Дитинство

Ще волосся так пахне ліщиною, пахне дюшесом.

Ще, як пам'ять, мені дорогі всі тамтешні зірки.

Пам'ятають вони мої кроки, оті, що найперші,

і найперші сльозини мої, мов калина, гіркі.

Теплий радості сад у душі і шумить, і клекоче,

обіймає гілками хрипких від дощу солов'їв.

Проглядали блакиттю дитячі, не карі ще очі,

там, де вересня промінь мене у конверті зустрів,

там, де теплі сонця і п'янкі молока аромати,

де стежини, прокладені кроком невпевнених ніг.

де бували ти й я, і куди нас приносила мати,

віддававши нам серце своє, як святий оберіг.

Де ростуть при дорозі казкові дерева і трави

І, поїхавши звідки, вже не повернутись назад,

там колишуться сни, мов овечки такі кучеряві,

не страшний там дорослих трагедій розлючений град.

Пройнял`ося там тмином і м'ятою серця намисто,

але день там останній в душі моїй не одболить.

Цей замріяний край у народі назвали дитинством.

Лиш існує, шкода, він коротку для кожного мить.