Втекти від полум'я

— Я теж був особливою дитиною, — сказав псих, — постійно лазив куди не слід і знаходив те, що не варто було б. Друзі заздрили мені і дошкуляли. Мама жаліла мене і казала, що вони дурні. Та коли її не стало, більше було нікому розбещувати мене. Я подякував одноліткам за їхні глузування, бо мене зміцнювало саме це, а не заспокоювання матері. Я став вільним. І ти могла би стати, якби не прийшла сюди. Якби прийняла те, що мати зникла.

— Як її повернути, — викрикнула дівчина, — Клер більше не стримувала себе, їй вже нічого втрачати.

— Ти можеш мені брехати, але себе не обдуриш. Тільки не кажи, що в глибині душі не вважаєш, що мама стримувала твій потенціал.

— Ти псих.

— Я твій визволитель. Якщо ріст організму щось стримує, то це, щось, потрібно видалити. Допоки ми в комфорті, то не будемо змінюватися, — сказав Фред.

— Хочеш сказати, що цей маєток не є комфортом, — Клер глянула в одне з просторих вікон і помітила хвіст. Хвіст Фетча, серце забилося швидше, — хоча тут досить холодно, може це дійсно не комфорт.

— Що? — спитав відлюдник.

— Все добре, — спокійно сказала дівчина, — давай по-доброму, що потрібно зробити, щоб повернути матір?

— А, я зрозумів, — усміхнувся Фред, — ти знаєш, що це неможливо. Але давай пройдемо нагору, там в мене інші картини, — сказав Фред, озираючись.

— Та ні, я ще ці хочу роздивитися, — сказала Клер.

— В тебе немає вибору, сказав чоловік і зняв зі стіни арбалет, — рухайся.

— Арбалет його не зупинить! — сказала Клер.

— За те зупинить тебе, або його пса, — мовив псих і повів дівчину сходами нагору.

Ігні приклав палець до вуст і продовжив обходити будинок. Входити в те саме вікно, що минулого разу, точно погана ідея. Чоловік прямував до заднього двору. В горлі пересохло, але Ігні був впевнений, що скоро все його тіло пересохне. Дельф плентався позаду і не оминав жодну гілку під ногами. Вони так часто тріщали, що цей звук, в результаті, став частиною середовища й Ігнат до нього звик. Чоловік звик до багато чого. Особливо до невдач. Але цього разу ціна невдачі занадто велика. Він не може дозволити собі втратити контроль, він мусить робити те, що повинен, а не те, що подобається, не те, до чого звик.

Ігні відчинив вікно і поліз першим. Сильний запах фарби різав нюх. Але пахло не фарбою для полотна.

— Невже він малює картини фарбою для дерева?

— Головне би не вином, — сказав Дельф, — бо це було б справжнім злочином.

Ігні закотив очі й дістав кинджал. Чоловік сунув вперед, повільно, але впевнено, спина прямо, готовий схопити психа. Проте несподіванка дасть більше шансів, тому Ігнат не брав ліхтар і рухався тихо. Дельф же крутився, наче флюгер під час бурі. Якби кімната освітлювалася, той взагалі голову б утратив. Фред був багатим і мав розкішний будинок.

Дует ввійшов в галерею, Фетч за ними. Посеред кімнати на перекладині лежала пофарбована рамка. Невелика, якраз під розмір Клер. Око Ігні сіпнулося. Він підбіг ближче.

— Тихо, приятелю, тримай себе і руках, — сказав Дельф, — чому замість мене не пішла Сара.

Ігнатій глянув вбік і помітив невелике полотно, що лежало на дивані. Соломинка.

— Фред намалював її кота. Дівчину ще ні, але я впевнений, що якраз цим він зараз займається. Отже він малює заручників вдома, — сказав Ігні, — тепер псих не втече.

Але якщо Фред малює їх в маєтку, то чому чоловік не бачив інших заручників? Куди той діває їх після малювання? Ігні стиснув губи.

— Невже він вбиває заручників після малювання?

— Не спіши, — сказав Фред, — для чого йому це? Для чого тоді малювати своїх жертв?

— Щоб не забути, — тихо сказав Ігні.

Чоловік згадав того бандита, якого спалив. Ігнат постійно тримав його в пам'яті. Обвуглене обличчя і порожні темні очі. Малюючи його в уяві, окрім болю, Ігнат переживав ще щось. Чомусь ставало легше. Недавно Ігні навіть хотів намалювати свою жертву на аркуші, але не вмів... А Фред умів. Цей псих вбиває людей і заспокоює себе, зображаючи їх на папері.

Серце Ігната спалахнуло. Палаючими руками він кинувся на портрет і почав його бити.

— Ігні, ти вчиниш пожежу і спалиш заручників, — крикнув Дельф.

— Немає ніяких заручників, Фред вбиває їх усіх!

— Це не точно, ти не бачив тіл. А як же дівчина?

Ігнатій зупинився і закрив очі.

— Біжи по коридорі вперед, в кімнаті з каміном є драбина на другий поверх, — Ігнат почав глибоко дихати, щоб зменшити своє згорання.

Дельф зник в темному коридорі, вдалині лише доносилися поспішні кроки. Ігнатій направився до сходів в галереї. Кам'яні стіни не горіли, але портрети на них — так. Деякі з них, особливо ті, що вище, почали падати на підлогу, наче це був кінець світу і палаючі хмари спадали на землю. Всюди дим, але Ігні не зважав. Собака гавкав в бік сходів.

— Я знаю, Фетч, я іду туди, — сказав чоловік, та собака не переставав гавкати.

— Ігнатій Фламор, — почувся голос згори.

На другому поверсі, біля перил стояв Фред, в руках арбалет.

— Все життя я позбавляв людей їх прив'язаностей, — почав відлюдник, — але не помітив, як сам зрісся із своїми витворами. Ти зробив мені послугу тим, що спалив їх.

— Де вона! — крикнув Ігнат.

— Звісно, це болючий процес, — продовжував Фред, — мені дуже шкода моїх картин. Але хто як не я, розуміє, що для росту потрібно відкинути все, що тобою володіє. Дякую тобі, друже.

— Фетч, біжи до Дельфа, — Ігнат вказав рукою на коридор. А сам попрямував до сходів.

Собака зробив туди пару кроків, але зупинився.

— Фетч! — Ігні кліпнув двома очима.

Собака віддано вдивлявся в очі господаря. Потім опустив вуха, повернувся і почав прямувати в коридор.

Фетч заскавулів і звалився з ніг. Стріла пронизала його тіло. Фред кинув арбалет і обперся на перила, половина яких вже згоріла.

— Тепер, Ігнате, ти вільний. Можеш спокійно робити те, що потрібно, — сказав Фред, — ніяких прив'язаностей.

Чоловік глянув на собаку. Якби не палаючі руки, Ігні забрав ти Фетча.

— Я витягну тебе, друже, — сказав чоловік собаці. Той вдивлявся в Ігната напів відкритими очима, в котрих відбивалися язики полум'я, — покінчу з цим і повернуся до тебе. Як ти завжди повертався по мене, — сказав Ігні і кинувся до сходів.

Фред почав спускатися. Повз нього падали дерев'яні уламки, котрі в падінні пожирав вогонь. Ігнат стрибнув на другу сходинку, схопив психа за светр і кинув на підлогу. Ліва рука вже майже згоріла, від неї залишилися лише кістки.

— В світі є два типи людей, — сказав Фред, — ті що лякаються, і ті, що лякають. Ми з тобою, друже мій, другий тип.

Ігнат вдарив чоловіка ногою в живіт, вона ще не загорілася.

— Я знаю хто ти, Ігні. Ти той, хто не вписується в цей світ. Таким, як ми тут немає місця.

— Ти вбив всіх їх? Скажи мені!

— Я? Та що ти. Я увіковічнив їх в тому вигляді, на який вони заслуговують. А от ти, друже мій, вбиваєш їх прямо зараз.

Ігнат оглянувся на палаючі полотна, що обвуглилися. Перед очима знову постала картина того бандита.

— Ти спалюєш те, що ненавидиш. Я перетворюю на мистецтво те, чим захоплююся. Потрібно лише плеснути в долоні, — сказав Фред, — це все не створено фарбами. Це живі люди, котрих я перетворив на картини, друже.

— Годі. Скажи мені де їхні тіла. Клер ще жива?

— Ось їхні тіла, тліють навколо. Я говорю правду.

Фред глянув на одну з куп попелу і плеснув в долоні. Вона вмить перетворилася на полотно із зображенням попелу.

— Бачиш. Справжній вбивця тут ти, — усміхнувся Фред.

Ігні підняв психа лівою рукою. Одяг відлюдника загорівся. Чоловік підняв праву палаючу руку і стиснув в кулак.

— Давай. Зроби це. І зі мною помре секрет того, як картину перетворити назад в людину. Гадаєш, це єдина галерея?

Ігнат кинув Фреда і побіг нагору. Ігні весь палав. Пробігаючи глянув вниз. Вдалині лежало тіло Фетча. Чоловік заскреготів зубами і продовжив бігти. Та за мить згорів до тла.

Очі розплющилися. Над ними навис не Фетч.

— Завжди до ваших послуг. Светр я одягнув задом наперед, бо скелет в тебе моторошний і я хотів швидше з цим покінчити, — сказав Дельф, — невже в мене такий же? Фу.

— Де Клер? — спитав Ігні. Чоловік почувався бадьорим, хоч би як йому зараз не хотілося забитися в куток і пролежати там вічність, та тіло повне сил не слухалося. Він в ідеальній формі для того, щоб щось робити.

— На кухні. Плаче. Друже, краще не йди туди.

Ігнатій постукав у двері своєї кухні, була глибока ніч, і на столі горіла лампа. Її Дельф точно викрав з маєтку Фреда, бо Ігні не мав ліхтарів в домі. Чоловік сів на крижаний металевий стілець навпроти дівчини. Вона була обернена спиною.

— Ти не поранена?

Дівчина стримувала ридання і лише тихенько скиглила. Ігні присунув свій стілець ближче.

— Я розумію тобі важко, я теж втратив...

— Розумієш!? Ти спалив мою матір. Так само як свою, так само як того бандита і як свого собаку, як Соломинку, як всіх тих людей в галереї.

Ігнатій не спалахнув гнівом. Він лише закрив очі. Їй зараз важко і важливо виговоритися. Чоловік наблизився ближче.

— Так ти ще й залишив в живих того психа.

— Тільки він знає, як портрети повернути в людей. Клер, згоріли не всі. В інших кімнатах теж висіли картини, — сказав Ігні.

— Він тебе обманув. Неможливо картини повернути в людей. Він так сказав, щоб врятувати своє життя.

Ігнатій важко ковтнув.

— Ти дала обіцянку залишатися в безпеці. Я це все почав через твоє зникнення, — сказав чоловік.

— Моя обіцянка перестала діяти після того, як ти порушив свою.

— Я нічого не порушував, я готував план.

— І скільки би ти його ще готував? — дівчина встала з крісла, — наступного дня ти продовжив свою роботу в школі. Бо це не твою матір викрав псих, тебе це не боліло, тому і відклав її порятунок.

— І потрібно було йти туди самій? Якби я не пішов тебе врятувати, нічого би не згоріло.

— Я не просила мене рятувати.

Клер направилася до виходу.

— Задумайся, твою матір і так би вже було не врятувати, якщо портрет неможливо повернути в людину, — сказав Ігні.

— Але в мене була б хоч пам'ять про неї. А ти спалив і те.

— Ти не винесла би дивитися на її зображення. Так, це трохи заспокоює, але водночас пожирає тебе.

Дівчина вибігла з будинку. Дельф кинувся за нею.

Ігнат вийшов на вулицю. Надворі знову тихо. В ніч, коли він спалив бандита було тихо, сьогодні він залишив поганця в живих і ніч також тиха. Який із вчинків був правильний? Чим виміряти?

Чоловік наблизився до будки Фетча. Палаюча рука освітила її. Це була єдина дерев'яна споруда в металевому подвір'ї Ігната. Чоловік заліз всередину і ліг. Буда спалахнула і згоріла до тла.

— Мені не дивно, що ти на межі вбогості, — сказав Дельф, коли Ігні відновився, — це вже другий набір одягу за дві години, такими темпами тобі скоро доведеться прикриватися листям.

— Клер дійшла додому?

— В цілковитій безпеці. За винятком ментальної звісно.

— Що тепер робити? — спитав Ігні.

— Готуватися, вартові точно завтра до тебе завітають. Такої пожежі в нас давно не було.

— Маєток згорів?

— На жаль, ні. Вигоріла тільки галерея, а також сусідні кімнати. Не знаю чи в тому полум'ї вижив Фред. Коли я виводив дівчину, на горизонті відлюдників не було, — відповів Дельф, — мені шкода. Я знаю яким дорогим для тебе був Фетч.

— Все життя він носився з моїми рештками, а його тіло я покинув в полум'ї.

— Друже, ти виконував важливішу місію.

— Яку? Портрети згоріли, мерзотник вижив, а Клер тепер у скорботі. Я провалився в усьому, в чому міг.

— Я. Я справді не знаю, що сказати, якщо в розмові немає місця жарту, — мовив Дельф, — добряче проспися. Завтрашній день сам до тебе прийде, — він махнув рукою на прощання і пішов.

Зранку почувся стукіт в двері. Чоловік піднявся з величезної купи попелу і побрів до шафи. Всю ніч він згорав раз за разом. Ігнат взяв одну з останніх сорочок, одягнув штани, чоботи, бо осіннє взуття закінчилося. В двері все ще стукали. Чоловік не спішив. Зрештою доплентався і відчинив.

— Саро? Ти не поранена, все в порядку?

Жінка закрила обличчя рукою.

— Як ти міг?

— Я не вбивав Фреда, а ті картини і так в людей не повернуться, послухай, я покінчу з ним, я лише...

— Не переводь тему, я не про Фреда.

Чоловік глянув їй у вічі. Погляд той же, яким на нього дивилася Клер.

— Навіщо ти спалив школу?