з переваного вірша

вірш складав

наче нервами.

кинув його

незавершеним,

хату коли затрусило

хвилею

з вибуху сильною.

вилаяв орків московії

за хату

занепокоєний!

та зі свойого двору

дулю

кремлівській потворі,

тицьнув північному сходу

з прокляттям ординному роду -

всій озвірілій зграї,

що нишпорить

в моїм краю,

погар лишає,

пожежище,

мостить смердючі лежбища

в селах,

в містах мародерених

вітчизни моєї...

по теренах

гатить

від оркостанії

всім, що там є,

до останнього

нечисть,

рашистська наволоч

повна

людиноненавистю,

сповнена надто зловтіхою,

страхами,

жахами,

лихами,

істерикою божевільною

та реготом

з люду

вільного,

жадібністю ненаситною

та лиходіями спритними,

жертвами многоликими

у війні

від початку

дикою... -

це коли межі на мапі,

обводи

пилом по світу,

попелом.

і з того радіють

розбещені

в кремлівських

палатах

безуму...