Казки мого острову

Казка про Лісового Дракона

Одного разу високо в небі спалахнуло п’ять яскравих зірок і з них вималювалось сузір’я Дракона. Подейкували, що на кожній з цих зірок жило по Дракону. Кожен Дракон охороняв свою зірку і не давав іншому Дракону ступити на неї. Так жили п’ять Драконів, знаючи про існування одне одного, але жоден з них не наважувався поцікавитись життям своїх сусідів.

Та був один, хто дуже хотів пізнати те, що є за межами його зірки. “Що ж це за Всесвіт, в якому є я і моя зірка? Певно, десь ще є щось цікаве окрім п’яти зірок та п’яти Драконів, які не можуть навіть зайти в гості одне до одного.” – подумав Зелений Дракон, якого звали Рі. Рі побоювались інші Дракони, бо він був найсміливіший та найдопитливіший. “Ще візьме та й наблизиться до наших зірок!” – остерігались вони подумки.

Рі знав, що брати та сестри не дуже раді йому. Втім, усі вони виникли з одного зоряного пилу як і сам Рі. З часом йому стало нудно і він вирішив, що досить гаяти час і пора досліджувати світ.

І вдень, коли небо було наповнене міжгалактичним сонячним світлом, Рі покинув свою зірку, щоб ніхто його не побачив. Втім, коли настала ніч і Галактичне Сонце було затулене однією з планет, що рухалась своєю орбітою, інші Дракони помітили, що Рі немає на своїй зірці.

Лишилось чотири Дракони, які стали ще менш дружніми, ніж були до зникнення Рі. “Він покинув нас! Цікаво, що спонукало його на цю таємничу мандрівку?!” – губились в здогадках Дракони. Та про них ми поговоримо згодом, а зараз гляньмо, що ж відбувається з Рі.

А Рі дізнався, що це так чудово – літати, куди захочеш. Виявилось, що у нього було багато чарівних якостей, про які він не здогадувався, поки не наважився на цю пригоду. Він міг збільшувати швидкість польоту, як тільки бажав цього. Також він міг зменшити швидкість і зависнути в повітрі над будь-якою планетою, яка була йому до вподоби, як тільки подумає про це. Так Рі літав у галактичному небі, вкритому зірками, поки не вгледів планету смарагдового кольору, вкриту блакитним димом. Вона зачарувала його і коли він наближався до її атмосфери, Дракон побачив, що блакитний дим це насправді пара з блискіток, які літали в повітрі, переливались і миготіли усіма кольорами веселки.

Він не звик до такої кількості кольорів та світла. І чим глибше він занурювався в атмосферу цієї невідомої планети, тим більше запаморочувалась його голова. Крила слабшали й він відчув як його зелена луска починає занурюватись неначе в теплу воду. Сам Рі нічого не бачив і не розумів: він відчув як тіло важчає і повіки закривають очі, запрошуючи у глибокий сон.

Коли пройшло три години по місцевому часу планети, куди прибув Рі, він прокинувся та оглянувся навколо: його оточували прекрасні гори. Під горами на підніжжі красувались білі хатинки з червоними дахами, а самі гори були покриті деревами. Це був Древній Ліс. Дракон встав і хотів було летіти, щоб подивитись на красу навколо та він усвідомив, що крил в нього нема як і луски. Ніякий він більше не Дракон! Замість задніх лап з пазурями у нього були красиві людські ноги, на місці крил – довга і гарна спина. Рі був вдягнений в темно-зелений костюм як у мотоцикліста. Зшитий він був з матеріалу, що нагадував його попередню шкіру, коли він був у тілі Дракона. Його коричневі чоботи мали цікавий візерунок. А шнурки були зав’язані в край дивний спосіб. “Напевно, я виглядаю, як один з місцевих жителів. Я став таким, коли летів через цю чарівну атмосферу. Цікаво, а як мене сприйматимуть на цій планеті. Треба познайомитись тут з кимось і про все дізнатись.”

Рі почав обережно гуляти стежками, закиданим жовтим опалим листям. Верхівки ще не повністю роздягнених вітром дерев хитались під напівпрозорим осіннім небом. Дракон в тілі людини почав помічати як усе навколо дихає красою, всотуючи кожну клітину повітря. Дракон, який не знав, що він вже людина, бачив навколо чарівних істот: пухнастих рудих білок, сірих борсуків з чорно-білими масками, жовтогарячих олениць та рогатих оленів з міцними шиями, коричневою шерстю та білою бородою. Ворон, що сидів на гілці, коли Рі проходив повз, підморгнув і повернув голову за ним услід. Рі помітив це та вирішив заговорити з ним.

– Привіт!

– Привіт, – відгукнувся Ворон.

“О, це виявилось легко, порозумітись!” Радісно усвідомив Рі. Тому продовжив розмову:

– Підкажи, будь ласка, як тут все влаштовано? Бо я новенький. — сором'язливо зізнався Рі.

– А, бачу-бачу! – Ворон хитро поглянув на нього і підморгуючи запросив, – ходи за мною!

Вони йшли лісовими стежками разом, тобто Рі йшов, а Ворон летів поруч. Дракон дізнався від Ворона майже все: про те, скільки людей тут живе, хто вони такі, які в них стосунки, про традиції та одне таємниче пророцтво, яке має здійснитись.

– А пророцтво говорить про те, що скоро на острові має ожити Зелений Дракон!

“Як цікаво!” – подумав Рі. Він хотів було зізнатись про своє справжнє єство, про своє походження, про те, що ось він, власне, стоїть перед Вороном. Але ж той не повірить! Бо Рі тепер в образі та подобі людини. Натомість він спитав:

– А як ти думаєш, які вони, Дракони?

Ворон ненадовго замислився та відповів:

– Подейкують, що Дракони живуть у лісах. Вони зрослись з деревами або застигли в камінні. Тобто злились з природою так сильно, що люди не можуть відрізнити її від образу Дракона.

– Цікаво, – сказав Рі, бажаючи змінити тему – ось ти розповів усе про людей, але зовсім нічого про себе. Розкажи, хто ти такий і чому ти маєш такі чорні пір’їни?

– Я – Дух Лісу, – відповів Ворон, – ти перший Дракон, який потрапив сюди. Хоч і в образі людини.

Рі просто застиг на місці від несподіваного зізнання Ворона.

– Тобто? Звідки ти знаєш, що я – Дракон? – здивувався Рі. Адже він ніколи в розмові не згадував ані про п’ять зірок, ані про інших Драконів, які утворились із зоряного пилу.

Ворон усміхнувся та мовив без поспіху:

– Ех, Драконе, я живу у цьому лісі, скільки себе пам’ятаю, адже я і є цей ліс. Я вселився в тіло Ворона, щоб мене легко могли побачити. Зазвичай, людським істотам, навіть Драконам у тілі людей, складно осягнути усе допоки вони не побачать на власні очі. Ось ти, наприклад, також перетворився у людину, щоб тебе прийняли. Але насправді у нас з тобою немає краю і кінця: ти – вічна Драконяча Зірка; я – вічний Ліс.

Дракон був вражений мудрістю Ворона. Йому кортіло лишитись тут та слухати й далі його історії: “Певен, він може багато чого розповісти.” Та замість того, щоб лишитись, Рі вирішив прямувати до людей, щоб побачити усе на власні очі.

Дракон у подобі людини прийшов до найближчої хатини. Будинок був оздоблений візерунками, які складались з малюнків, що розказували історію життя Драконів. Рі роздивлявся їх із подивом та захопленням: ось народження Дракона, ось посвята у Священному Вогнищі, ось ритуал Єднання з Водою, а далі Поклоніння Силі Вітрів та Молитва Землі. Стихії втілились в усіх Драконах з давніх-давен. Піктограма завершувалась тим, як Дракон вростав у землю і ставав Деревом. “Певно так люди бачать нашу смерть.” – подумав Рі.

Як він не старався вгледіти, але жодної згадки про Зоряний Пил та п’ятьох космічних Драконів не побачив.

Рі постукав у дерев’яні двері, з яких осипалась стара зелена фарба. Він почув, як хтось гучно підбіг до дверей і за мить блакитноока дівчина хутко відімкнула замок зсередини і вже стояла на порозі перед Драконом. У подобі людини, звичайно. Довге біляве волосся ріками спадало на червону оксамитову сукню вільного крою. Втім, Рі не розбирався в стильових напрямках, тому йому було абсолютно все одно.

– Добрий день! – мовив Рі, підскочивши від несподіванки. – Чекали на Дракона?

“Навіщо це я всім розповідаю, що я Дракон?!” – засумнівався Рі, але назад дороги не було, тож Рі продовжував вдавати впевненість.

– Ні, я не замовляла нічого такого. Ви кур’єр?

– Кур… Хто? – перепитав Рі.

– Кур’єр… – дівчина повільно назвала професію і здивовано знизала плечима, оглянувши Рі зверху донизу, неначе перед нею стояла посилка, а не людина.

Рі розсміявся від того наскільки пряма реакція в неї була. Втім, вона наче й не звернула увагу на його сміх, а лише вмить щось змінилось в ній і на обличчі була написана стурбованість. Він був Дракон і він не знав нічого про людські професії.

– Хоча, стривайте! Я пригадала. Напевно, мені дехто мав передати сюрприз!

– Та я й не курка!

– Ви хотіли сказати не “кур’єр”?

– Так. Тобто куркери передають вам тут листи та завідують поштою? Ви це мені хочете сказати?

Дівчина набрала повітря і тяжко видихнула, показуючи свою нетерплячість і небажання пояснювати щось ще.

– Отже, якщо ви не кур’єр, мені немає про що з вами говорити. І ні, на Дракона я не чекала. До побачення. – вона відступила і вже готова була зачинити двері, як тільки Рі вирішив розкрити всі карти. Йому не було чого втрачати.

– Власне, не важливо, хто у вас тут куркери. Дракон – це і є я! Ось він, сюрприз.

Дівчина на мить відпустила двері, які тримала залізною хваткою і знову глянула на Рі тільки вже знизу догори. Вона усміхнулась і дещо ніяково промовила:

– То це у вас ребрендинг в “Розетці” чи що?

– Пробачте, я не знаю, про яку розетку ви кажете. Ви можливо мали на увазі розу? Троянду? Квітки?

– Ох, це безнадійно! – оголосила дівчина, покачавши головою.

– Ви знаєте, а ви не дуже люб’язні з Драконом.

– Яка дивна кур’єрська служба.

Рі знов розсміявся від непорозуміння з білявкою. Як довго вона не може второпати хто ж він насправді. Дракон не здавався, він вирішив розповісти усе:

– Добре, ближче до справи: я – Дракон, мене звати Рі. Ви чекаєте на Велике Пророцтво. – Рі показав на стіну, де була намальована піктограма з життя первісних Драконів. – Ось воно і збулось. Я – тут!

Дівчина глянула на стіну, потім на Рі та закрила перед ним двері. Дракон почув, як за дверима клацнув замок. Рі знизав плечима та вирішив йти далі: тільки-но він повернув до стежини, щоб продовжувати свій шлях до селища вздовж лісу, як двері тої самої хатини позаду нього відчинилися і з будиночка висипалось близько десятьох людей вдягнених у кольорові костюми. Вони виглядали наче намистини. Білява дівчина підбігла до нього дуже близько і нахилившись вперед так, щоб люди позаду неї не чули, що вона шепоче, сказала:

– То ви Рі: Дракон із Зоряної Планети?

Рі поглянув на людей, що стояли позаду неї й зрозумів, що це її родина. Всі вони разом жили в одному будиночку. Коли Дракон осягнув дружність та завзятість людей, гаряча Драконяча сльоза потекла по його щоці. Коли це сталось, його людська подоба розтанула і люди почали бачити його у його таким, яким він є, у справжньому образі Дракона.

“Навіть ці люди, за сотні мільйонів світлових років від моєї Галактики, тримаються разом. А ми – могутні Дракони – живемо кожен на своїй зірці та навіть не зробимо зусилля, щоб наблизитись одне до одного.”

Така єдність розчулила Рі. І він не міг стриматись: він побіг та обійняв усіх, хто вийшов з хатинки. Та як тільки він хотів простягнути руки до білявої дівчини, яка підійшла обійнятись останньою після її мами, тата, бабусь, дідусів, братів та сестер, він зрозумів, що не може цього зробити, адже руки стали передніми лапами, а за спиною виросли шкіряні крила, огорнуті в міцні, як алюмінієві пластини, пір’я. Перетворення було миттєвим та ледь відчутним. Якби не вигуки натовпу з будинків навпроти, Рі в жодному разі не зрозумів би, що сталось. А білява дівчина, перша людина, з якою він познайомився, впала перед ним непритомна. До неї підбіг хлопець на вигляд її віку та почав плескати по плечах, торкнувся її шиї та гукнув когось з будиночка принести води. Та коли він підняв її голову на руці, вона розплющила очі. Отямившись, вона щось прошепотіла хлопцеві, але Рі не міг чути цього, бо він вже був у тілі Дракона, а Дракони, як відомо, набагато вищі люди. Через цю відстань не було чути, що вона говорить.

Хлопець підвівся, взявши біляву дівчину на руки, повернувся до Дракона і голосно мовив:

– Дорогий Рі! Пророцтво здійснилось. Ти потрапив на землю тоді, коли в останньої людини, в роду якої не було тих, хто вбивав, день народження. Сьогодні вона стала повнолітньою. І вона готова прийняти твою історію та Твій Дар!

Дракон був приголомшений цією новиною. Він хвилювання, у нього з пащі пішов дим, а крила нестримно затріпотіли так, що він трохи відірвався від землі.

– І що я повинен зробити? – опанувавши себе спитав Дракон.

***

Молодий чоловік не вагаючись ступив вперед. Зомліла жінка почала рухатись, стала на ноги зійшовши з його рук і випросталась.

– За пророцтвом ти маєш забрати мене з собою, – мовила жінка до Дракона.

– На Зіркову планету, звідки я родом?

– Хіба ти родом з Космосу? – запитав чоловік, що ніс зомлілу жінку мить тому. – Наше плем’я мало повір’я, що Дракони лишаються тут і перетворюються на дерева, каміння, гори, метал, вогонь, пісок та воду, коли помирають.

– Тобто, ви хочете, щоб я став озером чи кристалом і взяв її з собою? Навіщо? – з відчаєм промовив Дракон.

– Це така пожертва для збереження людського роду. Нас лишилось надто мало після Великого Бою. Ми не знали, що Дракон так швидко з’явиться, адже ми неправильно розрахували пророцтво і не здогадувались, що ти так швидко прийдеш. Людський рід не встиг відродитись. – спокійно пояснив чоловік.

Дракон подумав хвильку, а потім сказав:

– А знаєте що? Я зголоднів. Що у вас тут заведено їсти? Заодно благословлю ваш рід за допомогою їжі, якою ви мене пригостите. Замість того, щоб перетворюватись на воду, камінь чи ще щось. Тут місцевий Ворон казав, що попри усі негаразди, які з вами були, ви все ще вмієте смачно готувати.

Уся родина позаду молодого чоловіка розсміялась з безпосередності Дракона так щиро, що Рі сам ледь стримував посмішку.

Місцина була залита сонцем, лагідна погода та повітря гірського надвечір’я ласкаво торкалось шкіри. Верхівки дерев у горах палали вдвічі яскравіше, коли промені західного сонця просочувались у залите медовим золотом осені листя.

– Неймовірна у вас дивина! – вимовив Дракон радісно, жуючи вареники з капустою, заїдаючи шкварками та обмащуючи усе це у сметану. Навколо нього стовпились люди, з подивом дивлячись як швидко він проковтнув величезну порцію розраховану на десять дорослих чоловіків.

– Мене звати Мирон. Зараз рідко називають цим іменем у нас хлопчиків. – представився чоловік, який був другий після молодої жінки, що наважився поговорити з Рі.

– А мене звати Айям. – сказала молода жінка.

– Яке красиве ім’я. – пробубнів Рі дожовуючи другий тазик вареників.

Потім кожен із родини розповів трохи про себе. Рі дивувався як вони усі розуміють одне одного, а особливо його цікавило як вони розуміють його драконячу мову. Йому так припало до серця усе, що з ним тут відбулось сьогодні, що він зовсім не хотів вертатись у холодний космос на висоту своєї зірки, яку певно усі четверо братів та сестер розтерзали між собою.

Найменша дівчинка, донька жінки з темним волоссям та зеленими очима, ім’я якої Рі не запам’ятав, сказала Дракону:

– А ви можете лишитись у нас?

Усі напружено завмерли в очікуванні відповіді. Рі одразу помітив їх зміну в обличчі й сказав:

– А що тут такого? Вона правду каже: я б хотів тут лишитися.

Пара найстарших людей з громади, бабуся та дідусь, невтішно захитали головами:

– Не можна тобі лишатися, сину. Станеш рікою або лісом. Добре б, якби вічним полум’ям: тоді ми б хоча б дивились на тебе, знали, де тебе знайти. А так станеш деревом – ми не пізнаємо, яким саме. Станеш озером, ми й не дізнаємось, де саме, бо лісових озер дуже багато, як калюж. Станеш камінням, будеш схожим на усі інші. Хитрі ви, Дракони, вас ніколи не впізнаєш.

На їх слова Рі розсміявся так нечувано, що налякав половину села.

– А якщо я стану людиною?

– Наша атмосфера тебе довго не витримає у тому вигляді, в якому ти до нас завітав.

Дракон понурився і почухав шию відвертаючись в сторону лісу, щоб люди не помітили його засмучення.

– Що ж, доведеться мені вертатись до моїх двох братів та двох сестер, – з сумом промовив Рі.

Та велика людина не дозволила йому зробити цього: найменша за віком дівчинка з натовпу, на ім'я Кейлін запропонувала:

– Ви краще покличте своїх братів та сестер до нас. Нехай вони будуть чотирма сезонами, бо після Великої Битви у нас з кліматом не було домовленостей. То можливо хоч Дракони порозуміються.

– Ага, порозуміються, – схрестивши лапи буркнув Рі. – вони на своїх зірках не можуть знайти спільну мову. А ви хочете, щоб це сталось на чужій планеті. Малоймовірно.

– О, прямо як люди, – мовила Кейлін. – Але нічого страшного в цьому немає. Ви лиш скажіть, щоб старший брат приніс більше снігу, старша сестра прикрашатиме все тут квітами, молодший брат топитиме лід та пускатиме струмки, а наймолодша дівчинка – гратиметься рясними врожаями яблук.

Рі аж засяяв від радощів і високо підстрибнув так, що перелякав людей, що стояли навколо нього сакральним напівколом.

– Ви праві! – вигукнув радісно Дракон. – Я полечу туди і обов’язково передам їм цю пропозицію.

Це було його останньою надією на примирення

***

Через три дні Дракон Рі повернувся зі своїми братами та сестрами, які відпустили свої зірки заради особливої місії кожного.

(далі буде...)