Втекти від полум'я

Клер ввійшла на шкільне подвір'я і повільно попленталася вперед. Уроки закінчилися і дітлахи жваво покидали школу, хоча й дуже її любили. Ідеально підігнані кущі й чудовий фасад. Пташки співали й сповіщали весну по всьому містечку. Їхній спів згадав Клер про походи з батьком в ліс. Вони там пробиралися крізь хащі, всі в реп'яхах та багнюці. І батько навіть не брав із собою ганчірки. Він супроводжував Клер на випускному та весіллі. Згодом вона провела його, в останню путь. Шкода, що тато не дочекався свого другого внука. Проте малий Марко був йому за двох. Дідусь з тата вийшов хороший. Після його смерті Клер із сім'єю переїхала в місто, де жила Сара. Вона до того часу вже стала директоркою, що й не дивно. Жінка не одружилася, а все своє життя присвятила школі. Клер теж там працювала аж до пенсії.

Вона пішла на задній двір. Там на гойдалці на неї чекав правнучок на руках онуки. Клер пленталася філігранно викладеною доріжкою. Потім сіла на гойдалку, на котру падала тінь від трьох високих кленів. Онука дала їй листа.

— Це від Анни? — спитала вона.

— Від Дельфа, — відповіла молода жінка.

— І як його рука ще може виводити букви, вона скільки вкрала в тому маєтку, а тепер ще й краде мій час.

— Бабусю, він на старість став м'якшим.

— Е, давай сюди, — Клер усміхнулася.

Дельф одружився із тією прибиральницею, яку одного разу захистив Ігні. Він викупив пилораму і встановив там свої порядки. Гроші, щоправда, його трохи зіпсували. Звісно, якщо такого як Дельф можна було зіпсувати ще більше. Та як би там не було, він останній, хто не переставав виходити на контакт з Ігні. Той звісно нікого не підпускав до себе, але Дельф все ще намагався.

Понад шістдесят років тому, коли Ігні ввійшов у маєток, щоб покінчити з Фредом, трійка не стояла без діла під дверима. Дельф залазив в кожне вікно і виносив звідти все, що міг. Цього їм з Анною вистачило на чудове життя. Клер не торкнулася нічого з майна Фреда. Ніхто не розповів Ігні про їхню операцію, бо він сіяв від щастя, коли дав Сарі сумку грошей, котру виніс з маєтку.

Стара Клер тримала дитятко на руках та гойдалася. Гойдалка не видавала жодного скрипу.

— Ігнатику, — промовила вона до правнука, — ти будеш великою людиною.