Добрі передвісники. Мій варіант 3 сезону

Хлопці вирішили не йти до ресторану. Вони зручно розташувалися в кріслі між полицями, забитими дорогими для ангела книжками. Десь з глибини будинку грала спокійна класична музика. На невеличкому столику стояла відкоркована пляшка вина. Його аромат розсіявся по всьому простору, від запаху можна було зхміліти, навіть не пробуючи напій на смак, але закохані вже вдосталь оп'яніли, майже не випивши нічого. Від почуттів п'янієш значно швидше і якісніше. Тих кордонів, які вони будували всі шість тисяч років, наче й не було: без сорому вони могли сидіти впритул дин до одного. Кроулі навіть набрався сміливості і закинув одну ногу на коліна ангелу. Азірафаель, натомість опустив свої руки на ногу Змія, гладжучи її так, як це робив демон в авто. Вони знову розмовляли про нісенітниці: про китів, про те, кого оберуть верховним архангелом замість Гавриїла, бо навряд вони так легко дозволили Мюріель зайняти таку високу посаду. Шкода, звісно. Вона справді б змінила небеса. Такого світлого ангела й шукати було годі. Розмова перетікала з небес на них самих. Знову згадався той момент, коли Азірафаель так легко відмовився від звання архангела, тримаючи за руку демона, що палав від щастя.

Та в теперішніх посиденьках зовсім не відчувалося того жару, який пара відчувала по дорозі додому. Час, наче зупинився. Ангел насмілився покласти свою голову Кроулі на плече, від чого тіло моментально розм'якло. Їхні руки постійно перепліталися в замок, але тим і обмежувалися.

- Азірафаелю.. - сонним голосом промовив Кроулі. Від випитого алкоголю клонило в сон, але тверезіти ніхто не збирався.

Азірафаель взагалі не зреагував. Чулося тільки його рівномірне дихання.

Рука Кроулі мимоволі опустилася на голову ангела, наче пробуючи світлі кучерики на дотик. Блаженно вдихнув власний аромат сплячого. Вириватися з обіймів було б фатальною помилкою, тому пару див дозволили перетворити невеличкий диванчик на повноцінне двумісне ліжко і з'явився теплий, картатий плед. Кроулі обережно опустився на подушку і, вкритий разом з коханим, засопів.

Кілька годин тому*

Ніна та Меггі не могли спокійно сидіти і чекати, поки демон сам прийде та розкаже, як у нього з містером Феллом справи. Вони точно бачили, як о п'ятій вечора хлопці разом зайшли до книгарні. Чи значило це, що ангел і демон нарешті змогли нормально поговорити? Дізнатися про подробиці вони могли, тільки спитавши їх самих. Тому, недовго думаючи, жінки обидві попрямували до знайомої будівлі. Через вікно було видно, як демон обережно бере партнера за руку і підносить її до губ. Лице Азірафаеля, і так бурякового кольору, почервоніло ще дужче, але руку він не забрав. Побачивши реакцію ангела, Кроулі вирішив на цьому не зупинятися і поцілував лікоть. Азірафаель, так само реагуючи, як і минулий раз, не відсторонився. Це додало Змію впевненості, тому він обережно схопив дві руки партнера і підняв в верх. Тепер руки ніяк не заважали підійти в притул і, притиснувши ангела до полиці з книгами, подарувати палкий поцілунок. Дівчатка, зашарівшись, вирішили не продовжувати безсовісно підглядати, а тому, в доброму гуморі побрели до місцевого пабу.

Тим часом закохані вирішили не поспішати. Після такого чутливого поцілунку треба було випити і поговорити про їх стосунки загалом.

Азірафаель брів в тумані. За відчуттями була ніч. Непроглядна темрява поглинала будь-який відблиск світла. Ноги грузли в чомусь липкому. Під підошвами хрустіло. Звук був знайомим та незрозуміло бридким. "Де я?"- крутилося в нього в голові. Він хотів було гукнути:"Агов! Є хто?!", але з уст не зривалося ні звуку. Після кількох спроб вимовити хоч щось, горлянку почало здавлювати. Він почав задихатися. В агонії янгол впав в бридку слизь під ногами. На зубах з'явився смак гнилі і крові. "Трупи" - майнуло в думках. До горла підкатувала нудота, але встати Азірафаель не міг: ноги заціпеніли, руки скрутилися, наче кістки вигнулися в протилежну сторону. Хотілося кричати, але не міг. А потім в очах потемніло. Невідомо, скільки часу пройшло, але згодом янгол почав відчувати свої руки й ноги. Тепер він не лежав в морі напівзгнивших трупів, а стояв на одному коліні. Підлога була твердою, а в невідомому приміщенні добре чутно відлуння. Складалося враження, наче він стоїть десь в тунелі печери. Чутно краплі води, що стікали з каменю. Перед собою він мить не бачив нічого, але різко почулося кряхтіння прямо перед лицем. Тіло здригнулося, розпізнаваючи голос. Кроулі.. Це.. були не слова, а, скоріше, нерозбірливий шепіт. "Кроулі?!" - хотів викрикнути Азірафаель, але едине, що вийшло вичавити з горла - це здавлений схлип. В очах трохи прояснішало і перед ангелом повстала жахлива картина: в його власних руках був його вогняний меч. Руки тремтіли чи то від холоду, чи то від напруги у м'язах. В той момент ангел зрозумів, наскільки він замерз. Холодно і сиро. Придивившись до меча, можна було здогадатися, що більша його частина втомлена в щось м'яке. Відносно м'яке. Ко ліктях текла густа, майже чорна кров. Серце почало колотитися як опалене. В темряві, за кілька сантиметрів від власного обличчя, йому вдалося розгледіти скляні очі коханого, направлені прямо на нього. З його рота струменем текла червона ріка. Його шепіт вже не здавався шепотом, а плямкаючим завиванням. Азірафаелеві очі наповнилися слізьми, руки затряслися ще сильніше, і він обезсиленно впав на підлогу, під ноги коханому. Він своїми ж руками встромив меча демону в груди. Булькаючий від крові голос промовляв щось членонерозбірне, та єдине, що вдалося зрозуміти:"Азірафаель".

Було опівночі, коли ангел з криками та озерами в очах ворочився в ліжку. Від перших схлипів прокинувся Кроулі і намагався його розбудити:

- Ангеле, чшшшш... Я тут. Я тут. Це просто сон. Прокинься. - він притискав голову коханого до грудей, нервово цілував його очі, гладив плечі, від чого Азірафаель повільно прокинувся. Заплакані блакитні скельця очей з острахом дивилися на нього. З зойком ангел різко підвівся.

Голос дрижав:

- К-Кроулі? З тобою все в порядку?? - неспокій передавався й партнеру.

- Так, янголе, все добре. Я тут. Разом з тобою. Тобі щось наснилося?

-... - Азірафаель мовчав. Треба було зібратися з думками, перш ніж відповісти. - Так.

- Кошмар?

- Так.

Кроулі притиснув янгола до себе ще кріпше.

- Все позаду. Що ти бачив уві сні?

Нервово ковтнувши, Азірафаель тихо промовив:

- Я... Я в-вбив тебе своїми власними...- схлип - руками.

Оторопілий демон не зразу відреагував. Пройшло більше двох хвилин, коли він промовив:

- Це просто сон. Я поруч. Я живий. Бачиш? - він взяв руку ангела і переплів пальці. - Я теплий. В моєму тілі циркулює кров.

Азірафаель притиснувся ще кріпше. Тільки зараз відчулося, як було душно спати в одязі весь цей час. Він почав знімати свою жилетку, та штани, залишаючись тільки в спідній білизні та сорочці. Здивований демон спостерігав за цими діями заворожено, не відриваючи погляду.

- Що ти робиш?

- Тут жарко. Роздягнись і ти.

Від цих слів кров в жилах почала закіпати. "Роздягнись" тільки й чулося в голові. Він обережно та повільно почав стягувати штатни. Після зняття непотрібного одягу, партнери залишилися тільки з розстебнутими сорочками та спідній білизні. Азірафаель, схоже, ще до сих пір не оговтався від сну. Він, мокрий від холодного поту, дрижав як осиновний листок. Коханому вдалося його трошки заспокоїти, притиснувши до свого тіла. Азірафаель відчував чіткий запах демона. Такий, який би відрізнив серед тисячі інших - запах його тіла. Він тикнувся носом в шию та закинув оголену ногу на ноги Кроулі. Демон гладив його по спині, поступово переходячи на поперек, а потім на стегно. Дихання вирівнювалося. Нарешті знову настав спокій.