Анкх означає Безсмертя. Книга 1

Дівчина відкрила очі. Страх переповнював все її єство і вона хотіла закричати, але не змогла. Вона знаходилась у великому резервуарі, який був повністю заповнений водою. Її жовте пряме волосся, немов змія, звивалося по дві сторони від обличчя. Дівчина спробувала звестися на ноги, але лише загриміла міцно натягнутими кайданами, які утримували її за руки й ноги під водою. Її відчайдушні крики приглушувала киснева маска, яка приховувала половину обличчя нещасної. Сірі очі дівчини були сповнені відчаю та бажання вибратися звідси будь-якою ціною.

Трохи підвівши голову, вона побачила крізь прозорі скляні стіни резервуару простору, гарно освітлену, кімнату. Підлога і стеля складалися з рівних квадратів холодної мармурової плитки, яка щільно прилягала одна до одної. Неонові лампи яскраво сяяли і болюче різали очі. Вся кімната була заповнена різними столами з невідомими інструментами, колбами та іншим хімічним знаряддям і мінералами, а вздовж стін розташовувалися інші, подібні до того, де вона сама знаходилася, резервуари. Полонена ще сильніше напружила шию, щоб роздивитися оточення і, раптом, побачила силуети, які згодом перетворилися на людей, одягнених в захисні костюми жовтого кольору та шоломи із окуляри з міцного скла. Один чоловік стояв трохи попереду інших, тримаючи в руці щось схоже на пульт керування, але з великою кількістю таємничих кнопок. Чоловік здавався старшим за інших як віком, так і за науковим степенем та становищем у суспільстві. Його зелені очі холодно й уважно слідкували за прикутою до дна резервуару дівчиною. Рука чоловіка з пультом навіть не тремтіла.

Дівчина відчайдушно намагалася докричатися до людей крізь маску, товщу води та товсті скляні стіни резервуару, але лише випускала з рота бульбашки повітря і не могла видати жодного звуку. В скорому часі вона зрозуміла, що її спроби марні і дівчина від розпачу смикнула за ланцюги, що приковували її руки до дна конструкції. Чоловік з пультом посміхнувся бранці та повільно заговорив спокійним голосом, який дівчина прекрасно чула крізь товсті стіни резервуару:

-У вашому спротиві немає великого сенсу, міс Веласкес. Ви самі хотіли чогось більшого від мене та власного життя.

Він повернувся в іншу сторону і, обійшовши резервуар, підійшов до столу, де обережно взяв до рук колбу, повністю заповнену дивовижною густою рідиною бірюзового кольору. Поверхня її вирувала, створюючи великі бульбашки, які тягнулися, немов гумові, догори і вибухали хмарами пари. Вчений урочисто підвів колбу високо над головою так, щоб її могли побачити всі, хто був у кімнаті, і знову продовжив розмову із полоненою:

-Рійамар!- сказав чоловік незрозуміле слово і, побачивши здивування в очах дівчини, закотив очі до стелі- Це новий рідкий метал, якого більше ніде немає. П'ять років назад пройшов метеоритний дощ, який приніс з космосу невеликі метеорити, які впали в одному із звичайнісіньких селищ. Звісно, що політ через атмосферу сильно пошкодив цілісність цих метеоритів, але частина все ж таки уціліла. Мені знадобилась ціла купа грошей, щоб прибрати їх всі до власних рук задля дослідження, але воно того було варте. Метеорити- то лише жалюгідна непринадна оболонка. Всередині них я знайшов золоту середину- рідкий метал, якого ще ніхто не бачив та не вивчав. Можу зробити висновок, що він прибув до нас з невідомої нам планети і був там звичайною корисною копалиною для потреб невідомої цивілізації. Цей метал ніколи не застигає та завжди знаходиться у постійному русі.

В інший час, дівчина б із задоволенням послухала захоплюючу лекцію цього освіченого чоловіка, але зараз вона знаходилася зовсім не у вигідних умовах. Вона з подвійною силою почала пручатися, намагаючись вирватися з міцної хватки кайданів. Всі її зусилля виявилися безрезультатними і тільки сильніше виснажували дівчину.

-Даяна, не засмучуйте мене своєю грубою поведінкою!- смутно похитав головою чоловік, і по-батьківськи з докором в очах поглянув на полонену, яка звивалася у ланцюгах- Ви самі добровільно запропонували себе в якості легкодоступного матеріалу для дослідів. Чи не ви мені жалілися колись в університеті, що у вас кепська успішність, немає часу на навчання, а в домі повний хаос? Я чув також, що саме ви звинувачуєте себе у нещасній смерті власної матері!

Даяна, незважаючи на своє нинішнє скрутне становище, спалахнула гнівно очима на вченого. Якщо б її погляд був здатен спалювати, то чоловік в цю ж саму мить перетворився б на купу попелу, настільки велика була її неприязнь. Вчений, немов відчув, що зачепив дівчину за живе і наблизившись до резервуару ближче, продовжив свій спокійний монолог:

-З рідних у вас лишились тільки батько й тітка по матері. Та і перший лише п'яниця та ігрок, а друга- бездітна вдова, яка ніколи не зможе полюбити вас, як рідна мати, міс Веласкес. Проте,- незнайомець із задоволеним видом підійшов до таємничої конструкції, яка приєднувалася із резервуаром, і, відчинивши прихований отвір, вилив вміст колби всередину- Тепер ваше сіре життя разюче зміниться, Даяна. Вам випала честь взяти участь в моєму грандіозному експерименті! Мені вдалося здійснити революцію в світовій науці! Рійамар здатен впливати на організм людини та змінювати структуру його кліток. Мені не вдалося зрозуміти, що впливає на таку дивну реакцію, але в різних хімічних формулах відбувалися різноманітні ефекти. Люди сходили з розуму чи, в кращому випадку, їх розривало зсередини або отруювало радіацією цього металу. Звісно ж, що все це засекречена інформація і ніхто не пов'яже ім'я такого видатного вченого, як Руперт Штепельграт з цими

дослідами. Всі ниточки обриваються, не доходячи до мене. Наша організація діє таємно і ми вміло замітаємо за собою сліди.

Явно будучи задоволеним собою, Руперт повернувся до своїх помічників, які весь час мовчали, і вже більш суворим голосом спитав:

-Ми готові? Все підключено?

Один з його помічників коротко кивнув, а другий, зайнявши місце у дивовижної конструкції, щось підкрутив там і відповів:

-Так, сер! Все в нормі, життєві показники піддослідної виведені на екран та будуть простежуватися під час експерименту. Ріймар завантажений у шприци і готовий для введення в організм пацієнтки. Можемо починати. З Богом!

По всій кімнаті прокотилося тихе "З Богом" і інші вчені заметушилися серед своїх місць у кімнаті. Деякі з них трималися впевнено, а інші виглядали стурбованими та блідими. Напевно, вчених було більше, чим могла розгледіти Даяна. Дівчина в паніці озиралася по сторонам, але ніяких шансів на порятунок чи втечу у неї не було.

-До дідька все! Я так довго до цього йшов!- похмуро зауважив Руперт і заніс власний палець над великою зеленою кнопкою на пульті, який він все ще тримав у руці- Якщо вам сильно пощастить, Даяна, то я буду вдячний вам за свою майбутню премію, нову славу і, завдяки вашій жертві, ми зможемо дати нашій великій державі армію суперсолдат, яка буде відлякувати будь-якого загарбника. А, якщо ви не переживете цей експеримент.... -чоловік невпевнено знизав плечима, а його обличчя здавалося схожим на непроникну маску- Що ж, це буде маленька жертва в ім'я науки. Починаємо!

Вчений кивнув своїм помічникам і натиснув на кнопку великим пальцем. Даяна почула дзижчання прямо зверху резервуару і підвела на звуки голову. Те, що вона побачила, змусило її очі розширитися від жаху, а тіло забитися сильніше в кайданах. Прямо над всім її тілом у воду спускалася залізна машина з сотнею різноманітних голок, шприців та маленьких свердлильних інструментів. Вся ця штукенція для катувань приєднувалася до тієї самої загадкової конструкції, яка розташовувалася збоку від резервуару. Даяна все ще намагалася звільнитися, але її надія повільно згасала, по мірі того, як голки просувалися до її тіла. Схоже, що все ж таки їй судилося померти тут, в цій потаємній лабораторії і її ніхто навіть не буде шукати. Що ж, хоча б вона зустрінеться зі своєю мамою, за якою вона так весь час сумувала. Тільки мама любила її та розуміла по справжньому. Дівчина закрила очі і уявила таке рідне, але далеке обличчя за пеленою часу. Руде волосся, яке приємно пахло прийдешньою весною, такі ж самі, як і в неї, сірі глибокі очі, добра щира посмішка на рожевих устах, рідесенькі зморшки на лобі і в куточках рота. Зовсім скоро вона знову її побачить та кинеться в її теплі рідні обійми, притулиться до ніжного плеча та віднайде свій спокій у маминій присутності. Ці думки відволікли Даяну від моторошного дзижчання. Але дівчина все-рівно закричала, коли голки проштрикнули наскрізь її шкіру, крихку плоть, пройшли до самих кісток, пробили і їх, встромлюючись ще глибше у все тіло нещасної Даяни. Тіло дівчини забилося в шалених судомах, коли космічний рідкий метал став проникати в її кістки, кров та внутрішні органи. Її голова безпомічно хиталася зі сторони в сторону та билася об міцне скло резервуару, а кайдани холодно брязчали. Зовсім скоро тіло Даяни застигло і, вигнувшись під жахливим кутом, опустилося на дно резервуару.

Пульс Даяни зупинився. Дівчина померла, її тіло стрімко робилося крижаним. Всі вчені із шоком та нерозумінням в очах дивилися на те, що вдіяли своїми власними руками. Сам Руперт Штепельграт смертельно зблід і тільки жилка на його висках пульсувала, виражаючи прихований гнів та розчарування від проваленого експерименту.