По той бік дня

Конячий заїхав на стоянку коло невеликого придорожнього мотелю, під дивною назвою Чорний каштан. На парковочному місці він як завжди зупинився передньою частиною до виїзду - це була багатолітня професійна звичка. Якщо будуть якісь непередбачувані обставини - завжди можна буде швидко покинути небезпечне місце. Коли він заглушив мотор і вимкнув ходові вогні, Конячий ще хвилин п'ять залишався у авто і не витягав ключа із замка запалювання. Він майже нерухомо сидів і лише його очі - світло-голубі, ніби випалені на сонці, уважно обстежували місцевість. Він методично і повільно оглядав людей, вікна, припарковані автомобілі, шукаючи щось підозріле. Це теж була багатолітня звичка, до якої він себе привчив і яка стала вже невід'ємною частиною його єства.

Ось коло входу мотеля повільно пройшла дівчина. Сама звичайна - висока, густе каштанове волосся вільно спадало на плечі, такі ж каштанові очі і повні губи. Вона задумливо зупинилась коло вхідних дверей, ніби збиралась зайти, але дістала з великої сумки телефон і почавши говорити, пішла далі по вулиці.

Скрипнули вхідні двері мотелю і з сутінок приміщення вийшов молодий чоловік у широкій футболці і бейсболці. Густа чорна, як вороняче крило борода, пластикові сонцезахисні окуляри. А може і не молодий - тепер чоловіки у Києві від вісімнадцяти до п’ятдесяти років можуть виглядати однаково. Бородатий засунув татуйовану рука у кишеню і Конячий міцніше стиснув рукоятку Глок-17, кобура якого була прикріплена прямо під кермом. Але чоловік дістав лише ключі від автомобіля, натиснув на кнопку і біла Хонда поруч з автомобілем Конячого, привітно блимнула фарами. Бородатий сів у автівку, завів і поїхав геть.

Конячий забрав руку з рукоятки пістолета, але ще кілька хвилин не виходив і все дивився.

Конячий забронював на одну добу номер у цьому мотелі. Мотель був самий звичайний і знаходився на південній околиці Києва. Останній місяць Конячий жив не у своїй квартирі на Лівому березі, а у таких ось невеличких, непримітних готелях. Він бронював номер на одну добу, а потім переїжджав у інший готель. Ні в одному з номерів Конячий не затримався більше, ніж на добу.

Коли він зайшов у прохолодні сутінки мотелю, дівчина на рецепції підняла голову від екрану телефону і посміхнулась черговою усмішкою.

- Добрий день! - голос її, неприємно високий і фальшиво бадьорий, звучав так, ніби серед ночі у кімнаті раптом задзвонив старий годинник.

- Добрий день. Я бронював номер. На Володимира Пасатюка. Пасатюк.

- Хвилинку!

Її маленькі темні очі засвітились, відбиваючи світло монітора.

- Так, є. Володимир Пасатюк. Ласкаво просимо!

Дівчина піднялась, взяла з полички пластикову картку доступу. Вона повела нового мешканця по м'якому ковроліну, в кінець довгого коридору. Вони зупинились коло дверей під номером чотири.

- Ось ваша кімната,- дівчина приклала картку до зчитувача, він тихо мелодійно пискнув і двері відчинились. Вони зайшли всередину.

Коли дівчина пішла, Конячий швидко підійшов до вікна і обережно через жалюзі визирнув на вулицю. Вікно виходило у бік парковки, було навіть видно сіру Мазду самого Конячого. Постоявши кілька хвилин і не побачивши нічого підозрілого, Конячий нарешті опустив свій рюкзак на ковролін - так, ніби зняв з себе важку і неприємну ношу. Він зморено підійшов до дзеркала і подивився на своє відображення. Із дзеркала дивився невисокий, круглолиций чоловік середніх років з маленькими гострими оченятами і акуратно розчесаним на пробор русявим волоссям. На підборідді проступала сива щетина. Конячий доторкнувся до підборіддя і провів короткими пухкими пальцями по щокам. Потім пригладив сорочку на грудях. Повернувся перед дзеркалом боком і подивився на невеликий округлий живіт. Конячий невдоволено скривився і відвернувся від дзеркала. Він підійшов до стола і виклав ключі від машини, пістолет, який дістав з кобури, що була схована під лівою рукою. Потім нахилився і задерши джинсову штанину дістав вузький довгий ніж, який ховався у синтетичних піхвах тілесного кольору. Конячий підійшов до рюкзака і покопавшись у ньому, дістав невеличке бронзове розп'яття. Він обережно поклав його на тумбочку коло ліжка і вже після цього сам важко опустився на ліжко. Конячий заплющив очі і важко зітхнув. Дрімота майже одразу затягнула свідомість, як туман затягує річкову долину. Сон підступив майже одразу і Конячий віддався йому і також віддався тому відчуттю небуття, яке приходить разом зі сном, без бою і з полегшенням. Останній місяць Конячий майже не спав.

Валет вже двадцять хвилин сидів у барі придорожнього готелю Червона королева, пив холодне капучіно і дивився на бороданя бармена, який спритно робив еспресо. Валет побачив за спиною бармена відеокамеру і не хотів показувати фотографію чоловіка, якого він розшукував, перед об'єктивом. Валет чекав, поки бармен звільниться або піде на перекур, і вже тоді він зможе поставити йому ті питання, які його цікавлять. І дійсно, вже скоро за стійку з бокових дверей зайшла дівчина з тугим довгим хвостом на голові і чорними широкими, явно намальованими брівми. Хлопчина почав посміхатись, показуючи довгі трохи криві зуби, потім діставши з нагрудної кишені картатої сорочки вейп, щось сказав дівчині і пішов до дверей. Валет піднявся і попрямував до входу.

Валет підійшов до бармена, який неспішно курив сидячи на низькому підвіконні і гортаючи на телефоні стрічку Інстаграму. Хлопець підняв погляд і впізнавши недавнього відвідувача, привітно посміхнувся. Валет теж посміхнувся і протягнув бармену невелику фотографію.

- Не підкажете,- вкрадливо сказав Валет,- може цей чоловік зупинявся у вас зовсім недавно.

Бармен підсліпувато жмурився, розглядаючи фото. Там був зображений чоловік з повним привітним обличчям і маленькими, близько розташованими до маленького задертого носу очима.

- Це мій колега, - сказав Валет, посміхаючись,- не можу до нього додзвонитись, знаю тільки, що він повинен був зупинитись десь у вашому готелі.

Бармену чоловік на фото здався знайомим. Хлопець задумливо нахмурився і це одразу ж помітив Валет.

- Пам'ятаєте його?

- Здається він був у нас..

Валет дістав гаманець і витягнув з нього купюру, потім поклав її на коліно бармена.

- Розкажіть все, що знаєте. Будь ласка.

- Я точно не пам'ятаю, у нас дуже багато людей буває...

Хлопець склав купюру і заховав її у нагрудний карман сорочки.

- Здається саме цей чоловік зупинявся у нас на одну добу десь три дні тому. Він приїхав на сірій машині, здається Мазда чи Хонда.. щось японське. Зняв номер.. Я пам'ятаю, як він заселився. Але поїхав вже без мене - наступного дня була не моя зміна.

- Він з кимось зустрічався? Розказував щось про себе?

Бармен потиснув плечима.

- Ні. Пив капучіно. А, згадав. Спитав, де тут поблизу є церква.

- І що ви відповіли?

- Сказав де тут церква - тут зовсім недалеко є. Дерев'яна. Пішки - хвилин двадцять.

- І він пішов?

- Не знаю. Не пам'ятаю. Пам'ятаю тільки про те, що він спитав мене про церкву.

Конячий зайшов у притвор церкви. Тут було прохолодно, пахло ладаном і воском. Людей у храмі майже не було - служба тільки вечором. Конячий купив свічку і запаливши її поставив коло жертовника. У цей час скрипнули вхідні двері і до церкви зайшли святково одягнені люди, молода жінка з яскравим макіяжем і змореним очима, тримала на руках немовля. З олтаря вийшов священик і пономар. Почались христини. Конячий відійшов назад, ближче до притвору і став у густу тінь коло кам'яної колони. Він намагався молитись, опустивши голову, та час від часу погляд його чіплявся за дівчину з великим фотоапаратом, яка знімала церемонію. Конячому не хотілось потрапити на фото, а дівчина безцеремонно знімала усе, що було у храмі і вже декілька разів навіть направила об'єктив у його бік. Конячий відвертався і прикривав обличчя долонею. Але зрештою повернувся і тихо вийшов з церкви. Він сів на лаву під старою липою. У мотель йому йти не хотілось, а тут було затишно і спокійно.

Через деякий час, усі люди, що були на хрестинах з шумом і сміхом висипали у двір. Конячий скривився і піднявся. Цей веселий гомін завдавав йому ледь не фізичного болю. Йому хотілось тиші і спокою. Конячий одягнув сонячні окуляри і пішов геть. Деякий час він ходив по вуличкам навколо мотелю, потім зайшов до кав'ярні і купив собі капучіно з тістечком. Він сів навпроти вікна і все виділявся, чи немає за ним стеження. Здається нікого не було, хоча якась невимовна важкість всередині, яка останнім часом була його супутницею, була ознакою того, що за ним хтось йде слідом.

Коли вечором Конячий повернувся до номеру, він зупинився коло входу і прискіпливо оглянув усі мітки, які він залишив - непримітні, але їх порушення було ознакою того, що хтось був у кімнаті без нього. Цього разу здається усе було на місці. Конячий дістав з рюкзака наполовину порожню склянку віскі, налив собі у стакан і зморено опустився у крісло.

Коли він відкрив очі вони були вже тут. Вони прийшли разом зі сутінками. Спочатку це була густа тінь у дальньому куті кімнати. У тому куті, куди ніколи не дістає світло лампи.

Конячий намагався зовсім не дивитись у той дальній кут. Він повернув голову до вікна, ніби шукаючи залишки сонячного світла. Конячий відчував тім'ям, спиною той важкий погляд, яким на нього дивились вони з того темного кута. В якийсь момент Конячий не витримав і різко повернувся. Він завжди це робив. Це був жест відчаю. І завжди бачив одне і те саме. Мертві очі. Вони виблискували з пітьми закутка. А потім з'явилися вони. Люди, яких він колись вбив. Конячому раніше здавалось, що він забув їх усіх. Та він помилявся. Тінь згустилась і почорніла. І з тої чорноти у кімнату вийшов молодий чоловік у спортивному костюмі. Він посміхався якоюсь неживою посмішкою, його обличчя було більше схоже на маску. На лівій скроні знаходилась страшна рана з якої вибивалась трава. Чоловік сів у крісло навпроти Конячого і дивився скляними мертвими очима. Губи прибульця розтягнулись у посмішці і з кута рота потекла тоненька темна цівка.

- Як поживаєш, Конячий? - чоловік склав на животі руки. Чорні, у сухій землі, пальці, гралися чітками. Сині довгі нігті облямовували чорні смужки.

Конячий спочатку ніби не помічав прибульця. Він повернув голову до вікна, але губи його мілко дрижали.

- Весело живеш?

- Чого ти прийшов? - Конячий різко повернувся до прибульця. В очах його світилась суміш страху і ненависті.

- Я не звав тебе! Я нікого не хочу бачити!

- А навіщо ти мене вбив? Тепер я завжди буду з тобою. Навіть тоді, коли ти мене не бачиш - я все одно десь поруч. До речі навіть в церкві.

- Ти брешеш! - в голосі Конячого відчувались істеричні нотки,- ти не можеш зайти до церкви!

Чоловік у кріслі знову посміхнувся , показуючи жовті гнилі зуби.

- Чому це не можу? Ще й як можу. Навпаки, мене більше дивує, як ти - вбивця, який мене вбив, можеш зайти до церкви.

- Бо я живий!

- Ну це все тимчасово. Можеш мені повірити.

- Ти прийшов раніше часу мучити мене!

Конячий затулив долонями очі.

Коли нарешті він забрав руки від очей, прибульця вже не було. Конячий встав і підійшов до вікна. Йому було важко дихати, не хватало повітря. Він почав відкривати вікно, та щось там заважало. Декілька разів Конячий боляче зачепився нігтями до рами, але вікно відчинити так і не зміг. Раптом він почув за спиною короткий тихій сміх. Конячий не став обертатись, а з люттю став смикати віконну раму. Він ніби хотів за цією безнадійною справою сховатись від своїх жахів.

- Усе це безнадійно,- почув він тихий жіночий голос.

- Все одно я не щезну, як ти хочеш.

Конячий лишив вікно і повернувся. У тіні під стіною стояла невисока худорлява жінка. Вона зробила півкроку вперед і цього було достатньо для того, щоб вийти з тіні на світло.

Темні, майже чорні великі очі уважно дивились на Конячого.

- Що, котику, немає чим дихати? Думаєш, свіже повітря тобі допоможе?

Бліде, зеленувате обличчя скривила посмішка.

Конячий пішов до ліжка і важко опустився на ковдру.

- Господи, допоможи мені,- прошепотів він,- забери їх усіх від мене.

- А коли я просила, щоб ти лишив мені життя, ти ж мене не послухав. Чого ж ти думаєш, що хтось буде тебе самого слухати?

Дівчина голосно зареготала, задираючи голову і Конячий побачив на її шиї чорні синці від пальців.

Валет під'їхав до мотелю Чорний каштан о десятій ранку. Він зупинився на парковці, вийшов з машини і закуривши, пішов до входу. Але заходити поки що не став - почав роздивлятись автомобілі на парковці.

Валет вже докурював сигарету і збирався зайти у двері, як раптом побачив коло супермаркету поруч з мотелем ту машину, яку шукав. Сіра Мазда стояла навпроти входу, на стоянці для інвалідів. Валет не повірив своїй вдачі. Серце його заколотилось у грудях. Валет відступив за колону і став спостерігати. Хвилин через п'ять з супермаркету вийшов русявий круглолиций чоловік у м'ятій блакитній сорочці і джинсах. В руці чоловік тримав невеликий рюкзак. Він зупинився коло входу ніби щось забув, і став роздивлятись автомобілі на парковці. Валет сховався за колону. Це був саме той чоловік, якого він шукав. Це його фото зараз знаходилось у гаманці Валета.

Зараз не треба лізти на очі. Навпаки, хай він сяде у свою машину, а далі просто їхати у потоці за ним.

Чоловік постояв деякий час коло входу до супермаркету, а потім пішов до автомобіля. Він кинув рюкзак на задні сидіння і сів за кермо. Коли авто виїхало з парковки, Валет швидко пішов до своєї автівки і рушив слідом. Він намагався триматись на відстані, знаючи, що той, кого він переслідує - може побачити "хвоста". Мазда їхала у бік Кільцевої дороги.

Рухаючись у потоці автомобілів, Валет стримував себе, щоб не під'їхати ближче. Руки його спітніли, він відчував азарт мисливця, який йде по слідам звіра. І ось, цей звір вже зовсім поруч - можна дотягнутися рукою. Але тут починається найголовніше, те, що відрізняє професіонала від звичайної людини. Холодний розум. При полюванні на хижого звіра треба мати холодний розум, для того, щоб самому не перетворитися з мисливця на жертву. Валет доторкнувся кінчиками пальців до рукоятки пістолета, який висів у нього під курткою. Пальці відчули зігріту тілом сталь і це відчуття повернуло впевненість і здатність мислити обережно і професійно.

Сіра Мазда нарешті зупинилась коло невеличкого двоповерхового готелю з кам'яними колонами і масивними червоними дверми. Валет проїхав трохи далі і став коло заправки. Він спостерігав за Конячим у дзеркало заднього виду - той не одразу вийшов з автомобіля, а деякий час сидів і роздивлявся місцевість. Валет згадав, як замовник, коли віддавав фото, говорив:

- Це професійний вбивця. Він відчуває, коли поруч небезпека. Не хочу давати поради, особливо коли їх не просять, та все ж не втримаюсь і скажу одну річ - коли ти його знайдеш - у тебе буде лише один шанс. Надіюсь ти ним скористаєшся.

Валет тоді лише стримано посміхнувся, ховаючи фото у гаманець. Але пораду запам'ятав.

Валет здогадався, що Конячий зупиниться у цьому готелі і одразу почав розмірковувати, як чисто зробити свою роботу. Тим часом Конячий нарешті вийшов з автомобіля і закинувши за плечі рюкзак направився до дверей готелю. Валет перепаркувався на більш зручне місце, заглушив мотор, дістав термос з кавою і загорнутий у плівку бутерброд з сиром і ковбасою. Він вирішив чекати, коли здобич сама прийде до нього у руки. Він терплячий і спокійний як справжній мисливець. Валет налив собі гарячої кави і з задоволенням почав обідати.

Конячий вийшов з готелю через годину. Він не пішов до автомобіля, а пішки направився кудись по вулиці. Ось він пройшов зовсім недалеко від автомобіля Валета. Сам Валет навіть присів за кермом, хоча знав, що вікна на автомобілі тоновані і з вулиці водія зовсім не видно. Конячий пішов далі і через метрів двісті повернув в одну з вуличок. Валет вийшов з автомобіля і швидко пішов слідом. Повернувши, він побачив Конячого. Той повільно йшов далеко попереду. Людей на вулиці майже не було. Валет ховаючись за деревами йшов слідом і міркував - куди саме направляється його здобич. Тим часом Конячий перейшов на іншу сторону дороги і зупинився. Він зупинився коло широких кам'яних сходів церкви. Постоявши деякий час, обернувся. Але Валет вчасно сховався за вантажівку, яка забирала сміття. Конячий взявся рукою за перила і почав підійматись по сходам. Потім зайшов всередину церкви.

- Гріхи замолює,- внутрішньо посміхаючись, подумав Валет,- одразу видно - здався клієнт.

Валет швидко оглянув місцевість і в його голові одразу з'явився майбутній план дій.

Конячий як завжди стояв коло колони у затишних сутінках храму і слухав чтеця. Читець читав швидко і ковтав закінчення. Конячий майже нічого не розумів - молитви були церковно-слов'янською мовою, але все ж йому хотілось слухати і слухати. Йому подобався цей голос, це швидке читання, сутінки і запах гарячого воску і ладану. Щось було у цьому нескінченному читанні таке приємне, якась невимовна втіха і тиха радість, від якої у грудях ставало важко. Але та важкість була дивна, незвичайна і навіть приємна. Хотілось плакати. Конячий раптом сам собі здивувався - йому хотілось плакати!

Вже після служби, коли майже усі люди, яких було не дуже багато у храмі, розійшлися, до Конячого підійшов якийсь чоловік у довгій чорній рясі. Високий, стрункий, з довгим темним волоссям і густою бородою. Можливо то був священик чи диякон, а може звичайний церковний служитель. Він просто проходив поруч, та раптом зупинився, подивився на Конячого і посміхнувся.

- Господь милостивий,- тихо але чітко сказав чоловік,- він усіх прощає. І вас простить.

А потім поклонився і пішов до олтаря.

Конячий здивовано дивився у слід дивному чоловікові. І сльози самі потекли по обличчю. Щось ніби зламалось всередині, якась міцна невидима стіна раптом не витримала і впала. Конячий відчув у цю мить, що він більше не боїться тих мерців, які уже місяць приходять до нього і мучать його. Може потім, колись він знову буде холодіти від жаху, але саме у цю мить серце його раптом стало вільним.

Конячий витер сльози долонею, але вони все текли і текли. Він повернувся і пішов до дверей. Конячий вийшов з храму, спустився по сходам і не озираючись направився по вулиці у бік готелю. На дворі вже було темно, горіли ліхтарі вздовж дороги. Конячий йшов повільно і все намагався не розгубити те відчуття тихої радості, яке весняною травинкою проросло у закам'янілому його серці. Він навіть не помітив, як від стіни будинку, з густої тіні до нього швидко підійшов чоловік. Щось на мить блимнуло між чоловіком і Конячим. Немов маленька блискавка. Конячий раптом відчув різкий льодяний біль десь позаду, з правого боку. Свідомість його почала покриватись туманом.

- Я помираю,- промайнула остання думка в його голові. Думка на диво спокійна.

Конячий почав падати вперед, а чоловік позаду нього притримав його за плечі. Здавалось, що він допомагає Конячому просто лягти на тротуар і нарешті відпочити.

Коли Валет був вже у Білій Церкві, за сто кілометрів від Києва, він зупинився на заправці, залив у бак бензин, замовив каву з хот-догом і сівши за стійку бару, написав замовнику у телеграм два слова:

- Все готово.

А потім почав з задоволенням їсти, відчуваючи приємний гострий смак гірчиці і кетчупу.

На заправці він за допомогою програми в телефоні забронював номер в готелі. Потім встав і потягнувся. Дуже хотілось як най швидше у душ, а потім у чисте прохолодне ліжко.

Так все майже і було. Вже через тридцять хвилин Валет був у номері готелю і стояв під теплим приємним душем. Він наспівував якусь пісеньку з тік току. Двері у ванній кімнаті були відчинені і виходили у сутінки великої спальні. Валет не одразу помітив, що там, за його спиною, у дальньому темному куту кімнати хтось є. Хтось холодний і темний як ніч. Він дивиться своїми мертвими пустими очами і терпляче чекає Валета. Вже скоро вони зможуть поговорити. Попереду у них майже вічність.