Від стусового "веселого цвинтаря"

гуде між віт осінній доннер веттер

і листя рве і гонить дранґ нах ост.

я перейшов твій радасний пагост

і час останні креслити привіти.

зарано. несподіваний фінал.

цю комбінацію ми не передбачали.

цей вітер наче ґрати криміналу.

і звідки взявся тотий кримінал?

аорту порвано. прогнив на серці шов.

і розчиняється цукеркою прозора

моя рука в несамовитих зорях.

останній бог од серця одійшов.

я світ ловив та світла не знайшов.

прогорклі хвилі нагло ворохобить

і янгол піднімає мідний хобот.

сурмити буде вшосте. ну то й шо?

і свідчу: вседержитель наче злодій

іде здіймаючи риданнє та плачі.

не бійся, за гріхи я заплачу

тому завжди сприятлива погода.

я добре знаю смертницький звичай.

не з лепської зістрілися нагоди

з тобою, діду, ми, кудлобородий.

аж ходором заходить тихий рай.

яка смутна і невесела осінь

на простирадлі в пропасниці молитов...

що набазікав я і намолов...

немов останнній колос на покосі.

і гутен абенд надо мнов стоїть

і місяця кривавого мантачить.

в криниці не лишилося століть.

та це, їй-богу, ніц уже не значить.