Висадка (І)

- Хлопці, по капсулах, ми наближаємось до цілі! – голос капітана Рейна лунав холодно й чітко.

Солдати позалазили у кільканадцять десантних капсул і стали очікувати на подальші вказівки капітана. Рейн дістав рацію:

- Раз-раз, перевірка зв’язку, - слухові пристрої десантників в унісон видали, хоча і спотворені радіоперешкодами, але досить чіткі для розпізнавання слова.

Наче, все було гаразд. Він кілька разів пройшовся вздовж довгого ряду капсул і врешті спинився біля своєї. Оглянувши пильним поглядом «пасажирів», Рейн знову дістав рацію й мовив:

- Усім десантам: відстикувати капсули! Після приземлення вийти на зв’язок! – закінчивши, він плеснув пілота по плечу і жестом вказав на помаранчевого кольору сферу, що повільно наближалася до спостерігачів.

Планета зусібіч була всіяна статичними уламками астероїдів, що унеможливлювало посадку габаритного крейсера, тож командування Земного флоту ухвалило рішення відіслати кілька десантних груп на поверхню, задля розвідки й подальшої колонізації планети. Капітана Рейна, знаного десантника й досвідченого зореплавця, не дарма призначили командувати місією: його гострий розум, дисципліна і вміння приймати ключові рішення не раз приносили значні перемоги флотилії, але на цей раз Рейна випробовували. За минулі кілька років результативність тактики капітана знизалась, що і підставило під сумнів боєздатність і корисність бувалого десантника. Місія на Сахумінекті-Х33 була для Рейна особистою: не проста колонізація планети, а останній бій за збереження честі й довіри. Він не хотів йти у відставку, у ньому вирувала кров молодого солдата, хоча обличчя, прошите нитками шрамів, сива щетина і погляд старого сокола видавали його поважний вік.

Висадка здавалася легкою прогулянкою, зважаючи на те, що населяли планету племена примітивних гуманоїдів. То що ж тоді зацікавило землян у такій непримітній системі? А те, що верхні шари літосфери за хімічним складом на 90% складалися з алмазів – ціла космічна сфера необроблених дорогоцінних каменів опинилася під носом у людей. Земний уряд планував перетворити Сахумінекті-Х33 на гігантську шахту, ресурсів якої вистачило б на сотні років безтурботного життя ювелірів і тисячі тон броньованих діамантових пластин. Доля планети була очевидною й трагічною: тотальне знищення дорогоцінної земної кори, що перетворить придатний для життя світ у смертоносний сірий камінець без флори, фауни і будь-яких ознак життя. На мешканців Сахумінекті-Х33 чекала депортація у інші галактики, де вони стануть або дешевою робочою силою, або жебраками, або потраплять у рабство до місцевих наркоторговців. Типовий випадок людської колонізації: знайти, оволодіти, розграбувати, знищити.

Та Капітана Рейна більше хвилювала власна доля, аніж майбутнє задрипаної планети аборигенів. Він сидів, нервово поглядаючи у лобовий ілюмінатор: за ним виднілася непривітна помаранчева поверхня, що невпинно наближалася, нависаючи тінню невизначеності над душею капітана. Щось гнітило його, якесь дивне передчуття… Ні, навіть страх – Рейн боявся провалу. Куди ж поділася холоднокровна впевненість, що колись рятувала тисячі життів й наводила страх на флотилії супротивників? Загубилася у молодості. Досвід війни вплинув на Джексона Люїса Рейна не так, як на інших: із віком він втрачав свої здібності командира, робився неуважним і запальним, що досить дивно для бувалого десантника, який бачив жахливі речі і робив іще жахливіші. Ті ж, тепер генерали, Сміт і Гопкінс у юності підпорядковувались Рейну, та з часом вже сам капітан віддавав перед ними честь. Дослужитися він зміг лише до капітана крейсерної групи десанту, хоча і був майстром своє справи. Тепер же, може востаннє, Рейн вів своїх людей у бій.

Капсули наближалися до точок висадки. Промайнувши пояси астероїдів, вони увійшли в атмосферу і стали знижуватись, долаючи тертя місцевого повітря. Планета була цілком придатна для людей: достатній уміст кисню, наявність джерел води, сприятливий клімат – скидалось на те, що десантники летять на курорт.

Було спекотно й сухо. Капітан Рейн, вибравшись із благополучно посадженого десантного корабля, розглядав не надто привітні ландшафти. Нарешті він дістав рацію й промовив:

- Звіт про приземлення!

Йому у відповідь один за одним чулися енергійні голоси:

- Номер 12 на місці…

- Номер 43 – приземлення було вдалим…

- Номер 28 тут…

Усі загони дісталися поверхні без зайвих клопотів, тож можна було перейти до основної цілі місії. Рейн вказав точку збору на загальнодоступній голограмній карті і віддав наказ вирушати. Попри це, деякі новобранці з цікавості почали розгрібати помаранчевий пил, що вкривав поверхню планети, у пошуках алмазів, але їх швидко привели до тями ударами прикладів по спинах.

Хоча планета за усіма показниками здавалася райським куточком, пагорбистий рельєф значно ускладнював пересування: на шляху десантників височіли помаранчеві велетні-гори, чиї підніжжя були всіяні гострими кам’янистими скелями.

Рейн разом із десятком солдатів повільно, але впевнено пробирались крізь ущелини, вилазили на брили, торували шлях гірськими хребтами, усіяними помаранчевим пилом. Подекуди їм траплялись оази й озера з чарівною екзотичною флорою. Вода здавалася благословенням після сухих покручів, а синюватий рослинний килим під ногами так і вабив м’якістю й свіжістю. Отака-то контрастна була Сахумінекта-Х33 – гірське пекло, всіяне острівцями раю.

Під час одного із привалів капітан, спершись спиною на чудернацьке дерево, вдивлявся в далечінь, де під обрієм червоніли троє силуетів пагорбів. На планеті вечоріло, а до місця зустрічі йти було далеко – кляті гори не давали можливості приземлитися ближче, тож Рейн всерйоз задумався про ночівлю. Він якраз обмірковував можливість встановлення табору, як враз йому здалося, що пагорб вдалині зрушив з місця. Капітан здивовано скривився і протер очі: «Тьху, може, здалося? Старий я уже – від перевтоми дах їде…» - так собі подумав і вже хотів підвестись, коли знову глянув у бік пагорбів… Їх було уже двоє. Рейн роздратовано сплюнув і струснув головою: «Не дивно, що мене турнути з армії хочуть – я з глузду сходжу. Але це не завадить мені виконати місію! Ха! Не дочекаєтесь!» - він енергійно підвівся й гукнув десантникам:

- Гей, хлопці, чого порозвалювались? Ану гайда в дорогу!

Ті заметушилися і вже за кілька хвилин із десяток постатей простували поміж непривітними вершинами, огорнені вечірнім сяйвом місцевої зірки.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.