Казки мого острову

Дракон Рі прилетів до сузір’я, де зустрів своїх братів та та сестер. Йому було складно говорити з ними, та він наважився на організацію розмови у сімейному колі. Міжгалактичний простір був прохолодний, але Дракони, що злетілись на нараду та зустріч свого найменшого брата Рі, робили тепле сонце своєю енергією. І в їх просторі віяло одночасно теплом, прохолодою та спокоєм. Коли Рі підлетів та привітався з ними після довгої розлуки, він помітив, що щось змінилось в їх очах. Рі заговорив сміливо і впевнено. Він розповів про те, як насправді добре на Землі, наскільки люди привітні та набагато добріші, ніж вони собі це уявляли.

В очах Драконів з’явилась надія. Та довіра. Те, що стається до віри.

– Вони запрошують нас на землю поєднатись у сезонах.

Старший брат Айвен сказав, що йому би хотілось запам'ятатись як найхолоднішим та могутнім представником Драконів.

Рі радо затріпотів крильми:

– Ти зможе бути сезоном зими. Якраз людям не вистачає холоду та снігу, де їх земля могла би відпочити під сніжним покровом.

Айвен погодився полетіти на землю, щоб бути зимою.

Ройн, середній брат, завжди хотів топити лід та прикрашати ліси та поля водою. Рі сказав, що Ройн може бути Весняним Драконом і лишитись у пам'яті людей тим, хто приносить надію та перше тепло. Ройн радісно погодився.

Старша сестра Дас розповіла , що її мрією було розпускати квіти на усіх континентах і розфарбовувати дерева та кущі у різні кольори:

– Я завжди хотіла створювати квіти, але на наших зірках ніколи не було підходящого клімату.

– Добре! – відповів Рі. – Будеш Драконом Літа і приноситимеш не лише квіти, але і палкі дні для насичення врожаю та теплі літні вечори.

– Люди любитимуть тебе ледь не найбільше за усіх нас. – жартома промовив Айвен, підштовхуючи ліктем Ройна на знак згоди. Той блимнув на нього своїм саркастичним поглядом, але усміхнувся у відповідь.

– Любитимуть усіх, бо ви всі потрібні. – заспокійливо заговорив Рі. – А ти, Віш, будеш Хранителькою Врожаю. Осінню!

Віш зраділа, що їй лишилась грайлива та відповідальна роль доглядачки рясних врожаїв: яблук, також гарбузів, помідорів, огірків та інших смачних овочів фруктів та ягід. Рі сказав наймолодшій сестричці, як це приблизно – бути осінню.

– Це чудово! Моє вбрання буде неймовірним. – мрійливо пробурмотіла Віш, примруживши очі.

– А ким будеш ти запитали брати і сестри у Рі.

– Буду Драконом Часу і слідкуватиму, щоб кожен сезон наставав вчасно.

Айвен, Ройн, Дас та Віш переглянулись і заохотливо кивнули головами.

– Справді, брате, ти завжди був попереду нас, хоч ти і наймолодший. Навіть на Землю ти злітав першим, тому будеш дійсно Доглядачем Часу.

Рі став Драконом часу: хоч він і був невблаганний, Рі був доволі м'яким у своїх рішеннях.

***

Коли Дракони прилетіли на Землю, їм одразу сподобалось, яке тепле та родюче тут повітря. Вони відчули полегшення від надмірної прохолоди, що завжди витає у космосі, а вони все ж теплі встворіння, бо Дракони частенько люблять дихати вогнем. За командою Дракона Рі, Ройн почав з теплої та лагідної весни, до якої в принципі жителі Землі дуже звикли. Ройн поливав Землю струмками та готував до врожаю засіюючи землю рухливими вітрами переносячи спори з дерева на дерево з Ройн співав своїх вітряних пісень. Вітром він ганяв водоспади та робив річки на хвилях. Але одного дня він сказав:

– Саме зараз час подумати про насіння, які ви сієте: як у землі, так і в голові.

Люди здивовано, але уважно послухали цю пораду середнього брата Ройна.

Айвен, Дас, Віш та Рі радісно аплодували, дивлячись, як пройшли дев'яносто днів Ройна. Далі Рі дав слово старшій сестрі Дас. Дас була теплою на наповнюючою.

– Я так рада дарувати людям квіти, вони чекали на них усе життя! Адже з квітів народжуються плоди. Якщо не я, що буде у Віш? – говорила вона схвильовано за молодшу сестру.

Дас ростила квіти там, де пролітав Ройн: дерева та поля, які він засівав, Дас уквітчувала дерева видимими і невидимими донині для жителів цієї планети квітами. Місцевим людям які вже були знайомі з Рі дуже подобалась Дас і вони не хотіли її відпускати. Але коли пройшло її дев’яносто днів правління, вона зібрала людей у велике коло і сказала:

– Не бійтесь, – говорила вона, – тепер право свого часу візьме моя сестричка Віш. Вона лагідна, хоча вона ще маленька і не може довго витримати тепло для вас, вона підготує вас до чогось більшого у вашому житті і подарує смачні фрукти та овочі.

Люди були дуже раді цьому і стали спостерігати за Віш. Віш була справді ніжною та розуміючою до усіх. З кожним днем її часу у домах людей ставало все більше і більше смачних фруктів та овочів. Їм було чим нагодувати худобу, проте і роботи ставало більше. А також у людей росло радісне очікування “чогось більшого”, як обіцяла Дас. Втім, разом з цим почуттям росло і відчуття тривоги, адже природа у людей така, коли з ними має статись щось невідоме, вони обов’язково починають метушитися.

– Мій час пройшов, – весело та впевнено сказала Віш після насичених дев’яноста днів.

– Дякую всім за ваші старання і вашу працю, завдяки якій ви зібрали такий чудовий врожай! А тепер вітайте нашого старшого брата. Чарівного Айвена.

Айвен йшов повільно, але не вагаючись взяв свої права на наступні дев’яносто днів.

Рі спостерігав, як добре його брати і сестри здружились за цей час. Саме це і було потрібно, щоб вони впровадили свій вплив на Землю.

Айвен бачив, що насувається непередбачуваний холод. Втім, він хотів створити щось особливе для жителів планети. Вже дуже родина білявої дівчини Айям припала Айвену до душі. Він відчував як його зимова драконяча душа тягнулась до неї, а вона з надією дивилась на нього. Велика, дружня сім’я, що живе в одній хатині з радістю прийняла Айвена до себе в гості, коли він ненароком влаштував хурделицю.

– Як добре, що у вас тепло! – своїм низьким голосом проспівав дракон, бачучи, як метушаться брати та сестри Айям, носячи дрова та запалюючи вогонь, готуючі запашні страви, додаючи прянощі до святкових напоїв. Усе це було картиною втілення єдності та гармонії, яка розчулила Айвена та надихнула його створити свято, щоб досягти примирення між Драконами.

Мудрі старійшини громади, бабусі та дідусі Айям та її братів і сестер з обережністю наглядали за Айвеном:

– Що ти задумав, холодний друже? – мирно та все ж настрожливо питали вони.

Айвен замріяно усміхнувся, п’ючи пахучий чай:

– Ось побачите! Це сюрприз і неодмінно дещо святкове.

Брати та сестри, бабусі та дідусі недовірливо закрутили очима в різні боки, шукаючи підтвердження одне в одного.

– Просто повірте йому. – погладжуючи своє біле волосся втрутилась Айям. – Врешті-решт він Дракон.

– Дуже безневинно. – пробурмотіла бабуся, що мала здається найбільше зморшок.

Перші тридцять днів минуло в дуже активному режимі. Усі переживали, що не зможуть зігрітися після завершення періоду Віш та її останнього тепла, яке вона подарувала цій землі.

Айвен не дотерпів до завершення своїх дев’яноста днів, адже не знав, що придумає Рі зі своїм тайм-менеджментом. Втім, він все ж порадився з молодшим братом:

– Чи дозволиш ти створити свято для людей, які пережили стільки холоду, буревіїв та засніжених ночей трохи раніше?

– Раніше? На скільки саме раніше? – задумливо запитав Рі, закотивши очі, неначе гортаючи уявний календар.

Айвен зробив радісний подих, уявивши, як даруватиме Айям свій дарунок, не чекаючи завершення свого циклу:

– На шістдесят днів! – впевнено вигукнув старший брат.

Рі хитро усміхнувся, бо давно бачив, що Айвен і Айям дуже дивно дивились одне на одного.

– Що ж, брате, бачу, що тобі тут дуже подобається на землі! Роби, як забажаєш! Тільки зроби таке свято, щоб люди пам’ятали його в усі сезони, кожного дня протягом усіх чотирьох циклів.

Айвен аж підскочив від радощів. Йому вдалось порозумітись з Рі! Айвен подумав: “Хоч якось і незвично було питати про дозвіл у молодшого брата, але його там-менеджмент справді добре працює.”

Подумавши трохи, Айвен встав та злетів над усією родиною Айям. Наймолодша сестричка Кейлін зойкнула від несподіванки.

Білий Дракон заговорив:

– Ось і завершується мій час. Та я хочу, щоб ви завжди пам’ятали мене, – він поглянув на Айям, що дивилась своїми великими блакитними очима прямо в очі Айвену.

– І щоб ви не забули магію снігу, я дарую вам магічний кришталь, який завжди світитиме у вашому будинку, нагадуючи про зиму і в той же час внутрішнє тепло, що зберігається навіть у найхолодніші часи. Нехай це стане символом нової дружби між драконами і людьми.

Перед усіма прямо з середини серця Айвена вийшов великий кришталь.

– Зима, як і холод, — це лише частина циклу, і за нею завжди приходить весна. – урочисто промовив він.

Кришталь, подарований Айвеном, був майже прозорим, але зсередини його огортало м’яке, ніби живе світло.

– Воно змінюватиметься залежно від пори дня: на світанку кришталь світитиметься ніжним блакитно-білим, мов ранковий іній, вдень — сліпучо срібним, нагадуючи сніжне поле під сонцем, а ввечері відблискуватиме теплим золотистим сяйвом, мов вогонь у затишній хатині. – пояснив Айвен.

Молода жінка Айям, її молодша сестричка Кейлін, старший брат Айям та Кейлін – Мирон – усі заворожено дивились на витаючий у повітрі кришталь. Він нього віяло свіжістю та легкістю.

Всередині кристалу можна було побачити дивовижні візерунки, схожі на мереживо замерзлого вікна: тонкі нитки, що перепліталися в химерні фігури, які змінювалися, якщо дивитися на кришталь з іншого боку. Здавалося, що в ньому застиг подих самої зими.

Кейлін перша насмілилась підійти до подарунку Дракона Айвена і торкнулась його. Потім після неї підійшла Айям, Мирон та навіть старійшини змінили свої упереджені погляди та з довірою потяглись руками до кришталевого серця Дракона Айвена.

Коли хтось торкався кристалу, відчувався приємний холодок, який не обпікав, а навпаки, огортав спокоєм, як у тиху зимову ніч. Якщо хтось намагався прислухатися до кристалу, здавалося, що звідти долинає тихий шепіт хуртовини або мелодійний дзвін сніжинок, що падають одна на одну.

– Дякую, дорогий Айвене, – промовила Айям. – Цей кришталь не лише зігріватиме душу своїм сяйвом, але й надасть захист у непередбачувані моменти.

– Якщо хтось у родині сваритиметься чи в домі запанує тривога, його світло пульсуватиме червоним світлом, немов попереджаючи про необхідність примирення. Навпаки, коли в будинку буде мир, любов і тепло, кришталь сяятиме яскравіше, ніж будь-коли та переливатиметься усіма кольорами веселки.

Інші дракони розчулились, дивлячись в те, як змінились очі жителів лісового поселення, коли в їх погляді відображалось чисте світло кришталю. Воно підсвічувало добрі наміри їх душ.

До хатини залетів найкращий друг Рі, Ворон – Дух Лісу.

– Ось і здійснилось пророцтво! – каркнув Ворон, коли усі повернулись на його хриплий пташиний голос. Після завершення циклу братів і сестер Рі, ви усі відчули, що Земля — це не лише тимчасовий дім, але й справжнє місце, де поєднаються космічні сили Драконів та Земні якості людей.

Айвен лишає вам своє кришталеве серце і розчиниться зірковим пилом у повітрі.

– Я залишу вам насіння добра, яке ви зможете посадити навесні – відповіла Віш, хранителька врожаю та попередниця сезону Айвена.

– Я залишу вам засмагу та радість сонячних днів. – оголосила турботлива Дас, попередниця сезону Віш.

– А я тоді залишу вам спів струмків, тишу лісового озера, шепіт моря та пісню океану. Нехай симфонія води надихатиме вас, адже вода – це потужний елемент життя. – додав весняний Дракон Ройн.

Айвен посміхнувся, що його приклад наслідували його молодші брати і сестри. Та потім він стурбовано подивився на Рі і всі повернули погляд на наймолодшого Дракона.

– А ти, Рі? – озвучив запитання багатьох вголос Ворон, Дух Лісу.

Рі, послухавши своїх братів і сестер, підвів погляд і оглянув усіх навколо.

– Я вирішив, що нехай я не був тим, хто створив ідеальне пророцтво, я був лише його автором. А виконали усе ви. Тому моя воля, як і ваша, залишитися тут, частинкою лісу, щоб підтримувати баланс між драконами, людьми і часом.

– А як же ваш зоряний дім? – стурбовано запитав старший брат Мирон.

Старійшини почали перешіптуватись, адже розуміли, що зірки – це джерело драконячої сили. І якщо Дракони відмовляться від свого джерела, їм не буде звідки черпати свою космічну енергію.

– Не хвилюйтесь, мовив Айвен. – Я розчинятимусь у зірках, лишивши ва своє кришталеве серце. Таким чином, взаємодіючи з кришталем, ви створите "мости" між Землею і зоряними зірками, щоб ви могли пізнавати інші світи. А я вам в цьому допомагатиму своїм зоряним духом. Це стає новим початком як для драконів, так і для людей, де обидві сторони навчаться взаємодіяти та розширювати свої горизонти.

Після паузи, Кейлін заплескала в долоні.

– Ми дуже не хотіли, щоб ти йшов.

Інші Дракони підтримали Айвена:

"Відтепер кожен із нас буде частиною цього світу. Ми принесли людям не лише тепло, холод, квіти та врожаї, але й віру у те, що гармонія можлива."

Брати й сестри драконів вилетіли з хатини та об’єднались у небі, утворюючи велике сяюче коло, яке символізувало їхній зв’язок. І розчинились, спалахнувши мільйрдами зірок. Щороку наприкінці зими люди спостерігають це чарівне дійство над своїм лісом і досі й називають це явище "Коло Драконів", з надією дивлячись в майбутнє.

Та поки увага жителів лісу була прикута до Дракона Зими – Айвена, Дракона Осені – Віш, Дракона Літа – Дас та Дракона Весни – Ройн, Рі перетворився на Деревного Дракона, виростаючи у величезне дерево в центрі селища. Це дерево стало священним місцем для людей, а Рі продовжував спостерігати за світом крізь кору та листочки і допомагати своїм братам і сестрам створювати гармонію між космічними зірками та Землею.

А мудрий Дух Лісу, Ворон, перемістився зі свого старого дерева на початку Лісу, до центрального Дерева, який був Рі.

– Тепер, друже, мені набагато краще видно усе довкола. Коли я не охороняю ліс, бо немає від чого охороняти. Бо ж коли ми очікуємо на небезпеку, вона обов’язково приходить. Ти навчив нас цінувати час, повернутись до свого центру та довіряти одне одному.

Кінець.