Втекти від полум'я

Тирса нагніздилася на чорнявому волоссі Ігната. Просто обтрусити не допоможе, потрібно буде помити голову. Та Ігні звісно це не робитиме. Навіщо, якщо голову можна спалити і відростити чистою? Така сила робила лінивим. Проте чоловік таки намагався не опускати руки і порався сокирою. Потрібна деревина для парт, перил та нормальної гойдалки.

Удари лезом порушували спокій лісу. Ігнат помер би від нудьги, якби не спів декількох птахів, котрих не налякав шум. Хоча наврядчи його таке вб'є. Всеодно під кінець розгнівається, згорить і відновиться. Чоловік був впевнений, що його забере лише старість. Одного разу Ігната намагалися застрелити вночі, коли той спав. Вистрілили прямо в серце, було боляче. Але коли в тебе стріляють з арбалета ти, як правило, просинаєшся досить швидко. Достатньо швидко, щоб впустити в себе гнів і згоріти.

Ще одна колода полетіла на землю. Чоловік сіпнувся від шуму. Але не через глухий удар колоди об сиру землю, а від несподіваного скавуління Фетча. Бідолаха не помітив, що дерево падало, і воно застало пса зненацька. Чоловік сів на колоду перепочити. Інколи корисно побути як всі інші люди і відновити сили старим добрим способом.

Рука опиралася об щось пружне. То був оранжевий наріст, діти часто гризли щось подібне. Чоловік здер його й поклав до рота. Наче скуштував черевики зі смаком ялинки. Чоловік виплюнув. Зате в нього тепер освіжаючий подих.

Теплий вітер тихо шелестів гілками. Ігні сидів на жорсткій корі ялини і вдивлявся вдаль. Скоро сонце буде сідати. Спокійний день переросте в тихий вечір. Це вже третій такий. Схоже чоловік добряче налякав тих бандитів і вони розповіли колегам, що краще сюди не навідуватися. Та рано чи пізно нові відвідувачі з'являться. Ігнат ходив по тонкому лезу. Думки про бандитів повільно тягнули його до того чоловіка.

Може не треба уникати цього? Ігнат відкрився для картини, котру так наполегливо відтісняв з пам'яті. Обвуглена шия, чорне обличчя, порожні темні діри замість очей. Обпалені губи, котрі так і не вимовили останні слова. Палаюча туша, котру Ігнатій залишив на темній вулиці.

Але він не мав сім'ї. Один з незліченних щурів, що не мав роботи та вештався в пошуках заробітку. Зрештою і наважився на грабунок. Вони всі так починають. Ігнат позбавив його страждань, такі як той чоловік добре не закінчують. Вони або помирають з голоду, або просинаються з ножем в серці, бо напарник вирішив забрати всю наживу собі.

Ігнат лише швидше покінчив з ним, поки той не наробив біди. Чи зробить він так з Фредом? Де взяти на це дозвіл? Чи думав він про дозвіл, коли спалював того бандита? Чому не можна отримати чітку відповідь? Якби Ігні знав, що варто продовжувати бути самоназваним вартовим, він би робив це впевнено. Якби йому сказали, що обов'язково варто залишити це діло, він би заспокоївся. Чому все так важко?

В грудях відчулося тепло. Серце знову згоріло. Вогонь почав розходитися тілом. Він не опирався, незабаром полум'я пожерло всього чоловіка.

Ігнат розплющив очі, присмак хвої зник. Дивно, що над головою на висіла морда Фетча. Собака гавкав поряд. Чоловік схопився і помітив Клер котра махала руками вгору на дерево.

— Фетч, залиш того кота, — Ігнат кліпнув лівим оком і собака побіг до нього, — що ти тут робиш?

— Твій пес дурний, — сказала дівчина.

— Впевнений, що твій тон такий різкий точно не через Фетча. Ти все ще сердишся?

— Звісно. Ти відмовив мені в порятунку матері.

— Тоді чому з усіх галявин лісу ти прийшла саме на мою? Як ти її взагалі знайшла? — спитав Ігнат.

— Неважливо, я прийшла дати тобі ще один шанс, — дівчина нарешті зняла Соломинку з дерева.

— Шанс?

— Взяти себе а руки і піти провчити дивака.

— Клер, — нахилився до неї Ігнат, — це називається не шанс, а прохання про допомогу.

— Ігні, в якому ти класі? Такий кмітливий, — сказала дівчина, Ігнат лише підняв брову, — як ти можеш сидіти, склавши руки, коли зникають люди. Сьогодні повідомили про ще одну пропажу.

— Не може бути.

— Племінник Білла. Він дуже сердився, що вартові не шукають його дядька і сам пішов до Фреда. Так і не повернувся. При цьому вони оглядали ще раз той маєток. Нічого не знайшли. Я ж гадаю, що всі заручники десь в підвалі, там мусить бути таємних хід.

Чоловік пирхнув від сміху.

— І це Ігнат Вогняні руки? Я хоча б намагаюсь продумувати, де псих тримає невинних людей, а ти взагалі насміхаєшся над усім. Звісно, в тебе ж нікого не викрали. Бо...

— Двадцять п'ять, — перебив чоловік.

— Що двадцять п'ять?

— Портретів у маєтку Фреда.

— Звідки ти знаєш? — спитала Клер.

— Я був там уночі. Оглянув майже кожну кімнату. Підвал також. Нема там ніякого таємного ходу.

Дівчина стисла губи в лінію і зім'ялася.

— Бо в мене нікого немає. Тому в мене нікого не викрали. Це ти хотіла сказати, — продовжив чоловік.

Клер опустила голову донизу. Ігнат підійшов до неї і підняв маленьке обличчя вгору. Воно було вкрите слізьми.

— Ну чого ти плачеш, це ж я мав образитися, — гаркнув Ігні і спалахнув.

Пройшло трохи більше години. Чоловік розплющив очі і помітив, що Клер сиділа на колоді. Кіт на руках, собака поряд.

— Фетч передумав з'їдати твого кота?

— Ігнатій. Вибач, — сказала дівчина.

— Все нормально, я не ображаюсь. Ти теж... вибач.

Клер розправила руки. Знову обійми. Це дівча залежне від них. Ігнат притис малу до себе. Вся від шерсті, ох, тепер чоловік теж.

— Скільки пар одягу ти із собою носиш? — спитала дівчина.

— Дві, три, якщо це не місія бою, а що?

— Як ти навчив пса одягати тебе? Як тільки твій скелет сформувався, Фетч почав витягати із сумки сорочку й штани і зубами натягати на твоє тіло, — запинаючись мовила Клер.

— Скелет худий, одяг широкий. Навіть сліпий зможе це зробити. Не ображайся, — Ігні повернувся до Фетча та погладив його.

— Коли м'язи ростуть, звук такий противний. Ніби хтось полоскав нутрощі кота, — сказала дівчина.

— Коли ти приходиш додому, батьки примушують витягати із Соломинки нутрощі і їх такоє мити?

— Фу, ні.

— Ти почала перша цю розмову, — хихікнув Ігнат.

— Ти справді не бачив мами там? — спитала дівчина.

— На жаль, або на щастя, ні. До речі я гадки не маю, скільки там портретів, двадцять п'ять вибрав просто так. Не було часу їх рахувати, — сказав Ігні.

— А мама? Була на портреті?

— Я ніколи не бачив її, не знаю.

— Струнка жінка. Вона ішла на ринок купити квітів для клумби.

— З корзиною, — сказав Ігнат. Краще б він мовчав.

Сльоза покотилася по щоці Клер.

— Може то не вона. Є багато жінок...

— Перестань так поводитися. Яких тобі ще потрібно доказів?

— Клер я просто переживаю за тебе.

— Відколи це? Недавно навіть чути про школу не хотів. Як би ти діяв, будучи мною. Чекав би поки вартові ще раз оглянуть маєток і повернуться в свою берлогу?

— Я просто не хочу, щоб ти робила щось бедрозсудне. Послухай, я знайду твою матір. Обіцяю. Тільки будь в безпеці.

— Обіцяєш? — перепитала вона.

— Якщо ти обіцяєш сидіти вдома і не шукати неприємностей.

Дівчина кивнула головою.

Соломинка лежала у Фетча на спині, а Клер діставала Ігната запитаннями. Чоловік почав рубати вдвічі повільніше. Тепер звісно не так нудно, але робота стала менш ефективною. Чому не можна все й одразу?

— Що буде, якщо ребро розламати?

— Дельф намагався, — відповів Ігнат, — не запитуй.

— А закопати?

— Раз попався бандитам. Після мого згорання вони закопали мої останки. Для Фетча це досі травма, ненавидить лопати, добре, що його не спіймали. Будучи під землею, навколо ребра все одно почали рости кістки. Вільного місця не було, але моє тіло якось витіснило землю, або знищило її і створило зону для всього скелета. Я прокинувся і темноті і без повітря. Це було жахливо. Після третього відновлення зрозумів, що нігтями можна розрити над собою глину. День воно зайняло точно. Бачила б ти обличчя бандита, якого залишили охороняти мої останки. Налякався до пів смерті. Весь зблід.

— Ти багатьох вбив? Крім того, що недавно згорів.

— Це перший, — мовив Ігнат.

— І останній?

— А що?

— Якщо зустрінешся з Фредом, що ти зробиш? — спитала дівчина.

— Зустрінусь і дізнаємося.

Ігнат рубав допоки не стало так темно, що світитися почали лише місяць та очі Фетча в яких той відбивався. Соломинка сопів в Клер на руках. Справді, вечір тихий, як чоловік і передбачав.

— Залишимо колоди тут. Завтра ранком перенесу їх до школи, потім зніму кору, обтешу. Зроблю вам парти і решта речей про які Сара мені щодня нагадує, — сказав Ігнат.

— Добре, — задумливо відповіла дівчина, — як в його маєтку, як туди найлегше проникнути? Через вікно?

— Клер, ти обіцяла.

— Я лише запитую. Ти нічого не розповів про свою операцію, вартові теж не багаті на слова, мені цікаво, як живуть психи.

— Краще не знати. Раз поглянеш на світ їхніми очима і почнеш думати як вони.

Стало темно як на дні ріки. В неї Ігната ще не вкидали, зазвичай він стояв над нею і ловив з Дельфом рибу. Та той чоловік був з тих, хто з радістю штовхне тебе, і не тільки в ріку.

Клер вже не раз спіткнулася. Ігнат зупинив її і сказав, що смолоскип допоможе.

— Угу, тільки б мати один, — сказала дівчина.

Ігнат спалахнув. Не сильно, лише маленький вогник в грудях, що погас і перейшов на руки.

— Що ти зробив?

— Смолоскип, — безтурботно мовив він.

— Це, це жахливо.

— Це практично, люба.

— І скільки ти можеш так горіти? — спитала Клер, — тебе взагалі не пече?

— Якщо все під контролем, то пів години. Отже, зазвичай хвилин двадцять, — відповів він, — вогонь не завдає мені жодного болю.

— А іншим? Вони дуже кричать, коли ти їх падпалюєш?

— Давай не говорити про вбивста, психів та згорання людей. Розкажи про себе. Хто ще в тебе є з родичів?

— Дядько.

— Він теж такий чистюля? — спитав Ігнат.

— Ні, він не гидує власними дітьми, але обійматися також не любить, тому і я не люблю його. До речі якщо хочеш, можеш спалити його. Наша сім'я прийде на похорон і хоч це, буде поводом обійнятися. Завжди робимо це, коли хтось помирає.

— Добре, краще я розповім про себе, — сказав Ігнат.

— Тобі подобається Сара?

— Хто розповідає, той і вибирає тему, — сказав він.

— Не ігноруй її, вона старається.

— Я не ігнорую, — Ігнат почав горіти швидше, — я просто не хочу її поранити. Я спалюю все навколо, якщо ти не помітила.

— Ти не даєш їй право на ризик. Вона знає, що, їй загрожує, але всеодно готова на це. Ти не можеш її утримувати, — сказала Клер.

— Я її бережу, — відповів Ігні.

— Яка користь від здоров'я, чи навіть вічного життя, якщо ти проводиш його на самоті?

Дует та двоє блохастих ввійшли в місто. Ігнат проводив Клер до останнього, але зрештою полум'я охопило його ноги і чоловік впав на землю. Жахлива картина. Дівчина помахала рукою і хутко звідти пішла.