"Не можна кохати за риси обличчя"

Не можна кохати за риси обличчя,

За вигини тіла, за колір очей,

Якесь нерозумне настало сторіччя,

Де розквіт набула омана ночей,

Де темінь у світло вдяглася спокійно,

На глянці малює правдиву брехню,

Щоб розумом нашим погратись граційно,

І змусти вірити нас в маячню,

Яку би красу не носила людина,

В краси свої дні, свої терміни й час,

Пройде гарних посмішок чарівна година,

І раптом цей слід - вже навічно погас,

Усе повернеться до місця початку,

Всі образи наші, і тіла краса,

Для земної краси передбачив Бог крапку,

Щоб іншу красу ми взяли в Небеса,

Образ нашого серця й глибока душа,

Це краса, що дана нам навіки,

Тут не треба затрат і в розмірі з гроша,

Некрасиві душою - каліки,

І тут ліки собі, обирають самі,

Все залежить кому, що смакує,

Що знаходить вдивляючись в душі людські,

Куди з чим і навіщо - крокує,

Що собі заберем, що залишимо тут

Однозначно лиш те, що невидно,

Хай на рештках краси, квіточки проростуть,

Щоб ту істину всім було видно,

Не закохуйтесь люди у те, що мина,

А лиш в те, що лишиться незмінним,

Сонце сходить лише - пропадає роса,

Не любіть усього, що є тлінним,

Не любіть лише зорі, блискучі на вид,

А любіть увесь всесвіт в людині,

Всю її велич, увесь її стид,

Її море душі у краплині,

Неможливо кохати за риси обличчя,

За вигини тіла, за колір очей,

Якесь нерозумне настало сторіччя,

Яке затуманило серця людей.

2020