Почерствілі Душі та інше.

Спокуса.

Спокуса (випробування) збіг обставин внутрішнього і зовнішнього життя вірянина, за яких випробовується стійкість його віри. Стійкість проявляється в нерухомому стоянні в догматах віри.

У мене ж у житті відбувалася спокуса легким життям, так би мовити обіцянка прописки в саду земних насолод людиною, яка, здавалося, сиділа зі мною в одному окопі під час війни в Афганістані.

Але краще все по порядку.

Людина, отримавши порцію негативу, що вихлюпнулася на неї, як правило, згадує не веселі, радісні та щасливі моменти або дні зі свого життя, а згадує якийсь схожий негативний епізод. І якщо сама людина одразу не вихлюпнула, як чайник пару, той негативний згусток енергії на свого кривдника, то ця жовч буде клекотіти не тільки в організмі, де вона існує, а й у закипілому казані головного мозку, підточуючи нервову систему.

Закипілий гнів не налаштовував мій мозок на терпляче очікування дива. Не хотілося сварки з близькою людиною і я, згадавши висловлювання стародавнього мудреця не поспішати з висновками, промовчавши, раптом згадав негативний епізод зі свого життя.

І пам'ять крізь далечінь років мене кидає на картину, що висвітилася, - крупицю нашої з вами історії.

Час дії цього епізоду припадає на початок 90-х років 20 -го ст. в багатостраждальній моїй Батьківщині - СРСР, як вона тоді називалася. А якщо бути точніше, то це було в Литві, селище енергетиків Снєчкус.

Як тільки той період часу не називали і лихим, і неясним, і періодом якогось повсюдного перелому доль сотень і тисяч людей відповідного до особливостей цього часу. Перебудова в умах людей і в самій державі, в цілісності, і така, що посилює її розвал. Можна сказати глобальна проблематизація життя у всіх його проявах - від повсякденного побуту до вищого його виправдання і сенсу. Кризу в тій ситуації було видно в усьому. Одним словом кручено - залихватський період буйства непередбачуваності всіляких життєвих ситуацій людей у такій величезній багатонаціональній країні.

А брудна піна в період прорахунків у керівництві державою викидала закономірні продукти суспільства, в якому скрута і злидні викидали людей на стежку авантюризму, шахрайства, продажності та хуліганства, втрати людської подоби - одних у надії отримати крихітку хліба яким завгодно шляхом і за яку завгодно ціну, щоб не голодувати. А інших відчути себе незалежним ні від держави, ні від кого б то не було, і розжитися, розбагатіти та стати, як раніше, купцем відповідної гільдії, узаконеної державою.

Яскраву картину того часу можна простежити у вірші ветерана ВВВ, поета і письменника зі Спілки письменників Литви Валентина Левгерова:

Гнів народу всюди тепер чути,

Адже він чашу випив до дна.

З великої війни героєм вийти,

Відновив країну сповна.

Вже віри немає, одна надія,

Як, без чуми і мирної днини

Куди зник товар чи ж звіяв?

Такої зовсім не було картини.

Щоб билися люди на Кавказі,

І в Казахстані, та і в Криму,

У мечеть стріляли під час намазу

І прославляти намагалися пітьму.

Сьогодні бачимо ми на ділі

Не радість дружби, а розбій.

Країну вже ріжуть на уділи

І громадяни палять - вже бій.

З книги: "Любов вічна і пам'ять про війну".

Що ж тут додати, скажу, що все почалося зі зникнення мила, цукру і понеслася чехарда фокусів і маніпуляцій з продуктами харчування та інших речей необхідних для повсякденного життя.

У такій обстановці розвалювалася величезна багатонаціональна держава Союз Радянських Соціалістичних Республік. Виведення військ із Балтійських республік і встановлення республіканських держорганів на місцях у період нестабільності принесли сум'яття в наше суспільство.

Багато людей втрачали робочі місця або не в змозі були утримувати сім'ю на зароблені гроші, та й купити то в державних магазинах не було чого.

Ось люди і змушені були долучатися до дрібного бізнесу, перекупкою або перепродажем товару першої необхідності. Я, сам опинившись за бортом корабля "Робота", спробував знайти щастя в цьому дрібно-торговому бізнесі. Але стереотип, що склався в мене до торговельних людей того періоду часу, і зайва сором'язливість від слова спекулянт - торгаш, не давала мені спокою. До цього слова спекулянт - торгаш, були не того первісного значення, як слово купець. Тільки в Радянському Союзі, за радянських часів воно означало таврування людей, які перепродували дефіцитні товари і яких переслідувала за це міліція. І хоча вже ніхто не переслідував за це, на початку дев'яностих 20-го століття, мені було важко перебороти в собі ту невидиму грань у голові.

Зараз-то легко говорити про це, а в той час мені було легше під танк кинутися, ніж стати за прилавок торгового місця. Купівля товару - одна справа, а продаж самому - це вже інша справа.

Але й життя вносило свої корективи. Вагітна дружина злягла в лікарню на збереження дитини, родичі далеко, та й я, що не чоловік, щоб забезпечити сім'ю?

Адже в холодильнику крім вареної ковбаси і пляшки молока нічого немає, і миша, маючи доступ до нього, втекла б, не замислюючись і не озираючись, переказуючи іншим забути до мене дорогу.

Ось і поки суть, та діло, вирішив з'їздити до Москви, до брата дружини, і здійснити закупівлю дефіцитного товару, благо Москву тоді в будь-якому разі забезпечували товарами набагато краще, ніж у провінції. Не буду приховувати, що грошей ми з дружиною трохи заробили під час моєї служби за кордоном у Німеччині та в Афганістані. Жили удвох, от і накопичили. А тут ось вагітність дружини і, як то кажуть, сам Бог велів використати на благо ці грошики, для підтримки життєвого балансу сім'ї.

Москва зустріла мене брудом і сміттям, щоправда, трохи меншим, ніж Пітер, пардон, Санкт-Петербург, який я трохи більше ніж півроку тому відвідав. Там проходив я по щиколотки по всілякому сміттю, від недопалків і фантиків до різного сорту пакувальної тари на залізничному вокзалі, враження було моторошне від цього побаченого хаосу.

Олег - брат моєї дружини дуже допоміг мені в цій незнайомій справі закупівель товару, за що від мене особлива подяка. Магазини і торгові бази, об'їхали і що змогли - то і дістали ми з ним. Поїзд "Вільнюс - Москва", пересадка на поїзд-електричку місцевого сполучення і ще дві з половиною години із зупинками на кожному полустанку, під ритмічні звуки вагонів "чудух - чудух" на стиках рейок, які ніби відраховують час і метри - кілометри проїденого мною шляху. Ось і я в рідних пенатах. Це населений пункт - Снєчкус. Тихе, спокійне місто - супутник Ігналінської атомної електростанції, в районі краю численних озер, де їхні дзеркальні гладі казково віддзеркалюють стародавні гравюри невідомих художників з окремими фрагментами змішаних сосново-широколистяних, незайманих лісів.

Так от із закупленим товаром потрібно було стати за прилавок на новому, імпровізованому базарі, на місці чи то волейбольного майданчика, чи то тенісного корту.

Ви навіть уявити собі не зможете, як я колобродив, тобто ходив колами довкола та навколо цього спортивного майданчика, або базару, як голодний вовк біля овечої кошари з вівцями й козами, а поряд пастухи з собаками.

Які вихори думок у моїй розпаленій голові вирували, не передати словами, і я базарну суботу пропустив, через моє сором'язливість і боязкість на цьому терені. А в неділю, з цієї ж причини, тільки, напевно, о 10-й годині ранку я почав виставляти дрібний товар з об'ємної, спортивного типу сумки, на той час ще на постелену газетку, на дерев'яній підлозі майданчика. Це було кілька пар дитячого і дорослого дефіцитного, добротного італійського і чеського взуття, якому надавав перевагу народ. Блоки сигарет "Ява", "Космос", "Столичні" - московської тютюнової фабрики "Ява". І блоки сигарет "Родопі", "Ораl", "Фенікс", "TU 134" - болгарські, "Кронверк" - цигарки з ментолом, тютюнової фабрики Клари Цеткін, Санкт-Петербург, усі з фільтром. Щоправда, було і трохи цигарок "Прими" без фільтра. У той час - час дефіциту товарів, це були скарби для особливої касти людей - курців, які полювали, як первісні люди, на мамонтів для печені або барбекю на природі. А вони - гурмани тютюнового диму, які полювали за особливим, шаленим складом повітряно-газової суміші диму, одержуваного від палахкотливої цигарки, з трепетом роздивлялися розкладені їхні ласощі.

І радість усіх дітей - жувальна гумка (жуйка). Радянська гумка, і навіть естонська, зокрема та, що вважалася найкращою в СРСР, за якістю поступалася зарубіжним аналогам. Сам я був за кордоном і вже спробував смак, м'якість, ніжність і пластичність зарубіжних гумок, повністю розумів наших дітей, які хотіли імпортну гумку, щоб надути кульку, наскільки це можливо, і почути цікавий бавовна, коли маленька гумова кулька лопається. Забарвлення в усі кольори веселки цих гумок, маленькі на них наклейки, барвисто оформлені з картинками казкових персонажів і різних марок зарубіжних автомашин. Усе це приводило в захват дітей, і їхні захоплені вигуки, непідробний, завзятий дитячий сміх, очі, що світяться від радості, створювали атмосферу дитячого свята.

Сонечко безцеремонно оглядало з недоступної для людей висоти балаганну панораму нещодавно спонтанно з'явився базару - товкучки. Бачити то бачило, але почути гул або шум розтривоженого кимось або чимось людського вулика сонечку було недоступно, але ж як, мабуть, хотілося.

Ратуша або міська управа (міськрада), храм для зберігання пам'яті богу (богам), поклоніння і моління йому, і базар (базарна площа) головні атрибути кожного порядного міста. Тож базар у місті - це одна з головних і необхідних пам'яток населеного пункту. А в нас тут із цим торговим місцем, до теперішнього часу, був явний прорахунок, який спонтанно утворився.

А розбуджені теплими променями сонечка людські вулики-коробочки випускали не трудових бджіл, а трудових, сторожових воїнів або пустопорожню хитаючу публіку мурашок, бо вони не літали. Буквально всі вони спрямовувалися сьогодні своїми стежками в один бік прямокутника, що виднівся в сосновому лісочку.

- Медом там, чи що, так сьогодні і вчора намазано, - думало, вдивляючись у знайомі обриси сонечко, - може, й справді, рамка з медом упала з вулика, й розсипалася, і всі мурахи поспішають туди поласувати. Дрібне тремтіння дитини, яка завинила перед батьками, супроводжувало мене з виставленням дефіцитних скарбів торгівлі. Як оголений, що відчуває сором і ганьбу від натовпу, так і я під десятками або сотнями очей намагався вгамувати тремтіння і збудження моєї маленької істоти не тільки в голові, а й в усьому тілі, і це тільки з часом вдалося. З першим же покупцем сигарет, тремтіння йшло спочатку злегка неквапливо, а потім галопом кудись побігло від мене подалі. Не минуло й п'яти хвилин, і я вже освоївся в цій новій для мене обстановці. Черепушка - мізкувалка моя почала працювати, як нове обладнання, у колишньому, нормальному режимі функціонування.

- З'явилися - не запилилися, - з явно не дружньою інтонацією в голосі прошепотів володар окладистої бороди і сивої шевелюри.

- Бугаї за молочком з'явилися, - почувся незадоволений шепіт із низки торгового люду.

Кинувши погляд у той бік, куди вказували люди, і, бачачи їхні неспокійно-роздразливі вирази очей, я помітив цілком схожих на осінніх, відгодованих сільських бичків хлопців. На вигляд це були хлопці спортивного вигляду, з доволі значною мускулатурою тіла, у шкіряних тужурках, як комісари-революціонери, у громадянську війну Росії на початку 20-го століття. Під шкірянками у двох були вдягнені імпортні або закордонні, добротні спортивні костюми. Третій, у чорній сорочці і чорних штанах. Стрижка у цих спортивних "качків", геометричної фігури, нагадувала голови з такими опуклими кубушками з прямокутним верхом, для ймовірно великих купюр грошей. Невимушено-вальяжна хода пінгвінів у шкірянках з гордовито-зневажливим і холодно - сталевим поглядом, говорила хто тут господар становища. Невеликі зупинки, короткі репліки у продавців цих новоявлених монголо-татарських баскаків-збирачів податків нагадувала нереальний і далекий сон, особисто для мене.

- Куди ж міліція дивиться, - яка нас береже?

- Чи вона для них уже не в рахунок?

- Кого ж вона тоді береже?

- А народ тільки для виду невдоволення видає, - Думки відстукували в такт внутрішньої музики.

Покупці вимагали уваги і, захопившись торговельною справою, я пізно помітив, що здоровані топчани, які топтали всі існуючі закони, підкоряючись тільки внутрішнім правилам і законам злочинного світу, пройшлися вже по колу базару, впритул наближаючись до мого торговельного місця.

Схаменувшись, що я не захопив із собою білого короваю з сіллю для дорогих гостей, і, розуміючи в цьому своє незручне становище перед ними, перекриваючи всі існуючі нормативи зі збирання товару з імпровізованого прилавка, почав іти по-англійськи, не попрощавшись. На додачу до цього, скинувши і кепі, і легку літню куртку, перевернувши її навиворіт, накинув на спортивну сумку неабияк змарнілої від попиту на товар покупця, я і юркнув серед покупців. Така гра в кішки - мишки потішила і потішила мене, як і змарніла сумка та поповнілий нагрудний гаманець із грошима. Кілька разів я як смілива мишка перед кішкою, бавився своїми відходами.

Але, чи то самі молодці злочинного світу, чи за допомогою доброзичливців, стукачів-навушників, не звернули на мене пильної уваги, на явного ухильника темної податкової служби. І прийшовши одного разу до торжища, оцінив обстановку явно не на свою користь. Аж надто збільшилася чисельність панів спортсменів, наче в спортивне свято, напередодні масового забігу на певну дистанцію спортсменів і любителів. Не знайшовши камери для зберігання моїх речей, я відмовився від святкової спортивної естафети, не пройшовши крізь браму до базарного мурашника, де мусив, напевно, зареєструватися, на забіг, і сплатити внесок за участь у спортивному святі. Чим явно зірвав операцію молодикам з темної скриньки, по затриманню запеклого вовка, який тягав, як їм здавалося, по ягняті кожен базарний день. А оскільки я здалеку спостерігав явно ранній дитячий малюнок становища, що склалося, то й навіть не дав "топташам" насолодитися мною споглядати, бачачи здалеку їхні заклопотані обличчя, які ніби щось загубили з самого ранку і не знайшли досі.

Довелося йти на запасний варіант і то тільки після обіду, після закінчення базару, до невеликого торгового центру "Вілкарагіс" (вовчий ріг), де вздовж вітрин стояло кілька металевих столів, і можна хоч трохи мляво так поторгуватися, з рідкісними покупцями. Як годинник сумлінно відраховував час на цій грішній землі, так і сама планета Земля продовжувала свою подорож орбітою, і я, вже явно спостерігаючи зникаюче сонечко, зібрався йти з почесної вахти біля вітрини магазину. Але мене привернули люди, які прямували в мій бік. Вирішивши після їхнього відходу, зібратися і піти, але не тут - то було.

Двоє молодих людей, які поцікавилися ціною за тютюнові вироби, явно не збиралися купувати їх. Це було видно з їхнього нудьгуючого і холодного виразу очей. Щось незрозуміле було в їхній поведінці. Я насторожився. Тут один молодий чоловік швидким рухом лівою рукою вихоплює блок сигарет. Я правою рукою вхопив його ліве зап'ястя, з блоком сигарет.

- А платити, хто буде?! - запитав я в нього.

- Це компенсація за несплату на базарі, - видихнув одним махом хлопець, - намагаючись звільнити свою руку з моєї руки.

- За квитанцією я все оплачую, зокрема й за місце на базарі, і справа це моя, а не твоя, - парирував йому я.

- Мужик, ти багато на себе береш, відпусти руку.

- Гроші на бочку і вільний, на всі чотири сторони.

- Ах, ти так! - рик бичка на мене.

Права рука його прошмигнула під куртку, і я помітив блискуче лезо, що летіло в його руці мені в живіт. Інстинктивно відхиливши свій корпус праворуч, своєю лівою рукою я вдарив по зап'ястку правої руки з ножем, на рівні закінчення металевого столу.

Трубний рик воскреслого мамонта сповістив окрузі про його воскресіння. І раптом маленьке цуценя заскулило, заливаючись нецензурною лайкою, плекаючи забиту ручку.

Пообіцявши ще розібратися зі мною і ще щось у тому ж дусі, солодка парочка невдах поспіхом побігла прощатися із призахідним сонечком, яке явно не збиралося їх чекати на горизонті. Сусідів по торгівлі як вітром здуло. Підібравши ніж, я тут же зі зневагою викинув подалі від себе, а блок сигарет поклав разом з іншим товаром, що залишився, у сумку.

Короткий напад гарячої лихоманки з холодним страхом - сплеск енергії холодної плазми, що танув у тілі й душі.

Думки мої, то холонули, як рекостав (замерзання річки), то скреготіли і пливли, як крижини, навесні в льодохід.

Темні хмари згущувалися над моєю головою, віщуючи не тільки дощ, а й бурю за ясного небосхилу.

Оскільки базар був для мене явно закритий, зважаючи на невиконання правил поведінки в базарних джунглях, продиктованих, можливо, ще стародавнім злочинним співтовариством.

Але й платити, кому б то не було, не знаючи за що, мені не хотілося, бо захищати себе від бандитів звик сам уже давно.

Минуло два-три дні, і я, зваживши всі за і проти, вирішив все-таки ще раз випробувати свою долю, вийти на стежку торгівлі. Наївно я вважав, що час і, правда, були на моєму боці, не я ж на когось нападав, а тільки захищав своє майно. Та й урок: - не бери без дозволу - отримаєш по носі, - я думав, піде нахабам на користь.

З цими думками я вийшов на торговельну вахту, під вітрину магазину, де з перемінним успіхом здійснював прості, торговельні операції зі своїм товаром підвищеного попиту. А день, витративши світлу сонячну енергію, почав уже тьмяніти, і денна пташина громада поспішала до своїх гнізд, щоб зручно вмоститися на нічліг. І подумавши, що не варто більше затримуватися, зібрався упакувати залишки викладеного товару в сумку.

Шикарна машина імпортного виробництва - того часу, нехай і вживана, з тонованим склом, що викликала і захоплення, і заздрість усіх без винятку людей, зупинилася неподалік магазину, де я в партері спостерігав початок нової п'єси.

З неї вийшли чотири мушкетери чорного кардинала, а не капітана де Тервіля, з "Трьох мушкетерів" А. Дюма. Це було, видно, судячи з одягненого в шкіряні куртки, темного або спортивного одягу приїжджих. Легкою, вальяжною ходою четвірка пілігримів прямим ходом, не збиваючись із наміченого курсу, попрямувала до вітрин магазину з торговими столами. Підійшовши до мого столу, оцінивши викладений товар і мене, один із темних особистостей, напевно, старший, прорік тоном, який не визнавав заперечення:

- Чувак, ти вже сильно зарвався, на базарі не сплачуєш належні "бабки" (гроші), брикаєшся козлом від нагадування про це. Сплатиш належну "капусту" (гроші), з відшкодуванням збитків Мітяю і справа з кінцем.

Ланковий злочинної трійці був вищий за середній зріст, худорлявий статурою, але з гордою армійською поставою сержанта, легка стрижка русявого волосся "під канадку". А манера його поведінки, його жести, блатна, з армійським сленгом мова, що перепліталася з нецензурною лайкою, доповнювала його портрет з натури. Тільки його блукаючий, але колючий і чіпкий, як шипи у шипшини, що розрослася, погляд, який, як на мене, терпляче оцінював і чекав, говорив про його боягузливу душу.

Сусіди з сусідніх столів почали збиратися, з острахом поглядаючи на темних прибульців.

- Діючи згідно з існуючими правилами торгівлі, я сплатив за торгове місце, і свої гроші просто так не збираюся віддавати. А Мітяй отримав по заслугах. Він узяв чуже, і, не сплативши, за допомогою ножа спробував забрати товар, за це я його і покарав, а ніж викинув, мені він не потрібен, - спокійним тоном відповів я.

- Сам напросився, - хльосткий і жорсткуватий вигук ватажка трійки спортсменів порушив вечірню тишу і луною рознісся околицями, лякаючи продавців, які збиралися додому.

Чорна воронована сталь туманним блиском висвітлилася від вітрини, що світиться, і вуличного ліхтаря, виринаючи з-під поли отамана цього сірого козацтва.

Не встигнувши донести вороноване дуло до моєї голови, ватажок з подивом спостерігав цирковий трюк польоту свого револьвера зі своєї руки в мою руку.

Досі не уявляю, як на підсвідомості спрацював захисний прийом, і я вибив лівою рукою під його зап'ястя, з його правої руки револьвер, примудрившись навіть спіймати його, щоправда, ледве не перекинувши стіл із товаром. Мабуть, не очікував відсічі і тримав його легко, у розслабленій руці.

Ось що значить - тренування колись, а як у молодості не хотілося, до дощового поту відпрацьовувати прийоми рукопашного бою.

Одне клацання і я випатрав патрони з револьвера, викинувши як гранату подалі від себе. Чотири пари очей топташів зі здивуванням споглядали на мої дії, не рахуючи торговців, зокрема і двох моїх сусідок по будинку і під'їзду Надії та Олени.

Вийшовши зі стопорного стану, бригадир ланки володарів шкірянок, запропонував розім'ятися осторонь, не заважаючи людям.

Скидаючи куртку своєї "експерименталки" (нова літня форма одягу), я розмірковував про перипетії життєвих ситуацій.

На зеленому газоні біля магазину, володар навичок першого і другого комплексу десантника, спробувавши вибити мене з сідла, припинив свої дії.

Він раптом звернув увагу на літню куртку військового крою і запитав:

- Твоя?

- Яке право маєш її носити?

- Служив за річкою, і вона залишилася мені по праву.

- Ти в Афгані був?

- Був.

- Де?

- Здебільшого Герат і Шиндант, але й на Сході бував, у відрядженнях.

- Не звиздиш?

- Тут мене кожен інтернаціоналіст знає, я голова клубу "Каскад".

- Звіздиш, ти не Кореник, я його знаю.

- Це перший голова, але він недовго пробув, а я вже більше п'яти років.

- Вибач Братан, не знав.

- Слухай, а чого ти тут паришся дріб'язком?

Коротко змалювавши свою життєву ситуацію, я почув від нового знайомого Олексія несподівану пропозицію:

- Братане, а давай до нас, махатися, ти здатен і нам такі досвідчені бійці ще й як потрібні.

- Бача, ти ж голова афганців, тобі, що не соромно простим торгашем паритися за копійки. Мені самому за тебе соромно, - намагався присоромити мене Олексій.

- Тобі ж нормальні "бабки" потрібні і робота не пильна.

Олексій почав висвітлювати принади нового способу життя, відповідно до мого статусу. Усе справді виглядало з матеріального погляду якнайкраще, якби це не розходилося з моїми поняттями про те, що із законами держави потрібно дружити, а не порушувати їх.

Моя внутрішня істота одразу ж обурилася від цього безглуздого базікання, як сплеск сонячної активності.

- Як ти Олексій пропонуєш мені порушувати закони Батьківщини, яку ми з тобою захищали в Афгані?

- А чим вона тобі відплатила на фіг, що ти не можеш більше утримувати сім'ю? - парирував він мені.

- Ми реальну "капусту" - за реальну роботу пропонуємо.

- Своїх співгромадян оббирати?

- Свої - торгаші - спекулянти, бариги? Вони наживаються на убогих людях при завищенні цін на товар. Ти ж знаєш, як кажуть: - Спекулянт, купує, продає - навіть своїх ближніх людей оббирає! Спекулянт, торгує влітку - вітром, а взимку - заметіллю!

- Я, значить, теж сильно наживаюся?

- Ну, ти інша справа.

- Яка інша справа? А хто недавно гроші з мене вимагав?

- Ну, ти ж порушив правила.

- А-а - а, отже, ваші правила вищі за людську справедливість і ввічливі взаємини між людьми?

- Ти неправильно мене розумієш.

- Це як?.

- Прикинь - основна маса продавців - спекулянти, шахраї, бариги. А є й винятки, такі як - ти продавці.

- Сам ти нічого робити не будеш, будеш як сержант або прапор керувати бійцями, як в армії, ти ж командував і все знаєш, як це робиться. Шмотки всякі імпортні - задешево, жратва в "натурі" (натуральна) - дешева. "Бабки" (гроші), добрі злупити можна - на машину, дачу, квартиру, і на дівчат залишиться. І в баньці в будь-який час із чувихами - відтягнутися завжди можемо.

- Ну, чо, бача ще пижишся, якусь охламонь захищаєш. Коротше справа до ночі, я тобі весь прикид як по картах розкидав. Брате - такий шанс раз у житті випадає. Скажи спасибі, що на мене нарвався, а то й не знаю, як би справа повернулася.

- Та годі, все гаразд буде, покудова, бача.

- Шурупи головою і довго не розсусолюй свої кислі щі, час і на цивільну хавку переходити.

- Я тут закінчую реалізацію закупленого товару, давай тоді й поговоримо.

Після невеликого ще спілкування я запропонував через кілька днів дати йому остаточну відповідь.

На тому ми й розлучилися з Олексієм.

Сам же про себе вирішив цій справі з пропозицією ґрунтовно обдуматися, не кваплячи події. Хоча й тоді в мене була вже майже готова відповідь, але категорично відразу відповісти "ні" чомусь не хотілося. Я твердо знав, у мене в роду не було ніяких злочинців, і піддаватися на миттєву вигоду, на шкоду усталеним поняттям роду людського, мені теж не дуже хотілося, та й не подобалося.

- Головне - це здоров'я дружини, а там як Бог пошле, ось продам товар, може, роботу знайду, і більше не буду поневірятися по базарах, - виніс я остаточний вердикт з приводу темних спокус.

Відвідуючи дружину в лікарні, я і словом не обмовився, боячись за її стан здоров'я.

Навіть і не помітив, як ці два дні минули - пролетіли.

Олексій із царською пунктуальністю відвідав мене за торговим столом і, відійшовши подалі від цікавих очей і вух, ми з ним поспілкувалися.

На свою відмову я почув нову лекцію від Олексія, і він додав, що мною зацікавилися "серйозні люди", і що в моїх же інтересах не дуркувати, а прийняти їхню привабливу і перспективну пропозицію. Давши мені ще раз, принаймні, вигадати те, що я не домислив, бо пропозицій більше надходити не буде, а там не зрозуміло, як складуться мої життєві обставини.

Це мене трохи насторожило, і я вкотре все доходив розумом до цієї пропозиції від свого ж побратима по зброї на війні в Афганістані. Зараз він перебував по інший бік барикад - мислив я. Як тільки він потрапив у злочинне співтовариство, я так і не з'ясував, тому що він уникав прямої відповіді, обіцяючи, що життя ще велике, і ми, мовляв, встигнемо цю прогалину висвітлити.

Не знаю щодо великого чи маленького життя Олексія, але він як несподівано увірвався в моє життя із привабливою пропозицією привільного життя, порушуючи кримінальний кодекс держави, так і зник із мого поля зору, після моєї чергової відмови.

Випробування райським життям із темними силами на той момент я витримав, про що і поділився письмово.

Ось така повчальна історія трапилася в мене в житті, і я радий, що Господь Бог не залишив мене в скрутні хвилини і напоумив на правильний вибір.

Емір Рибак. Литва. 2009-03-30...