Як козаки знайшли Україну

Крізь буревій летіли козаки

І човен їх затягувало море.

На тілі мокрі стали кушаки,

Що заговорені дружинами на долі.

Їх вітер гнав у темну далечінь

І загубив, бо хмари вкрили зорі.

Та мав козак в петлицях дивний збір

І окропив їм «пагорби» солоні.

Як стало тихо, човен застогнав,

Відкрились рани у древеснім тілі.

На щастя, був на палубі мольфар,

Він чаклував в прадавньому зусиллі.

Світанком море стало як печаль,

В якому човен бореться за право,

Щоб відшукати рятівний причал,

Козацька де народиться держава.

Козак Степан вдивлявся у туман

І вгледів берег рятівного краю.

Зеленим там буяла вся земля,

Так козаки потрапили до раю.

Як вдарив човен диво-берегів

Та пострибали воїни на землю,

Піднявся вітер із усіх боків

Й поніс гостей на дивовижну греблю.

І козаки побачили згори

Ліси, річки та гори поза хмари.

Нарешті дім, як мріяли вони,

Для їх дітей й козацької держави.

Спустив їх вітер на зелені луки

І козаки вклонились до трави.

Втопили в зелені шовковій свої руки,

Бо це їх дім новий на всі віки.