Анкх означає Безсмертя. Книга 1

Голосно закричавши, Даяна підскочила на ноги і, заплутавшись у ковдрі, впала з гуркотом на підлогу. Декілька хвилин вона налякано лежала на животі, боячись підвести голову. Врешті-решт, дівчина вилізла з-під ковдри та випросталася на тремтячих ногах. Піт заливав їй обличчя й спину. Дівчина перевела дух та витерла його з обличчя. Це був всього-навсього простий кошмар. Але він був таким реалістичним і лякав її своїм раптовим нашестям. Образи й почуття немов закарбувалися в неї у мозку та повторювалися майже кожної наступної ночі.

Даяна впала навпростець на ліжко та похмуро скерувала свій погляд у стелю. Вона не пам'ятала всього, що із нею було минулого тижня, знала тільки, що з нею було щось подібне та жахливе, як у цьому кошмарі, але спогади про декілька днів після жорстокого експерименту зовсім стерлися з її свідомості. Внизу дівчина почула квапливі кроки і, в скорому часі, в дверях її спальні пролунав тихенький стукіт і стурбований жіночий голос спитав:

-Дая, дорогенька, з тобою все добре? Я чула крики й галас... Ти впустиш мене до своєї кімнати?

Дівчина різко підскочила на ноги і, надавши голосу рішучості разом із спокоєм, відповіла:

-Так, тітко Енн, все в нормі! Зараз відчиню!

Погляд Даяни пройшовся по кімнаті. Ковдра з намальованими на ній янголами, які грайливо звисали із пухнастих біленьких хмаринок, було зім'ятим і лежало на підлозі, а саме ліжко виглядало так, ніби на ньому билася зграя диких собак. По всій кімнаті були розкидані книжки, лежали зошити, підписані охайним чистим почерком із таємничими візерунками. Не долетівши до урни зі сміттям, на підлозі смутно височіли купи обгорток з-під цукерок і крихти печива. Якщо тітка побачить таке сміттєзвалище в її кімнаті, то у Даяни буде ціла гора неприємностей, включаючи побачення на вихідних з паном пилососом та пані мітлою вдома або що ще гірше, так це стрижка газону на подвір'ї житлового кварталу.

-Все точно в порядку?- в голос жінки за дверима почала закрадатися підозра про щось лихе.

-Так, порядок, тітко! Зараз тільки одягнусь!- вигукнула Даяна, а сама про себе вилаялася- От я невдала ідіотка!

Прибирати все за декілька секунд було їй не з руки. Хоча, якщо вона встигне все швидко зробити, бажано непомітно, то все буде в нормі. В цю ж мить Даяна кинулася вперед і час довкола неї немов спинився, настільки швидко вона почала рухатися. Зі сторони дівчина здавалася розмитою, ледь помітною кольоровою плямою. Бігаючи по кімнаті, Даяна швидко запхала розкиданий одяг у шафу, розмістила книжки на полицях, прибрала сміття до урни, застелила ліжко і в одну мить відчинила двері, спираючись на дверну раму із видом переможниці. Час довкола неї прийшов у норму і в кімнату увійшла тітка Енн, яка не помітила жодних дивних речей, які відбувалися тут зовсім нещодавно. Чесно кажучи, Даяна й сама не помітила всіх цих незвичних речей, які почали з нею коїтися після того, як її викрали. Але щось в ній точно змінилося після тих подій, ось тільки дівчина не могла зрозуміти що ж саме.

Тітка Енн була худорлявою жінкою з ласкавим, але, водночас, і суворим поглядом карих очей, в яких читалася втома, теплою, але стурбованою посмішкою і гострим підборіддям. Її коричневе волосся завжди було охайно підстриженим до плечей, а милі зморшки в куточках рота і очей слугували доказом того, що Енн часто посміхалася. Трималася ця жінка стійко, була стриманою, розсудливою та спокійною, незважаючи на всі труднощі, які важким тягарем падали на її плечі із дня в день. Чоловік тітки помер від серцевого нападу, коли Даяні було вісім років і з тих пір Енн так і не одружилася вдруге, продовжуючи зберігати вірність своєму чоловікові. Дітей вона не могла мати від природи, але з дядьком Джейкобом вони були самою найкращою та дружньою парою в світі. До того ж тітка завжди любила Даяну як рідну дочку, а враховуючи те, що її сестра згодом переїхала жити до Оттави, Енн змогла переконати її час від часу залишати Даяну в неї у гостях, де вона завжди мала можливість пригощати дівчинку всякими смаколиками і читати цікаві захоплюючі казки.

Тітка була для неї єдиною рідною людиною та опікуном, з якою Даяна прожила вже декілька років від часу трагічної смерті матері. Дівчина вся тремтіла від спогадів про той лихий день, коли вона до пізньої ночі розважалася з іншими дівчатами на вечірці в клубі, а потім, повернувшись додому, застала там купу поліцейських машин. Але саме гірше було за порогом дому- тіло її матері лежало в калюжі власної крові біля кухонного буфету, розкинувши в сторони руки, як маріонетка, котрій перерізали ниточки. Вогнепальне поранення, яке призвело до миттєвої смерті- так сказали поліцейські. Вбивцею виявився рідний батько дівчини Дерек Веласкес, який прославився своїм азартом в карти і прихильністю до міцних напоїв. Через ці пагубні звички він програвав купу грошей і залазив в страшезні борги, але це, жодним чином, не зупиняло цього чоловіка, змушуючи його красти гроші й коштовності з власного дому. Тому, коли Даяні було шість років, її батьки розлучилися і вони з матір'ю переїхали з Нью-Амота, похмурого сірого міста, яке розташовувалося на південь від мегаполісу Нью-Йорку, до колоритної, яскравої, канадської столиці Оттави, де матері вдалося купити невеличкий приватний будиночок і почати власне життя з чистої сторінки. Сама ж Даяна закінчила школу, відмінно склавши всі екзамени, а потім почала готуватися до вступних іспитів в один із найкращих університетів, який був присвячений генетиці та біоінженерії. Дівчина завжди мріяла стати справжнім вченим, досліджувати проблеми людства і допомагати людям долати небезпечні хвороби та високу смертність.

Батько не з'являвся довгий час в їхньому житті, а мати заради дочки не виходила другий раз заміж, хоча новий добрий друг сім'ї Хенк Кларенс, який часто заходив допомагати їм по домашніх справах, замінив дівчинці батька. Цей високий, кремезний чоловік з чорним волоссям на голові, щирими сірими очима та широкою посмішкою на обличчі завжди нагадував собою Даяні казкового велетня і вона любила в дитинстві забиратися до нього на плечі, щоб роздивитися всю округу з висоти його зросту. Даяна боялася зізнаватися сама собі, що їй завжди було заздрісно, коли інших дітей забирали зі школи їхні батьки, які поверталися після роботи додому. Вона ж сама ніколи не мала такого чудового батька, а коли мала дурість підговорити матір дати шанс рідному батькові виправитися, то все призвело до того, що Дерек пограбував їхній дім, а також відібрав у Даяни її матір. Гірка сльозинка скотилася по обличчю Даяни. Тітка Енн одразу помітила відсторонений погляд племінниці і трохи пом'якшила суворий вираз обличчя, який вона прийняла декілька хвилин назад після того, як увійшла в кімнату Даяни.

-Ти все ще не можеш спокійно спати

після тієї ночі, коли вона померла?- спитала тітка, обіймаючи племінницю за плечі- Жахливо, що ти в свої дванадцять років стала свідком такої жорстокості.... А я ж казала Софії, що твій батько не вартий довіри! Він завжди був негідником та злодієм, який думав тільки про власну дупу, а зовсім не про свою сім'ю.

Даяна жалісно занурилася обличчям у волосся тітки та дозволила сльозам вільно литися з її сірих очей, не в силах стримувати їх більше. Образи мертвої матері в калюжі крові і заспокійливі голоси поліцейських знову повстали перед її внутрішнім зором.

-Це я в усьому винна, тітонько!-тремтячим голосом заговорила Даяна- Я наполягала на тому, щоб мама дала йому другий шанс. Я хотіла, щоб в мене був справжній батько, такий же, як в усіх. Моє власне его занапастило маму, адже в ту мить я думала лише про свої бажання, а вона завжди виконувала всі мої, навіть самі найдрібніші, забаганки.... Це я повинна була бути тоді вдома, разом з нею, а не на дискотеці з іншими міськими дівчатами....

-Не кажи так, - з докором в голосі похитала головою Енн, погладжуючи племінницю по золотистому волоссю- ти ні в чому не винна, ти не могла знати, що в нього в голові одні лихі думки. Бажати батька, як у всіх інших звичайних дітей, це повністю нормальне бажання для дитини, яка позбавлена батьківської любові та піклування. А якщо б ти була там, в ту ніч ... Страшно подумати, що могло б статися із тобою! Ти не в силах була його зупинити чи щось змінити. Ти була лише наляканою дитиною, а він- дорослим чоловіком, який пішов неправильним та темним шляхом, занапастивши близьку людину, якій колись присягаюся у коханні. А особисто я не пережила б ще й твою смерть.

Рідні люди ще довго так обіймалися, стоячи посеред кімнати, поки нарешті Даяна не виплакала всі свої сльози повністю. Після цього, вона витерла їх долонею, трохи смутно посміхнулася тітоньці і поцілувала її ніжно в щоку, прошепотівши:

-Дякую тобі за підтримку, ріднесенька!- сказала дівчина Енн- Ти для мене дорожче всього на світі.

-Ох, просто знай, що я завжди готова тебе вислухати і підтримати-відмахнулася від племінниці тітка, ретельно приховуючи власну задоволену посмішку під видом байдужості- До речі, сніданок вже готовий, так що можемо й перекусити з тобою.

Енн попрямувала на кухню, а Даяна, проводжаючи її поглядом, вирішила трохи вмитися після сліз. Закинувши собі на плечі свій рожевий рушник, дівчина пішла до ванної кімнати, яка знаходилася через дві-три двері від її власної кімнати.

У тітки Енн була простора квартирка на окраїні міста і більшість сусідів по під'їзду були літніми людьми, чиї власні діти та онуки вже давно як вилетіли із родового гніздечка та розлетілася по цьому безмежному світу. Тим не менше, Енн завжди знаходила час допомогти іншим людям, була сповнена енергією та молодого запалу в свої 55 років і цим вона заслуговувала захоплення Даяни та прихильність сусідів до власної особи.

Дівчина підійшла до дзеркала у ванній кімнаті і поглянула на власне відображення у ньому. Перед нею стояв незграбний худорлявий підліток, високого зросту, зі скуйовдженим, кольору соломи, волоссям та пильними сірими очима. Її ніс був гостреньким, довгим і тонким, а під ним були приховані невеликі пухкенькі губи рожевого кольору. Посміхнувшись своєму відображенню, Даяна знову занурилася думками у свій жахливий кошмар, який повторювався для неї кожної ночі. Після смерті матері і переїзду до тітки, навчання Даяни сильно погіршилося. Вона припинила готуватися до екзаменів і зрадила власну ціль та життєву мрію, дозволивши емоціям взяти гору над власним розумом. В її душі тоді вирували горе,тривога, провина та ненависть до власного батька, який наважився скоїти самий лихий злочин на світі. Тітка намагалася розмовляти з нею, підтримувати племінницю і витягнути її з цього багна депресії, але Даяна тільки сильніше занурювалася в нього, закриваючись від навколишнього світу. Але Енн не здалася і заради майбутнього племінниці змогла домовитися про зустріч із самим найкращим професором

в університеті біоінженерії- Рупертом Штепельгратом, видатним майстром своєї справи. На превелике здивування самої Даяни, вчений погодився взяти дівчину до себе на підготовчі курси, разом з ним вона почала проходити підготовку до екзаменів, які згодом успішно склала.

Але після того, одного разу, професор попрохав Даяну затриматися, мовляв він хоче показати їй один свій особливий проект. Починаючи з цього моменту, Даяна вже погано пам'ятала, що трапилося з нею далі. В її мозку хаотично майоріли тільки тьмяні образи з минулого- вона вдихнула якісь пари з таємничої пробірки на столі вченого, потім вона вже відбивалася від якихось чоловіків, одягнених в чорну уніформу, які тягнули її до вантажівки. Дівчина вся затремтіла, коли згадала своє знаходження в резервуарі, який був повністю заповнений водою. Її шкіра вкрилася мурахами, коли одна деталь сну стала яскравою- сотні голок встромлювалися їй в шкіру, роздирали м'язи, роздроблювали кістки і потім було відчуття ніби їй всередину тіла заливали розпечену до високої температури вулканічну лаву. Даяні хотілося лише кричати, кричати, а потім взяти й померти, забутися вічним спокійним сном без болю та відчуттів, зустрітися на тій стороні із коханою мамою та знову бути разом з нею на віки-вічні. А потім дівчина пам'ятала лише темну слизьку порожнечу і те, як вона стояла перед під'їздом своєї тітки, повністю без одягу. Її били судоми, адже тоді надворі була рання осінь і повітря вже починали дихати холодним подихом. Зуби Даяни стукали у роті, а більше того вона відчувала дикий страх, ніби загнаний у куток дикий звір. Тітка Енн тоді злякалася сильно, а пізніше вилаяла Даяну за те, що та знову впала у депресію та разом з тими клятими міськими розбещеними дівчатами вирушила святкувати у нічний клуб, де сильно напилася і цілих три дні не з'являлася додому. А вона ж, в свою чергу, надто сильно хвилювалася і дзвонила в усі інстанції, оголосивши навіть і розшук Даяни завдяки поліцейським.

Даяна намагалася тоді скласти всі свої спогади докупи в одну цілу картину подій, доводячи тітці, що її репетитор виявився викрадачем, божевільним вченим, який ставив над нею нелюдські іспити. Але Енн лише недовірливо хитала головою, вважаючи все вищесказане гарячковим маренням дівчини, яка сильно перепила алкоголю і довго перебувала на холодному повітрі без одягу. На думку тітки брехня та дивна поведінка Даяни були пов'язані із бажанням втопити власне горе у пляшці спиртного, щоб хоч якимсь способом заглушити душевні рани після смерті рідної матері. Новини про її викрадача щиро вразили Даяну- Енн сказала, що їй дзвонили із університету та сказали, що підготовчі курси племінниці скінчилися через те, що професор Штепельграт був знайдений мертвим під час пожежі в його приватній лабораторії, яка розташовувалася за містом. По різноманітним чуткам якийсь новий невдалий експеримент призвів до того, що підірвався весь великий комплекс і ніхто не зміг вціліти, щоб розповісти про те, що насправді трапилося в лабораторії професора. Як би сильно Даяна не намагалася пригадати події в лабораторії, в якій вона точно побувала, бо була впевнена в цьому, то вона завжди наштовхувалася у власній свідомості на недосяжну міцну гранітну стіну, яка зберігала за собою якусь жахливу та моторошну правду про Штепельграта та саму Даяну. І дівчина не знала, чи краще їй нічого не знати і жити далі звичним життям, потроху забуваючи про все лихе з власного минулого, чи все ж таки їй треба розбити цю кляту стіну та випустити на волю всі темні та руйнівні спогади тієї ночі. Даяна прекрасно знала, що якщо в один день вона випустить цього джина з пляшки, то назад його вже не зможе повернути і їй доведеться жити з цією незручною правдою про себе.