важке бурмило

у неї рвалось і боліло

і в тілі гинула душа

ламаючи прозорі крила

а я не мав її крижа

за мідну ламану копійку.

пірнув у вечір, мов у став

сусіда на гітарі дринькав

у небі янгол кружеляв

її палило та ломило

з коріння до самих верхів

а я своє важке бурмило

у телевізора встромив

в його печері непросторій

гула остання новина

і плетення чужих історій

мене занурило до дна

скляної призми. а у небі –

у небі – колесо пливло й

непрогнозований перебіг

складав життя похмуре тло

на самоті вона сиділа

і серце билося у ній

співало і словами нило

схиляючися до війни

і свого пана господаря

бридкий кривила мстиво вид:

він мав на голові дві тварі

немилосерден і несит

і надворі тогді смеркало

як я до неї підійшов

зустрівши слово неласкаве

і від образи похолов

і чорнобілого екрану

світився каламутний став

мені було вставати рано

та я сидів і не лягав

та несподіваній образі

до ранку ради я не дав

і, втомлено, за котрим разом,

жони чужої возжадав