Розпашіле літо іде до межі,

Розпашіле літо іде до межі,

Вже віддало людям всі свої куші:

Ранками сріблило поле і бліндаж

І чоло студило воїну, бо наш,

Маскувалюну сітку виплело з лісів,

Уселяло віру співом солов’їв,

Падало в долоні жменями суниць,

Шлях бійцям світило спалахом зірниць,

Куталось щоночі в чорний оксамит

Й зорі розкладало, ніби ворожбит.

Так їх розкладало, щоб усе збулось,

Те, що споконвіку в серці запеклось:

Щоб громи гриміли тільки дощові,

Не стікали кров’ю хлопці на траві,

Не змивала вроду вдовина печаль,

Серце не колошкав за загиблим жаль,

Не чорніли вирви серед мертвих нив,

Смерть не заправляла у руїнах жнив…

Йшло повільно літо осені навстріч,

Щедро роздавало сонце навсібіч,

Десь-то воно знає, бачило в зірках

Український вільний і щасливий шлях.

Світлана Мазуренко