Твої стислі сідниці малювали здичавіле сонце

У час,

коли твої стислі сідниці

малювали здичавіле сонце

на спині чужинця,

чарівні роги

металися

його заходом,

останньою дріб’язковою

конвульсією.

В день,

коли пісочний годинник

очолив фалічне коло,

коли ошатні білі камені,

на яких потойбічні відуни

правили жертви,

а ти кохалася з парубком

у ведмежій шкурі,

зірки вщент потрощили

діжку з медом.

І нехай тебе потім лихоманить

від людського м’яса,

ти знову

опинилася серед коней моторних

та солоного моря

наркотичної дози.

Твої хрящі пружинами птиці жовтої

спіралять у далекі світи,

які насправді –

безодня,

що ніколи не існувала.