3
Кроулі сидів і пив вино без зупинки. Ніна сиділа поряд. "Невже все на стільки погано, що ця їх розмова привела до безпробудного пияцтва? А містер Фелл, схоже, взагалі поїхав без попередження.." - думала вона. Дівчина не могла збагнути:"Невже це настільки хвора тема для обох? Чи може щось сталося?"
- І все ж таки, - наважилася почати розмову, - що у вас сталося?
- Що сталося? - відповів Кроулі охриплим голосом, - а нічого непередбачуваного! - Ніна знічено опустила плечі.
- Тобто, ви зізналися йому в коханні?
- Ну фактично, так. Але... не словами - останні два слова наче застрягли в горлі, тому голос здавався ще більш охриплим.
Ніна, схоже, все зрозуміла:
- Ви його поцілували. - тихо промовила вона.
- ....Так.. - ще тихіше підсумував він і вихилив весь бокал одразу.
- І що було далі? Він сказав, що не хоче стосунків?
- ВІН ПРОМІНЯВ МЕНЕ НА ПІДВИЩЕННЯ СУКА! - від різко зміненого тону дівчина аж підскочила. Вона дивилася на демона і спостерігала недобру картину: обличчя розпухло від сліз, хоч через окуляри і не було видно, що він плаче, але потім окуляри злетіли і в поле зору попали два жовтих ока зі зміїними зіницями.
"Він справді демон" - подумки зауважила вона.
- Мені шкода, що все так склалося.
- Як би ви з Меггі не наштовхнули мене на думку, що я люблю його... можливо зараз я б спокійно пив каву разом з ним.. - голос настільки стишився, що від цього самій плакати захотілося.
- Він що, втік від вас?
- Я не знаю. - Кроулі поклав голову на столик, за яким сидів. Він більше не міг тримати сльози. Вони лилися і лилися з очей, але нічого більше не видавало в ньому цього "прояву слабкості". - Я поцілував його... Щоб він зрозумів... що... дорогий мені. Я думав, може він тоді передумає уходити, але Азірафаель пішов. - Кроулі подивився на свої руки: вони тремтіли, наче живуть своїм життям, наче бояться найбільше за свого власника і хочуть комусь вмазати, аби захистити.
Ніна з жалістю дивилася на цю картину.
Почувся дзвіночок - прийшла Меггі.
- Доброго раночку... О, містер Кроулі? Вас давно ніхто не бачив та і... - вона побачила Ніну, яка всим своїм виглядом намагалася показати, що дівчині варто заткнутися. Але було вже пізно - Кроулі знов хлопнувся головою об столик і беззвучно заридав.
Меггі закрила рота рукою і подивилася на кохану їй дівчину. Вони спілкувалися самими очима:
"Що з ним??" - підняла брови.
"Містер Фелл його кинув!" - перевела погляд на крамницю через вікно.
" Серйозно?" - очі Меггі розширилися - "Я була впевнена, що вони стануть парою.." - сумний вираз не обличчі і опущені плечі.
Коли безслівний діалог закінчився, дівчатка повернули погляди на демона.
- Ем.. містер Кроулі, вибачте, схоже, вам складно про це говорити, але де Азірафаель?
- Ангел там, де і має бути. - дівчата нерозуміюче подивилися на нього. - На небесах бля..
Меггі отетеріла:
- То ви все ж насправді не люди..
- Ти тільки зараз це зрозуміла? - відповіла Ніна.
- Ну, я не була впевнена. А ангелам і демонам взагалі можна зустрічатися?
Кроулі ще нижче опустив голову:
- У Гавриїла та Вельзевула вийшло... - було видно, що той зовсім розкис.
- Так, це не може продовжуватися. Ви маєте ще раз поговорити.
- Нічого нам вже говорити! - він лупанув по бідному столику. Який вже вісь був мокрий від сліз. Бризки розлетілися на всі сторони. - Наговорилися вже... Все скінчено. Я його більше ніколи не побачу.
- Але чому? - Меггі безглуздо було це запитувати, але все ж..
- Демонам білети до раю не видають.. - іронічно зауважив він.
- Схоже, вам треба просто розслабитися. Я впевнена, що це не остання ваша з ним зустріч. Знаєте, люди в таких випадках або напиваються, або приділяють увагу більше собі. - знов озвалася Меггі
- Яке розслабитися? Ти знаєш, скільки він вже випив? Досить йому розслаблятися. - сказала як відрізала Ніна. - Я думаю, вам все ж треба поговорити.
- Азірафаель такий жорстокий.. як можна було так вчинити? - з нотками суму проронила Меггі.
- Може це було й жорстоко, але хоча б справедливо до самого себе. Я б теж, якби не була готова до відносин, не силувала себе будувати стосунки просто через жалість до партнера.
Кроулі тепер здавався ще більш похнюпленим. Врешті, він встав, і проронивши хрипле "піду розвіюся", похитуючись, тихо вийшов з кафе.
На небесах творилася метушня. Кожен ангел готувався до війни: будувалися роти, знаряддя бою, уніформа, йшли тренування рукопашного, а наш ангел стояв навколо цього всього хаосу, і розумів, що нічого не зможе зробити. По факту, його поставили головним лише для галочки. Ніхто не цікавився насправді його думкою. Її просто ігнорували. Але саме жахливе, що йому доведеться йти найпершим в бій в якості головнокомандувача. Який з нього воїн?! Чому доля так жорстоко розпорядилася його життям? А потім в голову прийшло жахливе усвідомлення: "Кроулі теж може попасти в битву! Якщо він загине, я не зможу жити". На очі наверталися сльози. "Господи, прошу тебе. Зроби мені ласку. Не дай коханому попасти на поле бою! Захисти його..." В пам'яті знову сплив спогад: Кроулі підхоплюється до ангела та притискає його до своїх губ. Такий гарячий, що починає паморочитися голова... Так близько, а через мить вже настільки далеко.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!