Українська містика

З днем вишиванки! Як самі? Як ніч? Пишіть в коменти, коли в чергову сторінку свого відьомського зошиту запишите ці цінні знання, що передають українці з покоління у покоління.

Не зважаючи на те, що головним місцем сили сьогодні є ЗСУ (і це правда), існують ще і магічні місця, де кожна вправна відьма набирається сили, відпочиває, займається творчістю чи ходить на побачення з потрібною потворою, яка допомога їй у ворожінні. Розглянемо невеличкий перелік подібних місць від відомих і популярних (так, ті що стали туристичними принадами та магнітами для всіляких тв-шоу) і не дуже відомими, але від того не менш сильними.

🌄Лиса гора. Лисі гори мають погану славу (яка принаджує туристів та просто цікаву публіку), але геть безпечні нині, здебільшого. Справжніх лисих гір майже не лишилося — їх енергія висмоктана натовпами людей, камерами телефонів та нескінченними шпальтами публікацій в газетах ще в 90-х роках минулого століття. Нині скільки жертв там не принось, скільки мocкaлiв не зарий — погано працює. Туризм і магія — не сумісні. Крапка.

Колись це були справжні місця сили, нині ж зосталося декілька локацій, які ще мають той чарівно-містичний потенціал, на який відьми реагують як метелики на світло.

Місця діючих локацій не публікуємо — справжня відьма і так знайде, а у досвідчених ворожок давно в гугл-мапсі ці 5-7 точок підписані як “манікюр-агінь Крис-а” (Крістіна тобто), “Валєра масаж” (дарма, що Валєра вже 4 роки в Галландії дівчатам спини мне) чи іншими непримітними назвами, що не викликають підозр.

☦️✝️☦️Цвинтарі. Цвинтарі досі лишаються місцями сили. Як діючі, так і закриті. На цвинтар ходять по пораду до пращурів, по мертву землю, по цукерки на гробки і просто пом’янути рідних. Можна ходити і ворожити, але справна відьма на цвинтарі не ворожить ніколи. Зазвичай все наворожене на цвинтарі розпадається на прах і нетривке. Таке ото — хіба що дітей лякати. Натомість на цвинтарі відьма скидає все погане і очищує менталку — приязні душі допомагають зняти блок та увійти у гармонію зі Світом. Найкраще для того підходять спокійні сільські кладовища (але не на Пасху чи Гробки) або старовинні міські акрополі (краще відвідувати у будні, коли людей менше). Також там можна зібрати корисні рослини. Для цього найкраще підходять старі закинуті цвинтарі, де добре ростуть блекота, дурман та інші цінні трави.

Цвинтар — це місце спокою. По нього сюди і приходять. Намовляти мертвих щось коїти живим, залучати до відьомських справ — марно. Лише час дарма витратите: душі ті потріпані життям ще до смерті вітром здуває, а оживлені кістяки, як практика показує, ну метрів десять від сили гримлять-скриплять тими кістками і на запчастини розвалюються. Трохи краще може пересуватися більш-менш свіжий мертвяк, але толку з нього теж небагато: вони погано бачать насправді і, відповідно, геть не орієнтуються в просторі. Телімпається ото куди попало (добре, як назад до ями не впаде при першому ж затупі) метрів із 50-100 в кращому випадку, а потім чи в огорожу цвинтаря впреться, чи сторож спійма та на місце віднесе, а відьму ще і налає та обматюкає, і правильно зробить, бо зомбі тільки в кіно справно бігають, а так: не ви те тіло в землю ховали — не вам його і оживляти. Дайте тілам спокій. А з душами — поспілкуйтеся. То помічне і їм, і вам. Працює, перевірено.

🛞Колодязі. Старі колодязі добре пам’ятають голоси. Відьми ходять туди не по воду, а слухати, як із глибини лунає щось, що всі відьми чують (але слухайте так, щоб самим не долучатися до тих, хто там шепоче — не перехиляйтеся занадто через край). Особливо сильні колодязі в селах, де лишилося дві баби, три пси і роздовбана маршрутка, яку скасували ще рік тому чи п’ять років назад.

По воду теж ходять, як і всі люди. Але набирають її в певний час. Коли в полудень, коли після опівночі, а іноді — як голос покличе. Коли відьма набира воду за покликом, то те що живе в колодязі, може просто хоче погрітися або глянути на білий світ, щоб упевнитися, чи не настав ще час виходити.

Загалом, будь-які колодязі є місцями сили. Якісь — добрі, якісь — непривітні, окремі з них — просто злющі. Сухі чи засипані колодязі — дуже сильні локації. Сила не залежить від глибини колодязя, а лише від його історії.

Перед тим як взяти необхідне від криниці, треба чітко його класифікувати та дізнатися історію. Колодязі класифікують за типом: журавль чи барабанний. На півдні можна почути назву “керниця” — трохи змінена криниця. Керниці часто оздоблюють дашком і стінами з різьблення, розмальовують їх. Журавлі більш збереглися на Поліссі. З історії бажано знати: ким і коли криниця копалася, хто в колодязі тонув, чи не падали в нього випадково діти і невипадково самогубці, коли востаннє чистилося тощо. Просте спілкування з людьми, які живуть поруч, вигляд їх шкіри та зубів, дозволять вам зробити швидкі і здебільшого правильні висновки, щодо сили колодязя/криниці.

УВАГА! Будьте обережні з лісовими криницями — там можна покладатися лише на чутки від місцевих, які в ліс давно не ходять, трупи птахів (якщо є — місце однозначно сильне, в будь якому сенсі) які знайдете поруч та загальний стан споруди. Якщо бачите, що колодязь в гарному стані, значить хтось його підтримує, комусь, відповідно, то потрібно. Може бути, просто лісник дбає за належну технічну справність, а може які інші добрі і відповідальні відьми підтримують порядок, бо місце і вода дають силу.

🖼️Млини. Млинів нині мало, бо їх колись оголосили чортовими домівками і попалили-порозбирали майже геть усі ще за совєтів, а замість них ставили парові, а потім електричні млини, від шуму яких нечиста сила емігрувала в ліси, болота та інші більш спокійні місця, де можна спокійно слухати звук води. Окрема нечисть лишилася жити на розібраних млинах, бо колоди остаточно з води так і не висмикнули. Коли йдете по союзника в таке місце, то спочатку треба прислухатися, як голосно розноситься плескіт. Якщо це просте хлюпання води об берег — там немає шо ловити, окрім комарів. А от якщо вода б’є об старі колоди трохи сильніше, ніж це роблять хвилі об берег, якщо бачити купу мілких водовертей — оце ви правильно прийшли. Тут можна піймати як мале чортинятко (згодиться на мілку одноразову шкоду), так і домовитися із старим сивим чи лисим Дідьком. Щоб Дідько вам допомагав, обіцянки дати йому льодяника, чи розповісти йому яке воно красіве та розумне (як з малим) — не вийде. Тут треба або віддячувати послугою за послугою, або корисним підношенням. Дуже люблять якісний турецький чи польський тютюн в оксамитових червоних мішечках, можна запропонувати галюциногени сучасні — теж шанують їх, свою чи чужу ще ненароджену дитину (теж працює, але проблема настає, коли треба малятко таки віднести, то можуть бути нюанси), ну і традиційно вони просять душу. Всі думають, що душа є щось таке важливе, невагоме, святе. Насправді, для Дідька Лисого то лише забрати вас і ваш час до кінця життя, щоб ви працювати на нього, для Дідькової матері — то пустити вам кров і відібрати життя в прямому сенсі (Дідькова матір не любить людей — краще на неї не потрапляти, а як саме відрізнити де вона мешкає на відміну від інших чортів — розпишемо в майбутніх дописах), а для Бісового Дитятка (не плутати з малим чортинятком-підлітком) то взагалі означає звести вас з розуму: буквально плутає вам мозок так, зо ви перетворюєтеся на якесь дурне і несамовите, а потім вас ще і додому вертає, щоб ви там чудили, а вас люди цуралися. То просто може робити таке, хто його дарма потурбує. Всі три дідька згадані вище, мають купу сили, але будьте готові як торгуватися, так і розплачуватися. Дарма не турбуйте, бо матимете на горіхи.

Ще кажуть, що покинуті млини люблять вітер і дурних людей, які приходять фотографувати “атмосферу”, не розуміючи, чого після того три ночі сниться один і той самий обрив над річкою.

У млинах, якщо зберігся дах, добре сушити трави і думати погані думки. Якщо ви прийшли на млин сушити трави, то сушіть і забирайте лише свої. Не забирайте чужі трави — за них іноді поліція, якщо то більше 5 грам — може справу завести. Сушіть відповідально, одним словом. Якщо відьма йде на млин думати погані думки, то це означає, що їй просто треба розвіятися. Про серйозні справи на млинах не думають.

🌲🌳🦏Байраки. Традиційно місце сумної або злої сили, але не завжди. Якщо в байраці є могила чи знайшли череп — можете лишити собі кістки як сувеніри чи перетерти на порох для зілля. Багато користі від того не буде, але може згодитися для якогось побутового ворожіння. Знайдені в байраці кістки відьма має звірити за анатомічними довідниками: людські збираються до окремої скрині, рештки тварин — лишити на місці чи просто прибрати з дороги, найкраще кинути під стовбур якогось дерева — там не заважатиме ходити.

У байраках усе живе трохи не так. Навіть звук там глухіший, ніби земля навмисно притримує його корінням. Відьми люблять байраки за тишу: там легко сховатися і від людей, і від власної голови. І ще гриби там непогано ростуть, бо весь час є волога.

Байраки вчать відьом обережності на всіх рівнях: часто в зарослому байраці можна перечипитися за пня чи трапити на вовка, який полюбляє там відпочивати, і духи збираються там регулярно, не самі — окремий наглядач їх там збирає, сортує, розподіляє тощо. Дивні справи там кояться, одним словом. Але відьмі, попри заувагу до обережності, легко отримати там підтримку чи просто відпочити в тиші: якщо байрак мовчить і ласкаво приймає тебе — заходь і лишайся, тільки чимось попшикайся від комарів та кліщів — їм навіть атмосфера не зарадить, вони справу свою кровосисну знають на відмінно.

🦎🐸🌱Болото. Болото не зле. Болото просто не любить поспіху. Там добре ховати речі, про які не хочеться згадувати, і дуже погано брехати — трясовина за брехню затягує, а малі болотяники за п’яти смикають. Натомість шукати сховане іншими — треба мати сміливість і вправність. І ще дещо: підтримку. Але Болотяник так просто не підтримає. Він повільний, як і саме болото. Може повільно допомагати, а може повільно не допомагати, а може так само повільно (навіть ще повільніше) протидіяти. І не тому що він злий, а просто йому цікаво, що з того вийде. Болотяника неможливо задобрити: у нього всього вистачає! Вода, їжа, історії, речі, голоси тварин і співи птахів, цілий бутік ароматів грязюки, газгольдер болотного газу, який яскраво вибухає — все має, нічим не підкупиш. Можеш лише зацікавити, але то вміти треба: спокійно все пояснювати, розжовувати, повторювати. Болотяника можна просити потрібне: і ягід дасть, і грибів, і павутиння, і рідкісну ропуху, якщо маєш потребу — то не проблема для нього. Сили в нього не проси — затягне до себе на випробування, яке можна навіть пройти, але ніколи вже не можна вийти з болота: не відпускає він сильних, в союзники бере. Бо болото велике господарство, за всим догляд треба. 😉 До речі, досвідчена відьма ніколи не заходить у незнайоме болото після заходу сонця: не через нечисть, а тому що втопитися в багнюці — смерть максимально дурнувата.

На наступних заняттях розглянемо інші місця сили і як саме там ту силу здобувати:

— старі розвалені церкви

— діючі церкви

— замки

— гори та печери

— ЗМІ