Нова Ера

Не знаю для чого, не знаю чому, – 

Та це життя на планеті так схоже

На табір ГУЛАГ, на довічну тюрму,

І воля – лише через смертнеє ложе!

І погляд приречено дивиться в даль,

У тих, хто уже не зітхає «О, Боже!»

Й підошви не зрівнює сотень сандаль,

І втома тримати себе на сторожі.

Аби не спіткнутись, не збитись з шляху

У пошуках дхарми, чи кулі в чолі.

Не тямляться сплячі в ілюзіях сну –

Сансарі згодовують душі слабкі.

Лиш там, за межею, є ніби свобода,

Торкнутися хочеться й інших світів,

Та правила гри у яйці ляльковода –

Лаштуйся! Хто звідки уже прилетів.

Сліди замітає теорія змови,

А правда, як водиться: тихо тече...

На вістрі страху повисли «зразкові»,

Підставили паніці власне плече.

Чим далі в прогрес – тим менше свободи.

І хаос волає крізь простір і варп.

Кров ллється руками страшної жадоби.

В кайдани заковує пан ескулап.

Цунамі емоцій, хвилі міграцій…

Шквал. І війни за мир ціною життя.

Цінності гинуть на тлі деформацій –

Незмінна одна лиш – плита іменна.

Далі – до Ями, на вихід з планети.

Переділ стражденних – на милість світам

Зовсім не вихід у тому, щоб вмерти,

Адже перевтілення мають свій штам.