Байки та жарти

Гумористичний вірш

У музеї біля ганку

Половецька Баба… дивна!

Викликає забаганку

Спілкуватись позитивно.

Я до неї з запитанням:

«Як Ваш настрій та здоров’я?

Що Ви бачили востаннє?

Де Ваш ніс, де вуха, брови?»

Перепитую у пані:

«Як Вас звуть? Якого віку?

Чи давно в такому стані?

Розкажіть-но чоловіку».

Гола, боса, ще й голодна,

Та й до того ж скам’яніла.

Дні летять один за одним

Крізь розпечені горнила.

Хоч дощі, хоч сніг, хоч грози –

Жіночка стоїть на місці.

Хоч у спеку, хоч в морози –

Спокій вічності в усмішці.

І не рушить жодним кроком.

Не спішить вона нікуди.

Бачу усмішку широку –

Вас вітає, добрі люди!

Ні… обличчя невиразне…

Може, страх перед борнею.

І мовчить вона щоразу,

Як звертаюся до неї.

Половецька баба-воїн

Некваплива, як годиться.

І не крутить головою.

Справжня степовА цариця!

Щось ця жінка пам’ятає.

Знає щось таке, важливе!

Завтра ще прийду, спитаю.

Якось розповість, можливо…