світанкові терези.

що мовити мені

ти можеш на останок?...

допоки я ще тут,

на терезах буття.

і поки ще мій час

стрічає цей світанок,

де лотосом цвіте

манливе майбуття.

і доля цуценям

допитливе та сміле

між квітів у степах

попереду біжить -

сполохує мурах,

метеликів та бджілок.

і сині небеса

освячують мій шлях -

де змори ще нема,

розчарувань та болю.

і де крилатий кінь

п'є воду з джерела

натхнення і кохань.

і вітер - пісня волі!

і відгуком надій

у хвилях ковила.

і жайворовий спів

між обріями лине.

кульбабових зонтів

веселий переліт.

і баби кам'яні

тримають небо синє

несхитні, мовчазні

у крихкості століть.

щось мовиш ти мені.

розхитуєш неспокій!

немов би другий я

у озовах завис..

ти з посміхом кривим

рахуєш тихі кроки

та сходами ведеш,

спускаєся униз -

у темінь, в холод зим.

в густі тумани сиві,

в нікуди, у ніщо!

у безмір, в небуття... -

там чути лише сміх

та крики зла у зливі,

яка зливає бруд,

іржу в моє буття.

і загадкою ти

зачинений в мовчанні

у обрисах руїн

розхитаних світів.

у розсвіт наче тінь

спадаєш у заклання...

і сипле прахом час

з розбитих терезів....