На отримання гарбуза

Така пітьма, хоч око виколи й

на білу шворку прив"яжи.

Ти не прийшла. Тобі, бач, ніколи.

А я вкладайся та лежи

вже ні на що не сподіваючись

неначе смажений карась.

Тебе нема. Ти десь у далечі.

Нащо вона тобі здалась,

моя зачухана компанія,

убого спільний трапезунд...

Ну що сказати можу, пані, я

про це тепер-таки і тут?

Котився я своїми рейками,

немов бучний локомотив,

піснями сумніви загейкував

і віршами загелготів.

Любов розкішною палітрою

намалювала твій портрет.

I от, обставлений півлітрами,

сиджу, засмучений поет.

Я думав, що ми гвинт і викрутка,

чи капелюх і голова,

але дубина правди прикрої

розбила мрії та слова.

Шукавши радості навпомацки,

мені вдалося, я боюсь,

не з вами тісно зазнайомиться,

але отримати гарбуз.

Красою вашою заплутаний

даремно довго потерпав:

я виявляється опудало,

а не судьби прекрасний пан.

І от лежу, слова мережаю,

чергово хлепчучи пузир

та мріючи, коли та де вже я

сердечний запізнаю мир.