Грішне кохання

Чи годна душа невірна богові й грішна

Зіткнутися з чистою й простою людською?

Почуть кохання до неї, мов мука повічна,

Зіткнутися з реальністю жорстокою й злою.

З'явилася ти пред моїми очима зненацька!

Неначе яскрава меж темного неба зоря.

От на початку являлась тінню простою,

Як раптом повстала мар серед святою.

Бліда шкіра й пшенична коса,

Одні кістки й судьба непроста.

Стоїть над тобою, мов смерть із косою

Вичікує мить розлить горя рікою.

Одначе я нечисть, страшенне відріддя.

Із серцем відкритим, позад без ребер

І як же ти вбачила ідею повіддя?

Краси, чистоти, наш обрис вівер.

Хіба ти щастя побачиш, благ і турбот?

У компанії монстра історій й казок

Адже кожен казав не в'яжися із злом.

Страшенні страждання лиш мойра відьом.

Не вірю, що окрай мене така сама

Творіння нехрещене, жахливе, гидке.

Але якщо вийде, мов туйки все правда.

Назавжди прекрасна, святе й дороге.

Отак усе й сталось, скінчилось...

Край сонця, твій дальній похід.

Невже ти все ж не награлась?

Проте довелося врешт-врешті піти

Тремчу мовби листя, горю, як пожар.

Хапаю за руку, напасть, сум, сльоза

Посунуся ближче, відчую весь дар.

Цілунок, мить щастя, чаклунка і я.