ОХ, ОСІНЬ

Ох Осінь, мені так жаль…

Приречена ти на холод.

В твоїм падолисті печаль

Виконує перше соло.

Всі люблять її врожаї,

Всі люблять її злотокосу…

Не люблять журботи її,

Не люблять вітрів суголосся.

Я з нею уже на ти.

І ми однієї крові.

Поміж веремій, суєти

Розбризкує фарби казкові.

В нас з нею нуртує щем

За вічним і безумовним.

Коли вона плаче дощем,

Мій сум проростає сповна.

Посестро, Зима льодяними

Руками сковує сни…

Та вір, все ж проходять зими

Із лагідним співом Весни.