах розкритих крил

Та ніколи не покидали її кімнати

І не випурхали з периметру її картин.

Вона любила

Махати рукою на банальщину не розібравшись в ній

Віддаватись поночі у стотисячних застібках цноти,

І цитувати Павла в першому посланні до Коринтян,

Навіть не знаючи, що безтурботно цитує цього замордованого апостола.

Вона любила коли він мудрагельствував про поезію,

Вдавала, що наче розуміє безглузді образи,

Наче його тиради, мозковиті вивихи та сентенції

Були фіміамом, що ширився її квартирою

Вкриваючи птахів ще більш густішим, містичним туманом.

«Твоя поема предивна, казала вона очима,

Але приємна, і цікава звуками, коли читаєш,

І тому, я люблю це прекрасне просте безглуздя,

Яке навряд чи стану колись перечитувати».

Так,

Вона була усім для нього:

Кімнатою, стінами, птахами на тих картинах,

Любов’ю, словами, поемою справедливо безглуздою,

Вона дуже любила його, надихала та часом квилила,

Коли він убивав павуків, і кидався хлібом.

07.02.2023

...

Володимир Каразуб

Дитинство

Ще волосся так пахне ліщиною, пахне дюшесом.

Ще, як пам'ять, мені дорогі всі тамтешні зірки.

Пам'ятають вони мої кроки, оті, що найперші,

і найперші сльозини мої, мов калина, гіркі.

Теплий радості сад у душі і шумить, і клекоче,

обіймає гілками хрипких від дощу солов'їв.

Проглядали блакиттю дитячі, не карі ще очі,

там, де вересня промінь мене у конверті зустрів,

там, де теплі сонця і п'янкі молока аромати,

де стежини, прокладені кроком невпевнених ніг.

де бували ти й я, і куди нас приносила мати,

віддававши нам серце своє, як святий оберіг.

Де ростуть при дорозі казкові дерева і трави

І, поїхавши звідки, вже не повернутись назад,

там колишуться сни, мов овечки такі кучеряві,

не страшний там дорослих трагедій розлючений град.

Пройнял`ося там тмином і м'ятою серця намисто,

але день там останній в душі моїй не одболить.

Цей замріяний край у народі назвали дитинством.

Лиш існує, шкода, він коротку для кожного мить.

...

Банга Іванна Василівна

Голоси проти вітру

Душа мандрівного поета, як тиша -

спокійно пестливо бринить крізь вітри.

Чим натовпу крик закипа голосніше,

тим нижчі тональності творчої гри,

тим звуки холонуть і тліють жвавіше,

тим аркуші списані краще горять.

Мокріють зіниці невизнаних віршів

і в кожному нищиться їх благодать.

Долоні в замок і на голову шапку -

поет йтиме далі повз гугняву й шум,

залишить поезію людству на згадку,

що битиме кожного в серце, як струм.

Враз твори, як в землю посаджені зерна,

зійдуть від захоплень чужої сльози…

Поетів, здається, робота мізерна,

та їх проти вітру звучать голоси…

...

Банга Іванна Василівна

Вітри

Дозволь вустам сказати те, що дмуть

Вітри в серцях сполокані дощами,

Та поцілунком не дозволь йому

Зректись грози, що в’юниться над нами.

Слова твої, без подиху – пусті

Як полотно, що зовсім не зворушно

Висить і припадає на стіні

Пилюкою. Але вливає в душу,

Його подобу, як слова в рядки

Поезія, буквально зі сторінки

Скипаючи у хіть, що явить дар

І від пера жадає відректись,

Від пустослів’я взятися до жінки

Спустившись ниць з її молочних хмар.

25.09.2022

...

Володимир Каразуб

Побачення

У чорнім чокері простує ніч.

Дере шкарпетки хмиз,

У скроні - пульс.

Повільно визріває гнівний спіч

До клятого дослідника спокус.

Його любов морозивом текла

Немало любих літ,

Удосталь зим.

Ворожка-щука зілля продала -

Тепер не буде жодної сльози!

Навшпиньки йде до берега ріки,

В обіймах тисне

Жовті кавуни.

Обличчя - крейда. Очі - світляки.

Коханий, це для тебе! Пий, засни.

...

Юлія Красіна

Слід

Недаремно палав схід:

Починався новий час,

Починався новий зліт

Із побитих вузьких трас.

Всі пустелі гірких лих

Перетне караван літ.

Неможливо в пісках тих

Відшукати чужий слід.

Заволаєш на весь рот -

Не почує ніхто крик.

Це рівнина сухих вод.

Це дорога в один бік.

Хай ти дещо один міг,

Ця дорога для вас двох.

По відбитках твоїх ніг

За тобою іде Бог.

...

Юлія Красіна

Печиво

Печиво

Жирне, з цукатами та шоколадом.

Ледве солодке, сухе, підгоріле.

Начинка - це безумовна принада.

Начинку треба робити уміло.

Що додаси до звичайного тіста?

Понавигадуй, подбай якомога,

Щоби воно виділялось за змістом,

Щоби такого - ніколи ні в кого!

Печиво можна красиво продати,

На етикетку насипавши шрифту:

"Не забувати. Ох, не забувати!

Печиво легко розбити на крихти".

...

Юлія Красіна

Антитеза

До чого схиляються кошені трави?

Всихати ущент або гнити в калюжі?

Чого не зробили за мить нетривалу,

Хіба що за сотню життів надолужить.

Коли анестетика зменшено дозу,

Коли сподівання навідліг відтяті,

Є вибір від люті не втратити розум,

Є вибір не вибрати стогін прокляття.

Не варто блукати у пошуках сенсу:

Він чітко позначений вибухом міни.

Гостра антитеза розрізала серце:

Людина - це янгол у тілі тварини.

...

Юлія Красіна

Білявка

Біля стіни примостилися квіти.

Біле на білому - геть невиразно.

Їм доведеться щосили біліти,

Аби на смак не пізнати поразку.

На видноколі готується злива,

Буде гульбасити в сірому платті.

Бути таким, як усі, некрасиво.

Бути інакшим - замало завзяття.

В тої ромашки навиворіт серце,

Кольору першого літнього меду.

Будемо клеїти вази до скельця

Та становити розлогі букети.

Гнеться білявка, заламує руки,

Струшує грудочку граду з волосся.

Знімемо маску, костюм і перуку.

Зробимо те, що квіткам не вдалося.

...

Юлія Красіна

Знання прекрасне, та болить прозріння

Знання прекрасне, та болить прозріння

Думки збираю і ладнаю в рать

Всі пережиті піки і падіння

Правдивим словом як у вірш з’єднать?

Шлях по житті не тільки насолода

Буває в цій програмі знати глюк

В добро первинно чисте, як природа

Так часто попадає яд гадюк

З обістя батька, в роки молодії

Хвилююча мене чекала путь

Наївний мрійник я пішов в надії

Що всі шляхи до світлих Сонць ведуть

Я йшов без страху в грізні легіони

І бій законний стверджували ми

Та був підступний ворог міліонний

Я часто опинявсь в шеренгах тьми

Ледва що вивчивши святу присягу

Багнет міняв на золото оків

І розум мій уже торкався фляги

Й оману пив, чим тішив ворогів

Я помилявся , марив, веселився

І пил з великих ликів витирав

Лукавий сотні раз в душі селився

І сотні раз його я виганяв!!!

Між туги й болі віднайшов я Віру

(Без віри є людська душа німа!)

Не сотвори просив Христос кумира

І клявся я в мені його нема!

Гріхи мої десь поряд йшли із злетом

Бог мудро вчив — науку я збагнув

За гріх скарав, бо похрестив Поетом

Я впевнений, що тут він перегнув!

Він дум мені тугі позичив спазми

Над урвищем мене не раз спинив...

Та я молю - в гарячій протоплазмі

Дай Боже вмерти бо в огні я жив!

ВСЕЛЕНСЬКА ТУГА – вічний демон віри

ЇЇ васали серце, голова

Життя мені давно вже Бог відміряв

І вироком його звучать слова:

«Ти всі пройшов свої мераморфози

Вже свічка догоряє воскова

Тобі СВЯТОЮ ПЛАТОЮ ЗА РОЗУМ

ДАРОВАНА ТА ТУГА ВІКОВА!!!»

В. Самотар

21.3.2023

...

Vladimir Samotar

«Я не люблю»

*******

"'Я не люблю'"

--------------------------

*** (Володимир Висоцький написав, а я переклав...)

*** *** ***

Я не люблю фатальних результатів.

Життя моє у втомі не снує.

Я не люблю пустот порами року,

Коли пісень веселих голос не дає.

Я не люблю відкритого цинізму,

В захоплення не вірю, та до того ще,

Коли чужий мої читає вірші,

Заглядом крадучись мені через плече.

Я не люблю, коли наполовину,..

Або, коли розмов -- нав'язаного фул.

Я не люблю, коли стріляють комусь в спину,

Я також проти пострілів впритул.

Я ненавиджу плітки в чутках версій --

Червяки сумніву, як почестей ігру,

Або, коли весь час... та проти шерсті,

Або...

Коли залізом б'ють по душах склу.

Я не люблю упевненості ситої,

Вже краще хай відмовлять милістю гальма..!

Прикро мені, що слово «честь» забуто,

Коли такою честь існує,

Тепер --

Наклеп, як біда.

Коли я бачу зламанії крила,

Немає жалості у мені й недарма.

Я не люблю насильства та безсилля,

Ось тільки жаль,

Чомусь,

Розп'ятого Христа.

Я не люблю себе, коли боюся,

Як прикро є, коли невинних б'ють,

Я не люблю, як топчуть мені душу,

Тим більше, ще коли в неї плюють.

Я не люблю манежі та арени,

На них мільйон міняють по рублю,

Нехай попереду чекає час

У переміни,

Я це ніколи і ніяк не полюблю.

-------------------------------------------- 23.07.2008-11.06.2022; Paris (Rivoly / A) =============================================

(!!!)

Фулл -- по сучасному молодіжному сленгу означає повний, цілий, заповнений, повноцінний, укомплектований, курс нав'язаної розмови...

Від англійського слова (full) -- повний.

------------------------------

(Автор -- "Роздуми про суть життя та систему влади")

============================================

(!!!)

Вірш-пісню написав бард Володимир Висоцький.

Переклад здійснив, з московської мови на українську мову -- Катинський Орест

============================================

(!!!)

Оригінал

https://www.culture.ru/poems/18840/ya-ne-lyublyu

-------------------------------

(Автор Катинський Орест -- Мої переклади поезії з різних джерел та мов світу...)

=============================================

ID: 976656

ТИП: Поезія

Автор: MAX-SABAREN

(Катинський Орест

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976656

(Katynskyy Orest)

============================================

...

Катинський Орест
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Результати конкурсу 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦
13.06.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Знаємо, що ви вже зачекалися, проте час настав! Вітаємо всіх з результатами конкурсу "Квантова Україна" 🥳⚡️🇺🇦
Це був довгий марафон, але результатом стала чудова підбірка фантастики в українському мультивсесвіті 💙💛

... Детальніше
Блоги
Трішки оновленьКнигоманія
15.06.2024
Вітаємо. Раді повідомити, що конкурс "Любов,смерть і некроманти" продовжено ще на три дні. Тож всі, ... Детальніше
Вечірній блогBlack
14.06.2024
Всім доброго вечора, сьогодні я б хотіла просто поговорити, а ще поцікавитися думкою. На Букнеті я р ... Детальніше
Наукове обгрунтування жанру "Колективний літературний печворк"Босорка
15.06.2024
УДК 82.0 КОЛЕКТИВНИЙ ЛІТЕРАТУРНИЙ ПЕЧВОРК ЯК НОВІТНІЙ ЖАНР СУЧАСНОЇ ЛІТЕРАТУРИ: ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА ... Детальніше
Конкурс "Антиутопія: маніфест -2024"Зорян Костюк (Костянтин Зотов)
15.06.2024
До 75 – річчя з дня першої публікації📕 роману Джорджа Орвелла «1984» оголошується неофіційний авторс ... Детальніше
знайомство pigulka🎀
14.06.2024
привітик!!! сьогодні я вперше опублікувала щось на аркуші,тому не знаю,чи прийдеться вам це до вподо ... Детальніше
Це здійснилося! | Розділ 20-й. Візуалізація ♥♥♥Ханна Трунова
14.06.2024
"Дощ із гірко-солодким присмаком" ― 20-й розділ "Пір року. Зникнення Зими" вже можна читати! 💋 ✍️ Т ... Детальніше
На Аркуші вже:
11342читачів
134365коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: